Основні принципи лібералізму

Ідеалом лібералізму є товариство зі свободою дій для кожного, вільним обміном політично значущою інформацією, обмеженням влади держави і церкви, верховенством права, приватною власністю і свободою приватного підприємництва. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя, особисту свободу і власність); рівні права і загальна рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади. Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму, необхідного для забезпечення цих принципів. Сучасний лібералізм також віддає перевагу відкритому суспільства, заснованому на плюралізмі та демократичному управлінні державою, за умови захисту права меншості та окремих громадян.

Лібералізм в Україні

Поширення ліберальних ідей в Україні не мало такого розмаху і не привело до «тріумфальної ходи» Вирізняють дві спроби рецепції лібералізму в Україні. Перша була пов'язана з намаганням М. Драгоманова імплантувати західні ліберальні ідеї в українське середовище у другій половині XIX ст. та поєднати їх із соціальною та національною ідеями; друга мала переважно космополітичне забарвлення і виявилася в діяльності (переважно в науково-культурній) представників російської ліберальної течії в Україні кінця XIX— початку XX ст.

Український лібералізм сповідував такі погляди:

• існування демократичної держави можливе лише за умови політичної свободи (М. Драгоманов)

• політична свобода - це сукупність конституційно закріплених прав громадян

• домінантною цінністю у співвідношенні «людина — суспільство — держава» є «людина незалежно від соціального статусу конкретної особистості»

• в системі політико-економічних категорій центральною є категорія приватної власності та засоби виробництва (М. Туган-Барановський)

• визнання верховенства права в суспільному житті, взаємозалежності права та свободи, необхідності поєднання соціальної та правової ідей (Б. Кістяківський)

• пріоритет загальнолюдських цінностей над соціально-класовими чи національними, необхідність раціонального влаштування суспільного життя; децентралізація держави як засіб обмеження державної влади та надання гарантій існуванню місцевого самоврядування (М. Драгоманов)

• популяризація етичних засад політичної діяльності, пов'язаності політики та моралі (М. Драгоманов: «Чисте діло потребує чистих засобів»).

Однак, є в Україні й критики ліберальних ідей, зокрема, Дмитро Донцов вважав, що для перемоги національної ідеї творча меншість має відкинути «всі ці лібералізми, демократизми, соціклізми, пацифізми» та згуртувати націю навколо одного ідеалу.

Неолібералізм, або консервативний лібералізм, представлений здебільшого такими напрямами: ліберальний реалізм, "Австрійська школа", "Чиказька школа", теорія суспільного вибору та лібертаріанізм. Головним представником ліберального реалізму вважають Уолтера Ліпмана(Вчений вважав, що економічні закони діють постійно і незмінно, тому неможливо намагатися їх скоригувати тою чи іншою мірою. Засновниками Австрійської школи вважають Л. фон Мізеса та Ф. фон Хайека(Політична свобода можлива лише у випадку існування вільного ринку.Умовою реалізації можливостей індивідів мало стати право). Чиказька школа.Мілтон Фрідман(Він вважав, що існувало лише два способи координування людської діяльності: тоталітарний контроль і вільний ринок.)

Школа суспільного вибору(використовували принципові положення класичного лібералізму, акцентуючи свою увагу на питаннях розвитку вільного ринку та засадах свободи особистості.Джеймс Вуханен).У лібертаризмі держава є основною загрозою свободи особи. Роберт Нозік).