57. Модель видової специфіки мистецтва: Новий час

Введення в теоретичний ужиток поняття витончені мистецтва визначило подальше поглиблення проблеми видової специфіки мистецтва. Здебільшого дослідники ототожнюють його з концепту-альними розробками Ш. Баттьо та і. канта і, насамперед, фундамен-тальними працями цих дослідників «Витончені мистецтва, зведені до єдиного принципу» та «критика здібності судження».

Термін «виточені мистецтва» в історії естетики офіційно було запроваджено Шарль Баттьо (1713—1780), який об'єднав у такий спосіб ті види мистецтва, що, по-перше, здатні викликати почуття задоволення, по-друге — наслідувати природу. Отже, до категорії «витончених» було віднесено музику, поезію, скульптуру, живопис і танець. поряд із цією групою дослідник виокремлює «прикладні» мистецтва, до яких зараховуються архітектура і красномовність, що завдяки своїм специфічним можливостям здатні поєднувати користь і красу. Отже, структуруючи види мистецтва, Баттьо прагне виділити певні домінантні моменти — питання смаку та краси, що дають йому змогу здійснити відповідну систематизацію. пізніше в естетичній теорії ці проблеми так чи інакше виникатимуть у зв'язку з розглядом феномену видової специфіки мистецтва.Видова специфіка мистецтва в контексті естетичної теорії розроблену Болонською академією. дж. Віко фактично ігнорує запропоновану нею тріаду «витончених мистецтв», зосереджу-ючи свою увагу на феномені поезії, що має посісти особливе міс-це в контексті цієї структури. З іншого — на теоретичному рівні — дж. Віко виступає як спадкоємець болонців, наполегливо роз-робляючи питання «антиутилітарності» «витончених мистецтв». у позиції науковця переважає культурологічний аспект, що дає дж. Віко можливість показати залежність руху видів мистецтва від динаміки розвитку цивілізації. Відродження і новий час успадковують середньовічну тради-цію, зосереджуючи увагу відповідно на зображальних і «витончених» мистецтвах. і. кант продовжує цю тенденцію, вважаючи за можливе закріпити перше місце за поезією, а друге — за зображальними мисте-цтвами, серед яких перевагу отримує живопис.

№ 22

24. Естетичні уявлення доби Відродження.

Важливим періодом у розвитку європейської естетики була доба Відродження. В естетиціВідродженнянаголошується на ролілюдини як у реальному житті, так і в мистецтві. Значнопоширюється проблематика науки, відбувається активна взаємодіяестетичного і мистецтвознавчогопідходів до дійсності, мистецтва, звертаєувагузацікавленеставлення, наприклад, Леонардо даВінчі до проблемикольору, перспективи, законівпросторового

Зображення. СпецифікаестетикиВідродженняполягає і в тому, щосаме у цей час відбуваєтьсяпоступовийрозподілестетики й теоріїмистецтва. Лише необхідністьглибокогозв'язкуміжнауковимизнаннями і мистецькою практикою сприймаласяпредставникамиВідродження як шлях до істинного, об'єктивноговідбиттядійсностімистецтвом. Такерозуміннязв'язку

науковогознання та мистецтванайбільшчітковисловлене Леонардо да Вінчі. Слід зазначити, що теоретики доби Відродження не обминали найскладніших проблем естетики, зокрема проблеми прекрасного, специфіки художньої творчості, естетичного ідеалу тощо. На їхню думку, краса, прекрасне, ідеал є свідченням естетичної наповненості реального світу, природи, людини.Оцінюючи естетику доби Відродження, слід враховувати, що вона, як і всі інші гуманітарні науки, спиралася на принципи гуманізму (від лат. Ьита-пия – людський, людяний) – головну ідеологію епохи Відродження, світське вільнодумство тієї доби.