61. Конфлікти в освітньому середовищі: чинники, види, специфіка

Конфлікт- зіткнення на індивідуально-психоло¬гічному або соціально-психологічному рівнях значущих, конкурентних або несумісних потреб, мотивів, інтересів, цілей, дій і вчинків. Конфлікт завжди містить у собі елемент невизначеності (невідомо, що і як буде далі), а тому виникає емоційна напруга.

У конфліктах, що виникають між викладачем і студентом або групою загалом, потрібно враховувати юнацьке прагнення до самоствердження, за яким прихований пошук самого себе, який проте часто не усвідомлюється. Через це самоутверджуватися можна не тільки агресивною поведінкою, а й протистоянням агресії, що свідчить про вищий рівень розвитку особистості та наявність конструктивних засобів вирішення конфліктів. Будь-який конфлікт має спонукати кожну сторону конфлікту до пошуку результативного виходу з конфліктної ситуації та прийняття ефективного рішення, яке сприяє викоріненню проблеми.

Відповідно до цього можна виділити навчальні та міжособистісні види конфліктів. Вони перешкоджають нормальному педагогічному спілкуванню, адже спричиняють непорозуміння між співрозмовниками, ворожнечу, кривду, спробу довести тільки свою правоту тощо. Якщо виник педагогічний конфлікт, ним уже пізно керувати, а потрібно вирішувати, що є єдино правильним, але нелегким шляхом до згоди.

Для вирішення педагогічного конфлікту є два основні шляхи: 1) через заміну об’єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантажен­ня, вдосконалити розклад занять тощо); 2) через змінювання суб’єктивної педагогічної позиції викладача або позиції студентів щодо ситуації педагогічного конфлікту. Проте важливо шукати засоби задоволення інтере­сів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси сторін, що конфліктують.

Загальні способи запобігання педагогічного конфлікту:

•ідеологічні - знімаються консенсусом (згодою) викладача і студентів;

•амбіційні - підкреслити значущість особистості іншої людини;

•етичні - керуватися нормами ділового етикету, правилами внутріш­нього розпорядку ВНЗ

62. Стратегії (типи) поведінки особистості в конфлікті

Конфлікт - зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії.

Стратегія поведінки у конфлікті - це орієнтація особистості чи групи щодо конфлікту, настанова на певні форми поведінки у конфліктній ситуації.

Традиційно конфліктологи виділяють п'ять основних стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях, описаних К. Томасом, хоча у наукових працях вони можуть мати дещо різні назви:

1) домінування (суперництво, конкуренція, боротьба); 2) співробітництво (співпраця, кооперація, інтеграція); 3) ухиляння (уникання, ігнорування); 4) пристосування (поступливість); 5) компроміс.

Ці стратегії різняться залежно від орієнтації учасників конфлікту на реалізацію власних цілей чи на цілі партнера.

Від того, яку стратегію обирають учасники конфлікту, часто залежить його перебіг та кінцевий результат.

Коротко опишемо основні типи поведінки в конфліктах.

Суперництво (стиль конкуренції)

Людина, що використовує стиль конкуренції, дуже активна і намагається йти до вирішення конфлікту власним шляхом. Вона не надто зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, натомість є здатною на вольові рішення. Згідно опису К. Томаса, вона намагається в першу чергу задовольнити власні інтереси за рахунок чужих, примушуючи інших людей приймати ваше вирішення проблеми. Задля досягнення мети вона використовує свої вольові якості.

Це може бути ефективним стилем в тому випадку, коли людина тримає в руках певну владу. Однак це не той стиль, який ефективно можна використовувати в спілкуванні між людьми.

Ось приклади тих випадків, коли варто використовувати цей стиль: - Кінцевий результат дуже важливим для людини, і вона робить велику ставку на своє вирішення проблеми; - Чоловік має достатньо авторитету для прийняття рішення і очевидно, що запропоноване їй рішення - найкраще; - Рішення необхідно прийняти швидко, і людина має достатньо влади для цього; - Коли людина відчуває, що у неї немає іншого вибору і йому нема чого втрачати.

Стиль ухилення (запобігання)

Цей підхід реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співробітничає ні з ким для вирішення проблеми або просто ухиляється від конфлікту. Цей стиль можна використовувати цю тактику, коли вирішується не надто важливе питання або коли становище безвихідне.

найбільш типові ситуації, в яких рекомендується використовувати стиль ухилення: - Напруга дуже велика, і людина відчуває необхідність послаблення напруженості; - Людина знає, що не може або навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь; - Людина хоче виграти час, можливо, для того щоб отримати додаткову інформацію; Ситуація дуже складна і людина відчуває, що рішення конфлікту вимагає занадто багато від неї; - Намагатися вирішити проблему негайно небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту може тільки ускладнити ситуацію.

У дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

Стиль пристосування.

Цей стиль означає те, що людина діє спільно з іншою людиною, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Цей підхід можна використовувати, коли результат важливий для партнера та не дуже важливий для певної людини. Також стиль є корисним в тих ситуаціях, коли партнер має більшу владу.

Найбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування: - Людину не особливо хвилює те, що сталося; - Людина хоче зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми; - Людина розуміє, що кінцевий результат набагато важливіший для іншої людини; - Людина вважає, що інша людина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо вона поступиться своїм бажанням. Поступаючись, погоджуючись чи «жертвуючи» своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом'якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.

Стиль співробітництва

Слідуючи такому стилю, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту, але при цьому намагається саме співробітничати з іншою людиною. Цей стиль вимагає складної та тривалої роботи, оскільки спочатку відкриваються потреби, інтереси всіх сторін конфлікту, а потім проходить активне їх обговорення. Для успішного використання стилю співробітництва необхідно витратити певний час на пошук прихованих інтересів іншої сторони.

Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях: - Рішення проблеми дуже важливо для обох сторін, і ніхто не хоче повністю відмежуватись; - Є час попрацювати над виниклою проблемою; - Опоненти хочуть поставити на обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням; - Обидві сторони мають однакову владу і не помічають різницю в положенні, щоб «на рівних» шукати вирішення проблеми.

Стиль компромісу

Використовуючи стиль компромісу, людина трохи поступається власними інтересами, щоб задовольнити їх в іншому. Інша сторона робить те саме.

Такі дії можуть певною мірою нагадувати співробітництво. Однак компроміс досягається на більш поверхневому рівні порівняно зі співробітництвом. Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до певного рішення.

Типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний: - Обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси; - Інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними; - Задоволення бажання має для людини не дуже велике значення, і воно може дещо змінити поставлену в початку мету; - Компроміс дозволить зберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось ніж все втратити. Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого рішення.

Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певній ситуації.