Сосюр. Курс загальної лінґвістики

Частина ч е т в е р т а ГЕОГРАФІЧНА ЛІНГВІСТИКА

Розділ І ПРО РІЗНОМАНІТНІСТЬ МОВ

Приступаючи до питання про зв’язок мовного яви­ ща з простором, ми виходимо за межі внутрішньої лінґвістики і опиняємося в царині лінґвістики зовніш­ ньої, про великий обсяг і різноманітність якої вже було сказано у п’ятому розділі вступу.

При в р і в ч є н н і мов насамперед вражає їхня різно­ манітність та мовні відмінності, які виявляються між різнимрі країнамрі і навіть між частрінами однієї країнрі. Якщо розходження в часі часто лишаються непоміченими, то розходження в .просторі відразу ж впадають у вічі; їх помічають навіть дикунрі при кон­ тактах з іншомовними племенамрі. Саме внаслідок та­ ких зіставлень народ починає усвідомлювати свою власну мову.

Зазначрімо побіжно, що це усвідомлення м о в р і по­ роджує у первісних народів думку, нібріто мова — це певна зврічка або зврічай, подібний до звичаю но- с и т р і одяг ч р і зброю. Французьке слово idiome “(кон­

вже означало “особливрш звичай”). Тут прихована слушна думка, яка, проте, може перерости в помил­ ку, коли вбачати в цьому ознаку не народу, а раси, ставлячи мову в один ряд з кольором шкіррі або формою голови.

Додамо також, що кожний народ вірріть у перевагу своєї мови. Людина, іцо говорить іншою мовою, часто розглядається як неспроможна говорити взагалі; так, грецьке слово bârbaros “варвар, не грек” спочатку, означало “заїка” і було споріднене з ласловом balbus з тим же значенням; по-ро-

сійськи мешканці Німеччини звуться немцш (“німці”), тобто “німі”.

Таким чином, перше, що засвідчила лінгвістика, була географічна різноманітність мов. Це визначило початковий напрям наукових досліджень у галузі мо­ ви вже у греків; щоправда, греки звертали увагу лише на відмінності між різними еллінськими діа­ лектами; однак річ у тім, що їхні інтереси взагалі не виходили за межі самої Греції.

Переконавшись у відмінності якихось двох мов. ми і н с т и н к т р і в н о переходимо до виявлення в них анало­ гій. У цьому виявляється природна тенденція мовців. Селянам подобається порівнювати свою говірку з го­ віркою сусіднього села; люди, які користуються кіль­ кома мовами, помічають наявні в них спільні риси. Цікаво зазначити, що пройшло чимало часу перш ніж наука почала використовувати спостереження такого роду; так, греки, помітивши багато збіжностей між латинським і грецьким словником, не спромог­ лися тут ДІЙТРІ жодного лінгвістичного висновку.

Наукове спостереження цих аналогій дозволяє стверджувати в д є я к р і х випадках, що дві або кілька мов пов’язані родріннріми зв’язками, тобто мають спільне походження. Група мов, об’єднаних у такий спосіб, називається родиною. Сучасна лінґвістріка вже встановила ланцюжок таких родин: індоєвропей­ ської, семітичної, банту1 та ін. Ці родини, в свою чергу, піддаються взаємному порівнянню, виявляючи іноді ширші й давніші зв’язки. Були спроби відшу­ кати спільні рріси між фінно-угорською2 та індоєвро­ пейською родріною мов, між індоєвропейською та семітичною родиною мов тощо. Але такого роду зі­ ставлення відразу ж наражаються на нездоланні перешкоди. Не слід змішуватрі можливе з доводжува-

1 Банту — це сукупність мов, якими говорять народи Південної та Екваторіальної Африки, зокрема кафри. — Прим. вид.

о Фінно-угорські мови, до яких належать, зокрема, фінська або суомі, мордовська, лапландська та інші, складають одну родину мов, поширену на півночі Росії та в Сибіру, і похоДять від однієї прамови; їх відносять до ще ширшої урало-алтайської групи, спільне походження мов якої не доведене, хоча вони й мають деякі риси подібності. — Прим, вид.

Розділ II

УСКЛАДНЕННЯ ЧЕРЕЗ ГЕОГРАФІЧНУ РІЗНОМАНІТНІСТЬ МОВ

ff1. Співіснування кількох мов

водному географічному пункті

Досі географічна різноманітність мов зображалася нами в ідеальному вигляді: скільки територій, стіль­ ки й різних мов. Ми мали право так зробити, бо географічний розподіл залишається найзагальнішим чинником мовної різноманітності. Розгляньмо тепер явища вторинні, які порушують цю відповідність і спричиняються до співіснування кількох мов на одній території.

Тут не йдеться про реальне органічне змішування, ані про взаємопроникнення двох мов, що має наслід­ ком зміну мовної системи (пор. англійську мову по норманському завоюванні). Не йдеться тут і про кіль­ ка чітко територіально відокремлених мов, що існу­ ють у межах однієї держави, як це має місце у Швейцарії. Ми торкнемося лише такого стану, коли дві мови існують разом в одному місці і, співіснуючи так, не змішуються. Це можна спостерігати досить часто, і тут слід розрізняти два випадки.

