Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Сосюр. Курс загальної лінґвістики

.pdf
Скачиваний:
1118
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
7.48 Mб
Скачать

Розділ II

КОНКРЕТНІ СУТНОСТІ МОВИ

§ 1. Сутності та одиниці (єдності). їх визначення

Знаки, які складають мову, не плід уяви, а справді об’єкти (див. с. 27); саме ці об’єкти та їхні відношення і вивчає лінгвістика; їх можна назвати окремими сутностями цієї науки.

Нагадаємо передусім два провідні для цього пи­ тання принципи:

1. Мовна сутність існує лише завдяки асоціації по­ значеного з позначенням (див. с. 89); якщо випустити з уваги один з цих компонентів сутності, вона зникає, і замість конкретного об’єкта ми матимемо перед со­ бою лише чисту абстракцію. Щомиті ми ризикуємо оволодіти лише частиною сутності, вважаючи, що охоплюємо її повністю. Таке, наприклад, трапляється при спробі поділу мовленнєвого ланцюжка на склади; склад має свою вартість лише для фонології. Послі­ довність звуків лише в тому випадку стає мовним фактом, коли становить опору для поняття; узята сама по собі, вона є лише матеріалом для фізіоло­ гічного вивчення.

Те саме правильно і щодо позначеного, якщо його відокремити від позначення. Такі поняття, як “буди­ нок”, “білий”, “бачити” тощо, розглянуті самі по собі, стосуються психології; вони стають мовними сутнос­ тями лише завдяки асоціації з акустичними образа­ ми; у мові поняття є властивістю звукової субстанції, так само як певне звучання є властивістю поняття.

Цю двосторонню єдність часто порівнювали з людською особистістю, що є єдністю душі й тіла. Зіставлення це малоприйнятне. Правильніше було б зіставити її з хімічною сполукою, наприклад з водою, що складається з водню й кисню; узятий окремо, кожний з цих елементів не має жодної з властивос­ тей води.

2. Мовна сутність повністю визначена лише тоді, коли вона відмежована, відділена від усього, що її оточує в мовленнєвому ланцюжку. У механізмі мови

Частила друга. Синхронічна лінгвістика

131

саме ці розмежовані сутності, або одиниці (unités), власне і протистоять одна одній.

На перший погляд виникає спокуса уподібнити мовні знаки зоровим, які можуть співіснувати у про­ сторі й не змішуватися між собою; через це ство­ рюється враження, нібито розмежування осмислених елементів може робитися таким самим способом і не потребує жодної розумової операції. Слово “форма”, часто вживане для їхнього позначення (пор. вирази “дієслівна форма”, “іменна форма”), сприяє збере­ женню цієї помилки. Однак ми знаємо, що головною особливістю мовленнєвого ланцюжка є його лінійність (див. с. 92). Узятий сам по собі, потік мовлення ста­ новить лінію, безперервну стрічку, де вухо не сприй­ має виразного й точного поділу: аби його віднайти, слід звернутися до значень. Коли ми чуємо розмову невідомою для нас мовою, ми не спроможні сказати, як слід поділити почуту послідовність звуків; річ у тім, що цей поділ взагалі неможливий, якщо зважу­ вати лише на звуковий аспект мовного явища. Однак коли ми знаємо, який сенс і яку роль слід визнати за кожною частиною ланцюжка, тоді стає можливим відокремити ці частини одна від одної і розрізати безформну стрічку на шматки; зауважимо, що в цьо­ му аналізі немає нічого матеріального.

Таким чином, мова не являє собою сукупність на­ перед розмежованих знаків, щодо яких досить було б вивчити їх значення і способи розташування; мо­ ва — це аморфна маса, в якій лише увага і звичка можуть допомогти нам виявити окремі її елементи. Кожна така одиниця не має жодної звукової специ­ фіки, і її можна визначити лише так: це відрізок звучання, який, відокремлений від усього поперед­ нього і наступного в мовленнєвому ланцюжку, ст а- повить позначення певного поняття\

1 Тут недвозначно йдеться про лінгвістичний знак як про двобічну єдність (unité) вираження і змісту (або позначення і позначеного). На жаль, переклад терміну unité як “одиниця” (зумовлений впли­ вом традиції першого російського видання “Курсу”) створює що­ найменше три термінологічні суперечності. По-перше, він затьмарює двобічну природу знакової єдності як конкретної мовної сутності.

132Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

§2. Метод розмежування

Людина, яка володіє мовою, розмежовує її одиниці (знакові єдності) досить простим способом, принаймні в теорії. Цей спосіб полягає у тому, щоб, розглядаючи мовлення як документ мови, зобразити його двома паралельними ланцюжками: низкою понять (а) і низ­ кою акустичних образів (б).

Правильне розмежування передбачає, що визначе­ ні в акустичному ланцюжку поділки (а, ß, у) відпо­

відають поділкам у ланцюжку понять (а , ß , у). Візьмімо французьке si^lapra: чи можу я розітнути

цей ланцюжок після І і вважати si^l знаковою єдністю? Ні, не можу: досить лише розглянути лан­ цюжок понять, аби побачити, що цей поділ неправи­ льний. Поділ на склади: si^-la-prâ також a priori не є мовним. Єдино можливими поділами будуть: 1) $г-3-

la-prä (si je la prends

“якщо я її візьму”) і

2) si-yl-aprâ (si je V apprends “якщо я про це дізнаюсь”), адже вони визначаються змістом, який на­ дається цим словам.

Аби перевірити ре­ зультат такої опера­ ції і впевнитися в то-

му, що ми маємо справу з тією, а не іншою одиницею (єдністю), потрібно, порівнюючи низку речень, де зустрічається та сама єдність, зуміти в кожному ви­ падку виділити цю останню з контексту і перекона­ тися, що таке розмежування визначається змістом.

По-друге, лише метрологія вивчає “одиниці” як свої об’єкти. Потретє, інші науки мають-таки свої одиниці: метр, грам, секунду, Градус, астрономічну одиницю тощо. Але ж це — одиниці виміру, і зумовлені вони теорією науки, а не її об’єктом: вони не входять одвічно до складу об’єктів, а лише використовуються для їх виміру суб’єктом дослідження, який їх і створив на певному історичному етапі розвитку науки. Всього цього не можна сказати про поняття unité, що змушує визнати недосконалим переклад цього терміна як “одиниця”. — Прим. ред.

Частина друга. Синхронічна лінґвістика

133

межування визначається змістом. Розгляньмо два ви­ рази: laforsdyvä (la force du vent “сила вітру”) і abud- fors (ià bout de force “знемагаючи”): як y першому, так і в другому випадку*те саме поняття “сила” збі­ гається з одним звуковим відрізком /ors; отже, це і є мовна одиниця (єдність). Однак у виразі ilmaforsaparle (in те force à parler “він змушує мене говори­ ти”) fors “змушує” має вже зовсім інше значення; отже, це інша одиниця (єдність).

§ 3. Практичні труднощі розмежування

Чи легко використовувати цей теоретично простий метод? Може здатися, що так, коли виходити з при­ пущення, що одиниці, які підлягають виділенню, — це просто слова; справді, що таке речення, як не сполучення слів? І чи є щось легше для безпосеред­ нього виділення? Так, повертаючись до наведеного прикладу, можна сказати, що ланцюжок si^laprä по­ дільний на чотири одиниці, які вдається віднайти на­ шим аналізом і які становлять чотири слова: si-je-Z’- apprends. Однак тут же виникає недовіра, коли зга­ даємо численні суперечки щодо визначення природи слова; поміркувавши над цим, приходимо до виснов­ ку, що звичайне розуміння “слова” несумісне з на­ шим уявленням про конкретну знакову єдність.

