25 Пізній меркантилізм

Пізній меркантилізм тривав з другої половини XVI ст. до середини

XVII ст., хоч окремі його елементи продовжували проявляти себе і в

XVIII ст. На цьому етапі торговельні зв’язки між країнами стають роз-

виненими і регулярними. Цьому сприяло заохочення розвитку націо-

нальної промисловості й державної торгівлі. Щоб досягти активного тор-

говельного балансу, меркантилісти вважали за необхідне, по-перше,

завоювати зовнішній ринок, пропонуючи відносно дешеві товари (держа-

ва, на їх думку, мала стимулювати виробництво товарів на експорт), а

також перепродувати товари одних країн в інші; по-друге, дозволяти ім-

порт товарів, крім предметів розкоші, при збереженні в країні активного

торговельного балансу; по-третє, вивозити золото і срібло для здійс-

нення вигідних торговельних угод шляхом посередництва, тобто для

збільшення їх маси у країні і збереження активного торговельного ба-

лансу, який приведе до активного платіжного балансу, а отже, – до

припливу золота і срібла із-за кордону. Пізні меркантилісти змінили ак-

цент у теорії монетаризму, протиставляючи ідеї “грошового балансу”

ранніх меркантилістів ідею “торговельного балансу”, згідно з якою

держава стає тим багатшою, чим більшою є різниця між вартістю

вивезених і ввезених товарів.

Визнаючи товарну сутність грошей, їх цінність пізні меркантиліс-

ти, як і їхні попередники, вбачали у природних властивостях золота і

срібла. Але саме вони зумовлювали перехід від металевої до кількісної

теорії грошей і системи монометалізму. Якщо ранні меркантилісти ото-

тожнювали багатство країни із золотом і сріблом та зводили функцію

грошей до засобу нагромадження, то представники пізнього мерканти-

лізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який можна пе-

ретворити на зовнішньому ринку у гроші, що для них були не тільки

засобом нагромадження, а й засобом обігу. Виступаючи за посередни-

цьку торгівлю, представники пізнього меркантилізму відстоювали обіг

грошей як капіталу.

Найбільш стисло і точно суть меркантилізму викладена в книзі

Т. Мена “Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої зовні-

шньої торгівлі як принцип нашого багатства” (1664 p.). Мен бачив ба-

гатство переважно в його грошовому виразі – у золоті і сріблі. Як

окремий торговець пускає в обіг гроші, щоб вилучити їх з прибутком,

так країна має збагачуватися шляхом торгівлі, забезпечуючи переви-

щення вивезення товарів над їх ввезенням. Розвиток виробництва він

розглядав як засіб розширення торгівлі.

Т. Мен був переконаний, що товар потрібно “продавати якомога

дешевше, аби лише не втратити збуту...”. Щодо збільшення ввезення у

країну товарів за готівку, то вигоду Т. Мен вбачав у тому, що досягну-

те збільшення товарів врешті-решт після вивезення цих товарів знову

за кордон перетвориться у ввезення значно більшої кількості грошей.

Ідеї, багато в чому схожі з ідеями Т. Мена, висловив Джон Локк,

який вважав, що “багатство” потрібно розглядати не просто як велику

кількість золота і срібла, а в порівнянні з іншими країнами.

Джона Ло, який у своїй праці “Аналіз грошей і торгівлі” (1705)

наполегливо аргументував думку про те, що незначне підвищення ці-

ни приводить до істотного зростання пропозиції, тобто про те, що ела-

стичність пропозиції товарів є досить високою. Звідси цілком логіч-

ним є висновок про можливість значною мірою впливати на зростання

виробництва шляхом збільшення кількості грошей в обігу [29].

У Франції найбільш активним провідником політики протекціоніз-

му в XVII ст. вважався суперінтендант (міністр) фінансів Жан-Батіст

Кольбер.