38. Конституція – основне джерело конституційного права.

У переважній більшості держав конституція є головним законодавчим актом держави.

Конституція є Основним законом держави. Це не лише обумовлено верховенством цього нормативно-правового акта в загальній системі правових джерел, а й пов'язано з тим, що саме в конституції фіксуються основні права і свободи, принципи суспільного та державного устрою. У конституції фіксуються, таким чином, ті начала й принципи, яких зобов'язані дотримуватися у повсякденній практичній діяльності всі суб'єкти конституційного права, починаючи від індивіда й закінчуючи державою (або навпаки – починаючи з держави і закінчуючи індивідом). Конституційні принципи лежать в основі побудови всієї національної системи права і багато в чому визначають характер галузей, що її утворюють.

Однак слід зазначити, що конституції часто містять лише загальні положення і замовчують низку найважливіших питань державного життя, тим самим залишаючи їхнє вирішення на розсуд уряду й адміністрації. Саме такий характер має Конституція США 1787 p. Поряд із цим конституції багатьох країн перевантажені низкою дрібниць і другорядних деталей. Досить послатися на ст. 25-біс Конституції Швейцари, що забороняє "випускати кров у м'ясної худоби, не оглушивши її попередньо". Конституційні норми не охоплюють усього різноманіття відносин, що складаються у процесі здійснення державної влади, і доповнюються цілою низкою інших нормативних актів.

Конституційні закони належать до найважливіших джерел конституційного (державного) права, які, хоч і не є складовими конституції, але регулюють найважливіші державно-правові відносини. Конституційні закони вносять до конституції зміни або доповнюють її.

Конституційні закони видаються з найбільш важливих питань і мають вищу юридичну силу, ніж звичайні закони. Зміст конституційного закону зазвичай не підлягає контролю органів конституційного нагляду. Вони мають право перевіряти лише процедуру його прийняття. Серія конституційних законів у сукупності іноді становить блок конституційного законодавства. Наприклад, 1875 р. у Франції було прийнято три конституційних закони, які визначили основи державного ладу. Сучасний Ізраїль має кілька конституційних законів, сукупність яких виконує функції конституції. Як приклад конституційних законів можна також навести Акт про свободу друку Швеції, прийнятий 1949 p., акти про цивільні права 1957, 1960, 1964 і 1969 pp., а також закони про виборчі права 1965 і 1970 pp. у США, закон про політичні партії Іспанії 1978 р. (доповнений у 1981 р.) та низку інших.

До конституційних належать закони про виборче право, виборчу систему, про повноваження урядів і парламентів, про порядок уведення надзвичайного стану тощо.

Органічні закони – акти, прийняті на виконання бланкетних норм Основного закону. Органічні закони, на відміну від конституційних, приймаються на основі бланкетних норм, що містяться в конституціях. Ці норми, власне кажучи, створюють спеціальні повноваження на видання органічного закону. Особливо багата на такі бланкетні норми Конституція Франції 1958 р. Наприклад, вона встановлює, що органічний закон визначає тривалість повноважень кожної палати, кількість її членів, їхню винагороду, умови обрання, режим необираності та неприпустимості сумісництва (ст. 25), що "парламент приймає фінансові законопроекти з дотриманням умов, передбачених органічним законом" (от. 47) тощо. Таких бланкетних норм у французькій Конституції налічується близько двадцяти. Практика створення органічних законів передбачена також Конституцією Іспанії 1978 р.

Органічні закони приймаються в ускладненому порядку, а саме: або з прийняттям таких законів обмежується коло суб'єктів права законодавчої ініціативи, або такі закони повинні бути схвалені абсолютною більшістю голосів, а в деяких країнах органічні закони підлягають обов'язковому направленню до підписання главою держави на перевірку до органу конституційного контролю і зазвичай регулюють який-небудь інститут конституційного права в цілому. В ієрархії законодавчих актів органічні закони стоять вище за звичайне поточне законодавство.

