45. Верховна Рада України (місце в системі вищих органів держави, компетенція, акти).

Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ)  — єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальну будову і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України можуть добровільно об'єднуватися у фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 15 депутатів.

Компетенція Верховної Ради України - це її права та обов'язки, форми та методи їх реалізації, а також предмети відання. Предмет відання Верховної Ради України - це той суспільний простір, на який поширюється владно-регулюючий вплив парламенту за допомогою видання ним відповідних правових актів.

У науці конституційного права немає моністичного трактування терміна "компетенція", тому в спеціальній літературі можна знайти різні визначення цього поняття. Так, В.В. Кравченко трактує термін "компетенція" як закріплені Конституцією України предмети відання та повноваження, необхідні для реалізації функцій Верховної Ради України1. Верховна Рада України здійснює низку важливих функцій і має широкі повноваження для їх реалізації, передбачені Конституцією та законами України.

Множинність повноважень українського парламенту не суперечить його правовій природі як єдиного органу законодавчої влади в Україні, оскільки він подібно іншим державним органам у властивих йому формах виконує низку важливих завдань державної влади у різних сферах життєдіяльності суспільства - економічній, політичній, соціальній, культурній та ін. З-поміж великого обсягу компетенції українського парламенту найголовнішою є законодавча, яка, по-суті, визначила його функціональне призначення як єдиного органу законодавчої влади в Україні.

Конституція України визначила широку компетенцію Верховної Ради України, яку за суттю та призначенням можна поділити на такі види: законодавча, установча, контрольна, фінансово-бюджетна, квазісудова тощо.

Законодавча компетенція Верховної Ради України зумовлює винятково важливе значення парламенту в конституційній системі державних органів. Основний зміст законодавчої компетенції Верховної Ради України - це її права та обов'язки у сфері розробки, прийняття Конституції і законів України та інших правових актів, внесення до них змін та доповнень, визнання їх такими, що втратили чинність, а також надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів на території України. Доктрина конституційного розвитку нашої держави виокремлює пріоритетне право українського народу приймати Конституцію України, проте і Верховна Рада України не позбавлена такого права.

Законопроектна діяльність є важливою складовою законодавчої компетенції українського парламенту. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 91 Конституції України). Конституційні закони в Україні приймаються конституційною більшістю голосів народних депутатів України, тобто щонайменше потрібно 300 голосів парламентаріїв.

Верховна Рада України для реалізації наданої їй Конституцією та законами України компетенції приймає правові акти. Верховна Рада України згідно зі ст. 91 Конституції України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу.

Закон - нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави, який регулює найбільш важливі суспільні відносини. Закони та інші правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України). У науці конституційного права за значенням та місцем в ієрархічній системі нормативно-правових актів України розрізняють такі види законів:

* конституційні - Конституція України; закони, які припиняють чинність певних конституційних положень або вносять зміни до тексту Основного Закону України. Такі текстові доповнення, прийнятті з дотриманням законодавчо визначеної процедури, є невід'ємною частиною Конституції України. Ці закони приймаються конституційною більшістю голосів (щонайменше 300) народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України;

* органічні - закони, прийняття яких передбачено конституційною нормою. Наприклад, у ч, 3 ст. 140 Конституції України зазначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" був прийнятий 21 травня 1997 року;

* звичайні - закони, які прийняті парламентом України у порядку загальної законодавчої процедури. Такі закони приймаються простою більшістю голосів (226) народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України;

* забезпечуючі - закони, що приймаються для введення в дію інших законів з метою ратифікації міжнародних договорів;

* загальні - закони, що приймаються для регулювання певної сфери суспільних відносин.

Постанови - це нормативно-правові акти, які приймаються на виконання та на підставі Конституції і законів України і можуть бути як нормативними, так і індивідуально-владними. Постанови є підзаконними правовими актами. За допомогою постанов Верховна Рада України вирішує низку важливих питань внутрішньо-організаційного характеру. Так, постановою призначаються на посади Голова Верховної Ради України і його заступники, затверджується персональний склад, перелік комітетів і комісій парламенту тощо.

Декларація (від лат. - заява, вислів) - це нормативно-правовий акт, що регламентує урегулювання найбільш загальних суспільних відносин. Декларація - назва окремих політико-правових актів, яким властива відповідна урочистість та особлива значущість для розвитку суспільства і держави загалом. Декларації становлять переважно принципи, а не конкретні норми права, тому їх положення потребують додаткового законодавчого врегулювання. Наприклад, Декларація "Про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року визначила основні напрями розвитку України. У розділі І Декларації зазначено: "Українська PCP як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення" тощо.

Звернення - це завжди індивідуально-владні акти, які адресуються конкретним суб'єктам з приводу особливих подій. Наприклад, звернення до держав - членів НАТО з приводу бомбардування Косово. Звернення Верховної Ради України можуть мати і внутрішній характер - Звернення до українського народу щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років учасників спеціального засідання Верховної Ради України від 14 травня 2003 року.

Регламент - це нормативно-процесуальний акт, що приймається Верховною Радою України, який визначає режим її діяльності (встановлює порядок та періодичність скликання і проведення сесій, засідань), процедуру створення та діяльність окремих її органів і посадових осіб. Регламент Верховної Ради України прийнято у формі закону, що узгоджується з відповідними нормами Конституції України, а саме:

* виключно законами України визначаються організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України (п. 21 ч. 1ст. 92);

* порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про Регламент Верховної Ради України (ч. 4 ст. 82);

* повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України (ч. 4 ст. 76).

Відомо, що до 2010 року Регламент Верховної Ради України неодноразово приймався у формі постанови парламенту, хоча це прямо суперечило приписам Конституції України, зокрема п. 21 ч. 1 ст. 92. Парламент, приймаючи Регламент Верховної Ради України у формі постанови, практично унеможливлював вплив на цей нормативно-процесуальний документ Президента України, оскільки глава держави наділений правом вето лише щодо законів, а не постанов та інших нормативно-правових актів парламенту.

Заява - це офіційне ненормативне звернення Верховної Ради України до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, а також парламентів інших держав чи міжнародних органів з відповідною інформацією чи обставинами, які мають юридичне значення. Змістом такої заяви може бути заклик вчинити певні дії або утриматися від їх виконання. Наприклад, Заява Верховної Ради України з приводу подій у Керченській протоці від 14 жовтня 2003 року. Здійснення такої заяви з боку України, зверненої до Російської Федерації, було спричинене будівництвом російською стороною гідротехнічної споруди з порушенням норм міжнародного права. Заява може мати письмову або усну форму, наприклад, може оголошуватися через засоби масової інформації.

Іншим актом Верховної Ради України є нормативно-правовий договір, який має загальнообов'язковий характер. Так, 8 червня 1995 року прийнято Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, завдяки якому політичне протистояння владних структур не переросло в збройний конфлікт, а перемогла система взаємних поступок і компромісу.

Органи та посадові особи Верховної Ради України уповноважені приймати власні правові акти. Наприклад, розпорядження приймає Голова Верховної Ради України та його заступники, а рішення, висновки та рекомендації- комітети українського парламенту.