- •14. Партійна системи в Україні: характер, напрям та динаміка розвитку.
- •15. Нетрадиційні методи навчання.
- •21. Методика проведення нетрадиційного заняття на тему: “Політична система суспільства”.
- •22. Основні категорії та політичні парадигми в політичній теорії Грушевського та Драгоманова.
- •23.Політична наука як інтегративна наука. Предмет і метод політичної науки. Взаємозв’язок політичної науки із філософією, політичною психологією, соціологією та іншими науками.
- •24. Лекція як форма організації навчання.
- •25. Місце і роль людини в політичній теорії класичного лібералізму. Особливості української ліберальної політичної теорії.
- •Основні принципи лібералізму
- •Лібералізм в Україні
- •26. Проблема політичної влади в сучасній політичній науці. Влада як явище суспільного життя. Концептуальні підходи до проблеми політичної влади (р.Даль, т.Парсонс, м.Вебер).
- •27. Методика читання лекції на тему : “Політологія як наука і навчальна дисципліна”.
- •28. Основні цінності політичної думки України хуііі- поч. Хх ст. Проблема індивідуального і державного.
- •30.Особливості семінару, його задачі та функції
- •32.Поняття та критерії політичних режимів
- •33. Методика читання лекції на тему: “Політика як суспільне явище”.
- •34. Політичні концепції б. Констана та і. Бентама. Сутність політичного лібералізму.
- •35. Класифікація політичних режимів
- •36.Використання порівняльного аналізу політичних явищ при викладанні вузівського курсу політології
- •37.Політична концепція класичного марксизму. Погляди к.Маркса та ф.Енгельса на державу, владу і політику.
- •38. Авторитаризм як тип політичного режиму та метод управління суспільством. Типи авторитаризму.
- •39. Спецкурс з політології. Методика його підготовки та читання.
- •41.Тоталітаризм як політичний режим та ідеологія.
- •43.Політична теорія російського декабризму: Проекти конституційного устрою та принципи політики.
- •44.Динаміка політичного режиму в сучасній Україні.
- •46. Політичні теорії традиційного типу. Зародження консервативного напряму в політичній свідомості. Роль традиції в політичному розвитку.
- •47.(Див.21)Політична система суспільства: визначення, структура, функції.
- •50.Проблема демократизації політичного режиму в постсоціалістичних країнах.
- •51.Методика читання лекції на тему: “Політичні партії і партійні системи
- •53. Порівняльний аналіз президентських та парламентських республік: проблема реалізації політичної реформи в Україні.
- •54. Використання проблемного методу навчання при викладанні вузівського курсу “Політологія”.
- •55.Політична теорія г.Ф.Гегеля про сутність і структуру громадянського суспільства.
- •56. Держава як політичний інститут. Місце і роль держави в політичній системі суспільства
- •58.Суспільно-політичні погляди українських дисидентів-шестидесятників.
- •Історико-філософські концепції української національної ідеї вітчизняних мислителів χιχ - хх ст.
- •Питання для самоконтролю
- •80.Суть і структура політичного життя суспільства.
- •82. Націотворча державницька концепція в.Липинського.
- •84. Використання рейтингової системи оцінювання знань і вмінь студентів
- •89. Розвиток парламентаризму в Україні.
- •90. Методика проведення семінарського заняття на тему: „Політика як суспільне явище”.
46. Політичні теорії традиційного типу. Зародження консервативного напряму в політичній свідомості. Роль традиції в політичному розвитку.