Аби в цьому переконатися, згадаймо хоча б фран­ цузьке слово cheval (вим. jovaï) “кінь” і його множину chevaux (вим. JViю). Звичайно кажуть, що це дві фор­ ми одного слова, однак, узяті в цілому, це все-таки дві різні речі — і за значенням, і за звуками. У французькому тюа (сполучення le mois de décembre “місяць грудень”) і mwaz (сполучення un mois après “через місяць”) ми знов маємо одне слово в двох різновидах, однак і тут не може йтися про конкретну знакову єдність: значення, звичайно, те саме, але відрізки звучання різні. Отже, тільки-но виникає ба­ жання прирівняти конкретну одиницю до слова, як ми відразу опиняємося перед дилемою: або ж іґнорувати цілком очевидне відношення між /зг?аІ і Jwo, тюа і mwaz тощо і твердити, що це різні слова; або

134Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

жзамість конкретних одиниць задовольнятися аб­ стракцією, що поєднує різні форми одного слова. Конкретну одиницю треба шукати поза словом. До того ж чимало слів являють собою комплексні мовні одиниці, у складі яких неважко виділити одиниці нижчого порядку2 (суфікси, префікси, основи); такі

похідні слова, як désir-eux “бажаючий”, malheur-eux “нещасний”, поділяються на частини, кожна з яких явно має своє значення і функцію. І навпаки, існують одиниці, довші, ніж звичайні слова: це композити (porte-plume “ручка для пера”), мовні стійкі звороти (s’il vous plaît “будьте ласкаві”), аналітичні форми дієвідміни (il a été “він був”) тощо. Але при виділенні цих одиниць виникають ті самі труднощі, що й при виділенні власне слів. Взагалі надзвичайно важко з’ясувати функціонування одиниць, які зустрічають­ ся у мовленнєвому потоці, і сказати, якими конкрет­ ними елементами оперує мова.

Певна річ, мовцям невідомі ці труднощі; все, що хоча б якоюсь мірою має значення, сприймається ни­ ми як конкретний елемент, і вони безпомилково роз­ пізнають його у мовленні. Але одна справа — ін­ туїтивно володіти всіма тонкощами блискавичного функціонування цих одиниць (unités) і зовсім інша — вміти їх систематично аналізувати.

Одна досить поширена теорія твердить, нібито єди­ ними конкретними одиницями є речення: ми говори­ мо лише реченнями і вже потім добуваємо з них слова. Однак передусім, якою мірою речення нале­ жить до царини мови (див. с. 158)? Якщо воно по­ в’язане з мовленням, то не може бути одиницею мо­ ви. Припустимо, однак, що ця складність усунута. Якщо ми уявимо собі усю сукупність речень, які можна висловити, то їхньою найразючішою власти­ вістю виявиться їх повна несхожість. На перший по­ гляд видається заманливим уподібнити величезну

оОчевидно, що, згідно з текстом, unité і “окремий елемент” — синоніми. — Прим. ред.

Частина друга. Синхронічна лінґвістика

135

різноманітність речень не меншій різноманітності ін­ дивідів, що складають зоологічний вид; однак це ли­ ше ілюзія: у тварин одного виду загальні характе­ ристики набагато важливіші, ніж відмінності, що їх розділяють. У реченнях — навпаки, переважає від­ мінність, а якщо пошукати, що ж їх усі пов’язує в цій різноманітності, то неминуче знову натрапляємо на слово з його граматичними властивостями, тобто знову стикаємося з тими ж труднощами.

§4. Висновки

Убільшості галузей, які становлять предмет тієї чи іншої науки, питання про елементарні об’єкти (unités) не постає: вони дані безпосередньо. Так, у зоології ми від початку маємо справу з окремою тва­ риною. Астрономія також оперує елементарними об’єктами (unités), відокремленими у просторі: небес­ ними світилами. В хімії можна вивчати природу і склад двохромовокислого калію, ні миті не сумніва­ ючись у тому, що це певний, добре визначений об’єкт

(objet).

Якщо у якоїсь дисципліни відсутні безпосередньо спостережувані конкретні об’єкти (unités), то це озна­ чає, що вони в ній не мають суттєвого значення. Що, наприклад, становить конкретний об’єкт історичної науки: індивід, епоха, народ? Ми цього не знаємо. Ну то й що? Можна вивчати історію, так, не з’ясо­ вуючи цього питання.

Але так само, як гра в шахи повністю ґрунтується на комбінації різних фігур, мова має усі ознаки сис­ теми, що цілковито ґрунтується на протиставленні своїх конкретних одиниць. Ми не можемо звільни­ тися від бажання з’ясувати собі, що вони собою яв­ ляють, ані ступити кроку;, не вдаючися до них: разом із тим їх виділення становить таку делікатну про­ блему, що навіть запитуєш себе, чи існують вони насправді.

136

Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

Отож мова має ту дивну й разючу особливість, що не дає змоги з першого погляду розрізнити її су­ тності (entités), а, однак, в їх існуванні сумніву бути не може, як і в тому, що мова твориться їх взаємо­ дією. Безперечно, це і є та риса, яка відрізняє мову від усіх інших семіологічних систем3.

о

Увесь зміст параграфа 4 унаочнює згадану вище недосконалість традиційного перекладу unité як “одиниця”, з яким певною мірою довелося рахуватися і при підготовці цього видання. Неможливо не погодитися, що термін “одиниця мови” містить contradictio in adjecto. Справді, цілком очевидно, що “окрема тварина” аж ніяк не вважається в наш час “одиницею природи” або “біологічною одини­ цею”, окрема планета — це не “небесна одиниця”, двохромовокис­ лий калій — це не “одиниця речовини”, тим більше, “індивід, народ” — це ніяк не “одиниці історії”. За сучасною науковою термінологією всі згадані матеріальні даності є елементарними об'єктами відповідних наук. Так само лінгвістичний знак є не загадковою “одиницею мови”, а звичайним елементарним об’єктом мовознавства. Щоправда, при своїй позірній “елементарності” він являє собою насправді знакову єдність мовного позначення і позначеного. — Прим. ред.

Розділ III

ТОТОЖНОСТІ, РЕАЛЬНОСТІ, МОВНІ ВАРТОСТІ

Щойно висловлені положення ставлять нас перед проблемою тим важливішою, що в статичній лінг­ вістиці будь-яке вихідне поняття прямо залежить від того, як ми уявлятимемо собі мовну одиницю, або навіть збігається з нею. Саме це ми б і хотіли по­ казати з приводу понять тотожності, реальності й синхронічної мовної вартості.

А. Що таке синхронічна тотожність? Тут не йдеться про тотожність, що поєднує французьке за­ перечення pas з латинським словом passum “крок”

і є тотожністю діахронічного різновиду, яку ми роз­ глянемо пізніше (див. с. 229); синхронічна тотожність не менш цікава, завдяки їй ми стверджуємо, що два речення типу je ne sais pas “я не знаю” і ne dites pas cela “не кажіть цього” містять той самий елемент pas. Нам можуть закинути, що це пусте питання: тотожність існує тут через те, що в обох реченнях однаковий відрізок звучання pa наділений одним значенням. Однак таке пояснення недостатнє, адже коли відповідність звукових відрізків та понять і до­ водить тотожність (див. приклад вище la fo rce du vent: à bout de force), то обернене — хибне: тут можна мати тотожність і без такої відповідності. Ко­ ли в лекції кілька разів повторюється звертання Mes­ sieurs! “Панове!”, ми маємо враження, що це щоразу той самий вираз. А втім, варіації у вимові та інто­ нації у різних зворотах мовлення мають досить від­ чутні звукові відмінності — такі ж відчутні, як вжи­ вані за інших обставин для розрізнення відмінних слів (пор. pomme “яблуко” і райте “долоня”, goutte “крапля” і je goûte “куштую, смакую”, fuir “утікати” і fouir “рити” тощо). Крім того, відчуття тотожності не зникає, хоча і з семантичної точки зору немає абсолютного збігу слова Messieurs при кожному но­ вому його вживанні. Це той самий випадок, коли сло­ во може виражати досить різні поняття, не зазнаючи

138

Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

при цьому якихось втрат тотожності самому собі (пор. adopter une mode “переймати моду” і adopter un enfant “всиновити дитину”, la fleur du pommier

“цвіт яблуні” і la fleur de la noblesse “цвіт аристок­ ратії” тощо). Мовний механізм повністю тримається на тотожностях і відмінностях, до того ж останні ста­ новлять усього лише зворотну сторону перших. Тому проблема тотожностей виникає усюди; з іншого боку, вона частково збігається з проблемою сутностей та одиниць; фактично вона є лише ускладненням остан­ ньої проблеми, до речі, досить плідним. Ця особли­ вість дуже чітко виявляється при порівнянні пробле­ ми сутностей та одиниць з деякими позамовними фактами. Так, ми говоримо про тотожність з приводу двох швидких потягів “Женева — Париж о 8 год. 45 хв. вечора”, які вирушають щодоби. На нашу дум­ ку, це той самий швидкий потяг, а втім — локомотив, вагони і бригада — цілком інші.

