42.Соціально-психологічні чинники саморозвитку та самоосвіти викладача впродовж життя.

Самоосвіта, самовдосконалення та саморозвиток викладача ВНЗ є необхідною умовою його професійної діяльності. Основні чинники, що спонукають викладачів ВНЗ до неперервної самоосвіти.

1. Щоденна робота з інформацією вимагає все більших знань не лише з пошуку, аналізу нової інформації, а й щодо її зберігання, використання та достовірності.

2. Бажання творчості. Викладач – професія творча. Творча людина не зможе з року в рік працювати за одним і тим самим планом чи сценарієм, читати одні й ті самі лекції за однією й тією самою методикою. Його викладацька діяльність має бути цікавою й приносити задоволення.

3. Зміни, що відбуваються в суспільстві. Ці зміни значно позначаються на студентах, формують їхній світогляд, і відповідно, потребують від викладачів нових методологічних підходів до організації навчально-виховного процесу у ВНЗ.

4. Конкуренція. Значне скорочення чисельності студентів, що спричинене демографічною кризою в суспільстві та збільшенням кількості різних ВНЗ, викликало хвилю скорочень професорсько-викладацького складу. Більш-менш упевнено відчуває себе лише той викладач, який має науковий ступінь кандидата, а ще краще – доктора наук і наукове звання професора.

5. Думка студентів. Жодному викладачу не байдуже, вважають його високопрофесійним чи ні. Непрофесійним викладачем проводити заняття 138 в сучасній студентській аудиторії неможливо, на такі заняття студенти просто не прийдуть.

Основними видами діяльності в процесі самоосвіти, що сприяють професійному зростанню викладача, вважаємо такі: - систематичний перегляд певних телепередач; - читання педагогічних періодичних видань; - читання методичної, педагогічної та літератури з навчальної дисципліни; - огляд в мережі Інтернет інформації з дисципліни, що викладається, педагогіки, психології щодо психологічних і методичних прийомів, педагогічних технологій; - вирішення завдань, вправ, тестів, кросвордів і інших завдань зі своєї дисципліни підвищеної складності, або нестандартної форми; - відвідини семінарів, тренінгів, конференцій, занять колег; - дискусії, наради, обмін досвідом з колегами; - вивчення сучасних психологічних методик у процесі інтерактивних тренінгів; - систематичне проходження курсів підвищення кваліфікації; - організація гурткової та позааудиторної діяльності з дисципліни; - вивчення інформаційно-комунікаційних можливостей для підвищення ефективності навчального процесу; - відвідини виставок і тематичні екскурсії з дисципліни; - спілкування з колегами в мережі Інтернет, використання соціальних освітніх сервісів.

56. Психологічні особливості взаємодії та спілкування викладача та студентів

Процес професійно-педагогічного спілкування включає такі етапи (за В. О. Кан-Каликом): 1) моделювання педагогом майбутнього спілкування зі студентом або групою (прогностичний етап); 2) організація безпосереднього спілкування в момент початкової взаємодії (“комунікативна атака”); 3) управління спілкуванням під час педагогічного процесу; 4) аналіз ситуації минулого спілкування та його моделювання на майбутню діяльність.

Щоб спілкування було конструктивним (а не деструктивним) на кожному етапі, викладачеві треба володіти психолого-педагогічною культурою спілкування, а саме:

• знати психологію студентського віку та особливості конкретної студентської аудиторії;

• об’єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;

• вміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу), залучати до активної роботи всіх студентів;

• вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям і психічному стану студентів;

• володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, організації діалогічної взаємодії;

• своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;

• аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.

Важливою умовою ділових взаємин викладача зі студентами є сприятливі особисті стосунки членів студентської групи. Тому треба намагатися налагодити добрі контакти з групою, привертати прихильність групи до себе, створювати й підтримувати добрий настрій, коригувати ділові й міжособистісні стосунки в групі. Треба навчитися діяти швидко й упевнено.

Психологічно виправданим і повноцінним міжособистісне педагогічне спілкування будується за принципом суб’єкт – суб’єктної взаємодії:

1) сприймання співрозмовника як індивідуальності зі своїми потребами та інтересами;

2) виявлення зацікавленості в партнері, співпереживання (емпатія) його успіхам або невдачам;

3) визнання права партнера на незгоду, на свою думку, на право вибору поведінки та на відповідальність за свій вибір.

Головне – це позитивне особистісне ставлення до партнерів спілкування на основі поваги до їх особистості, тактовності й коректності.

Отже, для професійного спілкування важливими є такі вміння:

1) транслювати особистісне «Я» іншому суб’єкту;

2) чути й бачити іншу людину;

3) співпереживати іншому «Я»;

4) приймати іншого як даність;

5) поважати іншу людину;

6) зберігати особливості власного «Я».

Трапляються різні стилі спілкування 

-на основі захоплення спільною творчою діяльністю.

-на основі дружньої прихильності.

- спілкування-залякування.

спілкування-загравання,

Організаційно-управлінським центром педагогічної взаємодії в спілкуванні є педагогічна позиція викладача

Позиція 1. Розуміння студента 

Позиція 2. Визнання викладачем студента як особистості,

Третя позиція викладача – безумовне прийняття студента як особистості.