Консерватизм — це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримку існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей.Термін «консерватизм» походить від латинського «conservo» — охороняю, зберігаю. Консервативна політична ідеологія виникла як реакція на ідеали, образ думки, вимоги й реальні успіхи лібералізму,і, насамперед, на радикальні ідеї й перетворення Великої французької революції 1789 р. Вперше термін «консерватизм» увів у науковий оборот французький письменник Ф. Шатобріан, засновник журналу «Консерватор» (1818-1820 рр.). Найважливіші представники раннього консерватизму — англійський мислитель і політичний діяч Е. Берк, французькі суспільні діячі Ж. Местр і Л. Бональд. У розвиткові консерватизму можна виділити два етапи: класичний консерватизм і неоконсерватизм.Основні ідеї класичного консерватизму:• визнання обмежених можливостей людського розуму у пізнанні суспільства та недосконалості людської природи;• в економічній сфері акцент робиться на розвитку приватного підприємництва, запереченні жорсткого контролю держави за функціонуванням економіки;• недоторканість, святість приватної власності;• ефективна державна влада, основним завданням якої є підтримка законності та правопорядку в суспільстві;• держава вторинна щодо громадянського суспільства, яке має морально-релігійні засади;• політика підпорядкована релігійній моралі;• функціонування суспільства врегульовують не лише закони, але й звичаї;• переконаність про вроджену нерівність людей.
Едмунд Берк (1729—1797), який у своїх численних працях засуджував Французьку революцію. Його книга «Роздуми про революцію у Франції» (1790) стала своєрідною Біблією консерватизму. Головна ідея книги — традиціоналізм, схиляння перед святістю традицій. Раціональним ідеям просвітництва Е. Берк протиставляє традиції, дотримуватись яких, на його думку, значить чинити відповідно до природного ходу явиш, вікової мудрості, яка акумульована в традиціях. Втіленням традицій Е. Берк вважав англійську конституцію, в природному розвитку якої склалась ціла система елементів, що взаємно урівноважують одні одних. Дуже важливо, шоб ця рівновага в подальшому не порушувалась, а той, хто заінтересований у збереженні спокою й порядку, має, подібно садівникові, час від часу бережливо видаляти з вічнозеленого дерева конституції засохлі пагони й пестити нові.-Так повільна, поступова еволюція поєднується з принципом збереження.Е. Берк визнавав неминучість суспільних змін і реформ, але вважав, шо вони не мають порушувати традиційні засади. Він розмежовував зміни й реформи: якщо перші змінюють сутність об'єктів, то другі їх сутності не зачіпають і є вимушеним засобом, який, на превеликий жаль, доводиться застосовувати. Е. Берк віддавав перевагу превентивним реформам, які покликані упереджувати революції.
Ж. де Местр і Л. де Бональд розуміли, шо повернутись у дореволюційні часи неможливо. Велику французьку революцію вони вважали заслуженою карою аристократії, яка морально розклалася. Шлях до спасіння обидва вбачали в посиленні ролі релігії як у духовному, так і у світському житті. Вони начисто заперечували республіку, як форму державного правління; зразком «конституційова-ного суспільства» вважали феодалізм. На відміну від Е. Берка, котрий припускав реформи, але поєднував їх з традицією, вони протиставляли традиції і авторитет реформам. На їхню думку, новації завжди вносять велику смуту в суспільне життя.
Неоднорідність консерватизму як ідейно-політичної течії проявляється в наявності декількох його різновидів. Найчастіше виокремлюються три: традиціоналізм, лібертаризм і неоконсерватизм. Традиціоналізм робить ставку на збереження соціальних засад і дотримання моральних традицій, притаманних ринковому капіталізму, а де в чому й феодалізму. Лібертаризм вирізняється прихильністю до ідей крайнього антиетатизму (від франц. etat — держава), необмеженої свободи індивіда. Теоретики цього напряму вважають, що права індивіда мають першість над інтересами колективу, а державне втручання в економіку неприпустиме. Неоконсерватизм за своїм підходом до вирішення найважливіших соціально-економічних і політичних проблем близький до соціального лібералізму, у якого він сприйняв ідеї суспільного розвитку, історичної, соціальної і політичної активності людини, демократизації політики й соціальних відносин. Прихильники неоконсерватизму в принципі визнають необхідність державного втручання в економіку і прийняття нею на себе низки соціальних функцій, однак вимагають обмеження такого втручання й підвищення ролі ринкових механізмів.
В українській політичній науці виникнення консервативного напряму пов'язане з іменами найбільш відомих українських учених 20-х років XX ст., які в наукових працях прагнули обґрунтувати необхідність і правомірність політико-правових засад монархічного гетьманського ладу в Україні у 1918 р. Серед них — В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський.