32.Поняття та критерії політичних режимів

Політичний режим (у загальному плані) - це сукупність методів і законів здійснення політичної влади. (Розрізняють: авторитарний демократичний тоталітарний режими). Дослідження політичного режиму скласти реальне уявлення про реалізацію політичної влади, ступінь свободи і правове становище особистості в конкретній країні в певний історичний період часу.

Політичний режим включає в себе:• політичні структури влади, їх реальний статус і роль у суспільстві;• методи здійснення державної влади: яким методам управління і панування віддається перевага - прямим чи непрямим, насильницьким чи методам переконання;• реальний рівень свобод людини, обсяг її прав;• методи вироблення політичних рішень;• способи урегулювання конфліктів;• плюралізм, у тому числі наявність або відсутність легальної (нелегальної) опозиції;• конфігурацію партійної системи: однопартійні чи багатопартійні системи;• ідеологію і те місце, яке відводиться їй у мобілізації суспільства;• форми ставлення населення до політичної участі (політична пасивність, мобілізована або автономна участь);• тип легітимності: харизматична, традиційна, раціонально-легальна, ідеологічна тощо;• структурованість правлячої еліти: ступінь її згуртованості, відкритість і закритість, канали рекрутування.

Спектр політичних режимів сучасного світу розкривається в таких поняттях, як демократія, авторитаризм(Різновиди авторитарних режимів: традиціоністські та модернізаторські; популістські, націоналістичні, корпоративістські, військові, авторитарно-бюрократичні) і тоталітаризм(фашизму, нацизму та сталінізму). При визначенні сутності режиму акцент робиться на протиставлення держави, з одного боку, і громадянського суспільства - з іншого.

Іноді додатково до основних типів виділяють такі різновиди режимів як диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські і т.інше.

33. Методика читання лекції на тему: “Політика як суспільне явище”.

Тема: ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Мета: дати визначення поняттю «політика»;Охарактеризувати основні харатеристики взаємовпливу політики та суспільства; Осн. Поняття: «політика,» «суспільство».Тип заняття: лекція.Форма заняття: лекція з елементами обговорення дискусійних питань зі студентами.Обладнання: дошка, схеми.Рекомендована література: 1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с2. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с 3. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

Хід заняття:

Полі́тика (від грец. πολιτική  діяльність самоуправління в полісі (місто, держава), а подалі — «мистецтво управління» державою і суспільством) — цілеспрямована діяльність, пов'язана з прийняттям відповідальних рішень у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.

В широкому розумінні політика — визначена частина, програма або напрямок такої діяльності, сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів задля досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі. Політикою позначають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах. У демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей у корпоративних, академічних, релігійних інституціях.Термін «політика» поширився під впливом однойменного трактату Аристотеля — «Політика», змістом якого є узагальнення проблем розвитку давньогрецьких держав, правлінь і урядів. В античну добу політику розглядали як одну з домінуючих сфер діяльності, що визначає статус індивіда, можливість утвердити свої сили та розум і ґрунтується переважно на двох принципах: волі та традиції. У середні віки політику трактували як вияв волі і дії Бога (Фома Аквінський, Августин). З початком епохи Відродження політику починають трактувати як категорію, що пов'язана з діями людини, боротьбу між силою і законом. Макс Вебер підкреслював, що політика «означає прагнення до участі у владі або надання впливу на розподіл влади, чи то між державами, будь то всередині держави, між групами людей, яких воно в себе укладає… Хто займається політикою, той прагне влади»