Або інший приклад: після відбудови зруйнованої вулиці ми твердимо, що це та сама вулиця, хоча матеріально від неї навряд чи щось залишилося. Чо­ му можна повністю перебудувати вулицю і вважати її незмінною? А тому, що її тотожність не є виключ­ но матеріальною: вона визначається певними умова­ ми, — наприклад, її положенням щодо інших ву­ лиць, — для яких її випадковий матеріал байдужий. Так само уявлення про швидкий потяг формується під впливом часу його відправлення, маршруту і вза­ галі всіх обставин, що відрізняють його від інших потягів. Щоразу, коли здійснюються ті самі умови, ми одержуємо однакові сутності. Проте ці останні не абстрактні, оскільки поза матеріальним втіленням не можна собі уявити ані вулиці, ані швидкого потягу.

Протиставимо цим двом прикладам зовсім ін­ ший — викрадення у мене костюма, який я згодом знаходжу серед виставлених на продаж речей лах­ мітника. Тут ідеться про матеріальну сутність, яка полягає виключно в інертній субстанції: сукні, під­ кладці, оздобах тощо. Інший костюм, який би він не був схожим на цей, не є моїм. І ось виявляється, що мовна тотожність подібна до тотожності швидкого по­

Частина друга. Синхронічна лінгвістика

139

тяга чи вулиці, але не костюма. Вживаючи щоразу слово Messieurs!, я оновлюю матеріал цього слова: це новий звуковий акт і новий психологічний акт. Зв’я­ зок між двома вживаннями одного слова ґрунтується не на матеріальній тотожності і не на точній подобі сенсів, але на зовсім інших елементах, які належить тепер знайти і які наблизять нас до справжньої при­ роди мовних одиниць.

Б. Що таке синхронічна реальність? Які конкретні або абстрактні елементи мови можна так називати?

Візьмімо, наприклад, розрізнення частин мови: на чому ґрунтується поділ слів на іменники, прикмет­ ники тощо? Чи встановлюється він заради виключно логічного, екстралінґвістичного принципу, застосова­ ного ззовні до граматики, як сітка меридіанів і па­ ралелей накладається на земну кулю? Чи він відпо­ відає чомусь наявному в системі мови і зумовленому нею? Коротше кажучи, чи становить поділ слів за частинами мови синхронічну реальність? Друге при­ пущення видається імовірним, але можна було б за­ хистити і перше. Чи можна твердити, наприклад, що в реченні ces gants sont bon marché “ці рукавички дешеві” вираз bon marché “дешеві” є прикметником? Логічно він має значення прикметника, однак грама­ тично це менш очевидно, адже bon marché не пово­ дить себе як прикметник (цей вираз незмінний, ні­ коли не стоїть перед іменником тощо); крім того, bon marché складається з двох слів. Тим часом якраз на розрізненні частин мови й повинна ґрунтуватися кла­ сифікація слів мови; але ж яким чином групу слів можна віднести до однієї з цих “частин”? І навпаки, ми не можемо уявити собі вираз bon marché, кажучи, що bon — це прикметник, a marché — іменник. Отже, тут ми маємо справу з неточною і непевною класи­ фікацією; поділ слів на іменники, дієслова, прикмет­ ники тощо не є незаперечна мовна реальність.

Таким чином, лінґвістика без упину працює зі створеними граматистами поняттями, про які ми не знаємо, чи справді вони відповідають складовим еле­ ментам системи мови. Але як це взнати? І якщо вони — фікція, то які ж реальності їм протиставити?

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.