26. Загальнокультурна компетентність сучасного викладача та її психологічний зміст

Стрижнем професійної підготовки спеціаліста ХХІ століття постає розвивальна, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем. Зазначене повною мірою стосується професійної підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, вміє досягти нових педагогічних цілей. Дослідження процесу формування професійної компетентності майбутнього вчителя, обґрунтування його наукових засад передбачає вивчення сутності поняття професійної компетентності вчителя, його особливостей та генези. Культура і компетентність, на нашу думку, є головними показниками освіченості та професіоналізму вчителя. Професійна компетентність є похідним компонентом загальнокультурної компетентності будь-якої людини. Культура особистості домінує над її компетентністю, оскільки містить ступінь розвитку особистості та її вдосконалення, в тому числі якості розуму, характеру, пам’яті й уявлення, які отримує людина в процесі виховання і навчання.

можна стверджувати, що професійна компетентність складається з таких компонентів: мотиваційно-ціннісного, змістового, операційно-діяльнісного, рефлексивного.

Поділяючу думку М.В. Розова щодо першочергової значущості загальнокультурної компетентності будь-якого спеціаліста як „надбудови‖ професійної компетентності [9], можна виділити ще й міжкультурну компетентність учителя, яка забезпечить йому не тільки власну, рівноправну можливість ведення діалогу культур, але й ефективне навчання його потенційних учнів. Відтак, загальнокультурна професійна компетентність ґрунтується на засадах «діалогу культур

Таким чином, володіння майбутніх учителів загальнокультурною професійною компетентністю в педагогічному ВНЗ стає можливим за умови спеціально організованої підготовки щодо формування у них високого рівня професіоналізму й майстерності.

27. Психологічні особливості професійної спрямованості та компетентності викладача внз

Компетентність – це інтегративне утворення особистості, що поєднує в собі знання, уміння, навички, досвід і особистісні якості, які обумовлюють прагнення, готовність і здатність розв’язувати проблеми і завдання, що виникають в реальних життєвих ситуаціях, усвідомлюючи при цьому значущість предмету і результату діяльності.

Н. В. Кузьміна до основних компонентів професійно педагогічної компетентності відносить:

а) спеціальну компетентність, яка включає знання та досвід діяльності в межах навчальної дисципліни, що викладається педагогом;

б) методичну компетентність, що припускає: володіння методами навчання та уміння застосовувати їх в навчальному процесі;

в) психолого-педагогічну компетентність як: знання основ педагогіки і психології, уміння будувати педагогічно доцільні взаємини зі студентами; уміння пробуджувати та розвивати у студентів стійкий інтерес до вибраної спеціальності та навчальної дисципліни, що викладається;

г) диференціально-психологічну компетентність, що вимагає умінь: виявляти особистісні якості, настанови і спрямованість студентів, визначати й враховувати їх емоційний стан; грамотно будувати взаємостосунки з керівниками, колегами, студентами;

д) аутопсихологічну компетентність (рефлексії педагогічної діяльності).

Таким чином, професійна компетентність відображає готовність і здатність людини професійно виконувати наукові та педагогічні функції відповідно до прийнятих у суспільстві освітніх нормативів й стандартів. Під педагогічною спрямованістю викладача розуміється, перш за все, його інтерес до педагогічної діяльності та здатність нею займатися. Спрямованість включає цілі, мотиви і емоційне ставлення до діяльності (любов, задоволення та інші потреби).

Отже, професійна компетентність викладача ВНЗ – це складне інтегративно-динамічне особистісне утворення, що складається з ієрархічно взаємопов'язаних функціонально-особистісного і структурно-особистісного ресурсів, що виявляються у рівні розвитку основних (когнітивного та діяльнісного) і підтримуючих (мотиваційного, емоційно-вольового та ціннісно-рефлексивного) компонентів, що дозволяють викладачу впевнено реалізовувати посадові функції адекватно ситуації.

41. Самоосвіта викладача впродовж життя та її психологічний зміст

Потреба в самоосвіті є складною якістю. Для викладача самоосвіта є постійною діяльністю, спрямованою на підвищення рівня професіоналізму та компетентності, розширення й поглиблення знань, умінь та навичок, розвиток професійно важливих та особистісних якостей. Якість отриманих знань, умінь та навичок, розвиток якостей залежить від бажання ( мотивації) особистості їх отримати чи розвивати.

Самоосвіта є серцевиною неперервної освіти викладача, його професійним та особистісним ростом. Особистісно-професійний ріст викладача є процесом розкриття його творчого потенціалу, який впливає на якість та ефективність педагогічної діяльності. За змістом самоосвіта є багатогранною, оскільки вона обумовлена увагою особистості до сучасних проблем і подій у світі та в державі. пов'язана з необхідністю вдосконалення методів і засобів пізнавальної діяльності.

Самоосвіта викладача, за визначенням А.Є. Радченко, є основною формою професійної педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду. До індивідуальних форм автор відносить: стажування, ознайомлення з педагогічним досвідом (перегляд відео-матеріалів про педагогічний досвід інших викладачів, відвідування майстер-класів, відкритих лекцій), розробка авторських методичних матеріалів, авторських програм, презентація досвіду роботи, публікації в пресі, наставництво, видавнича діяльність, експертна робота тощо. Інституційними формами автор вважає: відвідування школи молодого викладача, участь у методичних семінарах, конференціях, фестивалях, участь у роботі міських творчих груп, участь в апробації навчально-методичного комплексу [7].

Отже, самоосвіта у системі неперервної професійної освіти розуміється як навчання, яке планується і здійснюється самостійно. Самоосвіта фахівця є його цілеспрямованою, систематичною пізнавальною діяльністю, необхідною для вирішення як професійних завдань та удосконалення свого освітнього рівня, так і в повсякденному житті. Сутність самоосвіти полягає в умінні оволодіти культурою розумової праці, умінням вирішувати проблеми, самостійно працювати над власним вдосконаленням.

Основними принципами самоосвіти є: цілеспрямованість, неперервність, інтегративність, єдність професійної та загальної культури, доступність, випереджальний характер, варіативність та ін.

Необхідність самоосвіти викладачів, з однієї сторони є специфікою педагогічної діяльності, а з іншої ^а вимогами часу та необхідність викладачеві навчатися протягом життя, оскільки в системі неперервної освіти змінюються як потреби суспільства, так і вимоги до викладачів вищих навчальних закладів.

Складання індивідуального плану самоосвіти є невід'ємною умовою успішного самовдосконалення. Для цього необхідно;

• визначити напрям і терміни самоосвіти, вивчити ступінь розробленості проблеми, вибрати ефективні форми і засоби самонавчання;

• підібрати літературні джерела та ресурси мережі Інтернет за обраним напрямом;

• розробити індивідуальний план, графік роботи над темою;

• скласти звіт про одержані результати;

• представити у вигляді звіту, творчої роботи ( виступу), публікації в журналі чи збірнику, на семінарах, конференціях одержані результати самоосвіти;

• провести відкритий захід - майстер-клас, показова лекція, відкрите заняття та ін.

Висновки.

Таким чином, самоосвіта викладача спрямована на здобуття нових та поглиблення раніше набутих знань, формування компетентностей, розвиток якостей, необхідних викладачу; розвиток освіченості та загальної культури, світогляду особистості, розвиток творчого потенціалу