30.Особливості семінару, його задачі та функції

Семінар - вид практичних занять, який передбачає самостійне опрацювання студентами окремих тем і проблем відповідно змісту навчальної дисципліни та обговорення результатів цього вивчення, представлених у вигляді тез, повідомлень, доповідей, рефератів тощо.

Проведення семінарських занять дозволяє вирішувати такі дидактичні цілі:

- оптимально поєднувати лекційні заняття із систематичною самостійною навчально-пізнавальною діяльністю студентів, їх теоретичну підготовку з практичною;

-розвивати уміння, навички розумової праці, творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

- формувати у студентів інтерес до науково-дослідної роботи і залучення їх до наукових досліджень, які здійснює кафедра;

- забезпечувати системне повторення, поглиблення і закріплення знань студентів за певною темою;

- формувати уміння і навички здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності;

- здійснювати діагностику і контроль знань студентів з окремих розділів і тем програми, формувати уміння і навички виконання різних видів майбутньої професійної діяльності.

Семінарські заняття виконують такі основні функції:

- навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);

- розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);

- виховну (виховання відповідальності, працездатності, виховання культури спілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля);

- діагностично-корекційну та контролюючу (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин у його засвоєнні та їх подолання).

Залежно від завдань і змісту семінарських занять їх можна класифікувати як;

- просемінари;

- традиційні (тематичні) семінари;

- підсумовуючі семінари (повторення і систематизації знань, міжпредметні семінари та ін.);

- спецсемінари.

31. Політична теорія Дж. Лока. Особливості теорії розподілу влад в творах Дж. Лока. Пізнання політики за Дж.Локом.

• Природний стан — стан повної свободи та рівності при розпорядженні своїм майном і своїм життям. Це стан світу і доброзичливості

• Природне право — право на приватну власність, право на дії, на свою працю і на його результати.

• Прихильник конституційної монархії і теорії суспільного договору.

• Локк — теоретик громадянського суспільства і правової демократичної держави (за підзвітність короля і лордів закону).

• Першим запропонував принцип поділу влади: на законодавчу, виконавчу і федеративну. Федеративна влада займається оголошенням війни і миру, дипломатичними питаннями та участю в союзах і коаліціях.

• Держава створена для гарантії природних прав (свобода, рівність, власність) і законів (мир і безпека), вона не повинна зазіхати на ці права, має бути організована так, щоб природні права були надійно гарантовані.

• Розробляв ідеї демократичної революції. Локк вважав правомірним і необхідним повстання народу проти тиранічної влади, посягає на природні права і свободу народу.

Найбільш відомий розробкою принципів демократичної революції. «Право народу на повстання проти тиранії» найбільш послідовно розвинене Локком у роботі «Роздуми про славетну революцію 1688 року».Вся політична система Джона Локка базується на теорії суспільного договору, який людство уклало для захисту своїх невід ємних прав і свобод, у першу чергу права на власність. ”Для створення гарантій природніх прав і законів, - вважав Локк, - люди відмовились від права власноручно забезпечувати ці права і закони. В результаті суспільної угоди гарантом природніх прав і свобод стала держава, що має право видавати закони, озброєні санкціями , використовувати сили суспільства для втілення цих законів, а також відати відносинами з іншими державами.“Держава на його думку, має отримати рівно стільки влади, скільки необхідно й достатньо, щоб досягти головної мети політичного співтовариства: збереження та реалізації громадських інтересів людей на життя, здоровя, свободу володіння власністю”. ”Добровільна згода дає політичну владу правителям на благо їх підданих, щоб забезпечувати їм володіння і користування їх власністю.” У своєму обґрунтуванні конституційної монархії Локк до міркувань про природне право приєднав вчення про поділ влади, яке він запропонував одним із перших у політико-правовій літературі XVII ст. Пояснюючи принцип поділу влади, мислитель писав, що треба розрізняти три гілки влади - законодавчу, виконавчу і союзну, або федеративну. Судову владу Локк окремо не вирізняв, вона поглиналась у нього виконавчою.