Звичайні або поточні закони. Звичайні закони в тих країнах, де є конституційні або органічні, регулюють менш важливі суспільні відносини, що утворюють предмет конституційного права. Ці закони складають основну масу законодавчих актів, приймаються на основі процедури, безпосередньо передбаченої в Основному законі держави, і можуть охоплювати надзвичайно широке коло питань. Звичайні закони регулюють окремі питання, наприклад Закон "Про вибори Президента".

Звичайні парламентські закони іноді вступають у суперечність із конституцією. Як приклад, можна послатися на закони Сміта, Маккарена-Вуда, закон про контроль комуністичної діяльності в СІНА, які становили пряме порушення конституції (їхню дію згодом було припинено). Державно-правовими за характером є закон про превентивне тюремне ув'язнення і заков про оборону Індії, тому що вони внесли істотні корективи в конституційні положення, які стосуються правового становища особистості.

Конституції, конституційні й органічні закони завжди в повному обсязі є джерелами державного права, а звичайні закови – або в повному обсязі, або частково, залежно від наявності в них державно-правових норм. Найважливіші норми державного права містяться у звичайних парламентських законах.

Так звані референдарні закони становлять окрему категорію заковів, прийнятих у результаті референдуму. У більшості випадків їм надають особливого юридичного значення. Наприклад, закон, прийнятий на референдумі, не є підконтрольним французькій Конституційній раді.

Надзвичайні закони. Відповідно до самої конституції ці закони можуть відступати від її положень, але приймаються лише на короткий строк, як правило, на кілька місяців, хоча й із правом парламенту продовжити цей строк.

Акти глави держави, уряду, урядових та інших державних органів – це різноманітні укази, декрети, постанови, нормативні акти урядів, а іноді й відомств (ордонанси, декрети й постанови) тощо, причому часто ці акти докорінно змінюють порядок застосування конституції. Такими є укази і декрети про введення надзвичайного стану, які, як правило, супроводжуються припиненням дії конституційних прав і свобод, конституційних і процесуальних гарантій недоторканності особи та ін.

Зазначені акти слугують джерелами конституційного (державного) права лише в тій частині, в якій містять його норми. Між ними є певна субординація: нормативні акти нижчих державних органів не повинні суперечити актам вищих. Нормативні акти глави держави й уряду мають найбільш широку сферу дії.

У Франції, наприклад, президентські ордонанси, юридично прирівняні за обов'язковою силою до парламентських актів, відіграють роль найважливіших джерел державного права. Так, 13 жовтня 1958 р. у Франції спеціальним ордонансом було введено мажоритарну уніномінальну систему з двома турами голосування на виборах до Національних зборів; ордонанси 24 жовтня, 17 листопада й 13 грудня 1958 р. визначили порядок діяльності палат і правове становище депутата парламенту. Заміна урядовими актами традиційних джерел державного права є одним із проявів відступу від принципу верховенства закону.

Юридична функція Конституції проявляється в тому, що вона є Основним Законом держави, базою національної правової системи. Політична функція полягає в тому, що Конституція проголошує народовладдя, напрямки розвитку держави і суспільства. Установча функція Конституції проявляється в тому, що вона встановлює основні політико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему і структуру органів державної влади. Ідеологічна функція полягає в тому, що в Конституції містяться важливі ідеї політичної еліти. Організаційна функція проявляється в тому, що Конституція стимулює розвиток суспільних відносин, містить у собі положення програмного характеру, є базою стимулювання прогресивних політико-правових процесів державотворення. Стабілізуюча функція Конституції полягає в тому, що Основний Закон спрямований на стабілізацію соціально-економічних процесів. Консолідуюча функція виражається в тому, що будь-яка конституція — це результат соціальної злагоди. Обмежувальна функція Основного Закону полягає в тому, що конституційні норми визначають межі діяльності органів державної влади, стримують узурпацію та монополізацію влади певними структурами. Зовнішньополітична функція Конституції проявляється насамперед в тому, що Основний Закон є своєрідним паспортом держави, її конституційного ладу.

Принципи Конституції визначають її сутність. Вони носять нормативний характер і є обов'язковими для виконання. До головних принципів Конституції України належать: народовладдя, пріоритет прав людини і громадянина, поділ влади; соціальної, демократичної, правової держави; державного суверенітету; рівноправності громадян перед судом і законом.