Передусім може статися, що мова пізніших пере­ селенців накладається на мову тубільного населення. Так, у Південній Африці поряд з кількома негритян­ ськими мовами існують голландська та англійська мови, які закріпилися там після двох послідовних колонізацій; у такий же спосіб іспанська вкорінилася в Мексиці. Не слід гадати, що такого роду мовні вторгнення властиві лише сучасній добі. За будьяких часів мало місце змішування народів без злиття їхніх мов. Аби в цьому пересвідчитися, досить ки­ нути погляд на карту сучасної Європи: в Ірландії говорять кельтською та англійською; багато ірландців володіє обома мовами. У Бретані вживають бретон­ ську і французьку мови; в області басків говорять французькою або іспанською поряд з баскійською. У Фінляндії віддавна співіснують шведська і фінська

244 Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

мови; згодом до них приєдналася і російська. В Кур­ ляндії та Ліфляндії говорять латинською, німецькою і російською; німецька мова, занесена сюди в середні віки колоністами під егідою Ганзейської ліґи, поши­ рена тепер серед певного класу населення; російська з’явилася пізніше внаслідок завоювання. В Литві по­ ряд з литовською мовою закріпилася польська — внаслідок колишньої унії Литви з Польщею, і ро­ сійська — результат приєднання до московської ім­ перії. Аж до XVIII ст. в усій Східній Німеччині за Ельбою говорили по-слов’янськи і по-німецьки. В де­ яких країнах мішанина мов була ще більша. В Ма­ кедонії поширені найрізноманітніші мови: турецька, болгарська, сербська, грецька, албанська, румунська та інші — у різнріх пропорціях залежно від району.

Ці мови не завади повністю перемішуються; їх співіснування у певній області не заперечує можли­ вості їхнього відносного розмежування. Трапляється, наприклад, що з двох мов однією говорять у містах, іншою — в селах; однак цей розподіл не завжди чіткий.

У стародавні часи відбувалося те саме. Якби ми мали мовну карту Римської імперії, ми б побачили явища цілком подібні до явищ сучасної епохи. Так, наприклад, у Кампанії наприкінці Римської Респуб­ ліки говорили такими мовами: оскійською, про що свідчать написи в Помпеях, грецькою, мовою коло­ ністів і засновників Неаполя та низки інших міст, латинською і, можливо, навіть етруською, яка пану­ вала в цій області до появи римлян. У Карфагені пунічна мова, тобто фінікійська, продовжувала існу­ вати поряд з латинською і була поширена ще в епо­ ху арабського завоювання, не кажучи вже про те, що на карфагенській території говорили звичайно і нумідійською. Є підстави припускати, що за анти­ чних часів в середземноморському басейні одномовні країни становили виняток.

Найчастіше таке нашарування мов було викликане навалою завойовників; однак поряд з цим відбува­ лися і колонізація — мирне проникнення мови і міг­ рації кочових племен, які приходили разом зі своєю мовою. Така була доля циган, які осіли переважно в

Угорщині, утворивши там цілі села; вивчення їх мови показало, що в невідому епоху вони прийшли з Індії. У Добруджі. в гирлі Дунаю, трапляються татарські села, позначені плямками на лінгвістичній карті цієї області.

§ 2. Літературна мова і місцева говірка

Це ще не все: мовна єдність може бути порушена, якщо природна місцева говірка зазнає впливу літе­ ратурної мови. Це неминуче відбувається щоразу, коли народ досягає певного щабля цивілізованості. Під “літературною мовою” ми розуміємо не лише моиу літератури, а й ширше — будь-яку опрацьовану мову, офіційну чи ні. якою користується ціла спіль­ нота. Залишена напризволяще мова перебуває в стані подрібнення на діалекти, жоден з яких не втручаєть­ ся до царини інших; за таких умов вона приречена па дедалі більше подрібнення. Однак оскільки роз­ виток цивілізації сприяє спілкуванню між людьми, один з існуючих діалектів внаслідок своєрідної мов­ чазної угоди стає рушійним засобом передачі всього того, що цікавить народ у цілому. Мотиви вибору певного діалекту різні: часом перевага надається ді­ алекту області з найбільш розвинутою культурою, іноді діалекту тієї місцевості, яка здійснює політичну гегемонію і де перебуває центральна влада; трап­ ляється. що королівський двір може нав’язати наро­ дові свою мову. Отримавши статус офіційної спільної мови, привілейований діалект рідко залишається у своєму первісному стані. До нього долучаються еле­ менти інших обласних діалектів; він стає дедалі складнішим, не втрачаючи, однак, повністю своїх первісних рис; так, у французькій літературній мові легко розпізнається діалект Іль-де-Франсу, а в загальноіталійській мові — тосканський діалект. Що б там не було, літературна мова не поширюється всю­ ди негайно, тож значна частина населення вияв­ ляється двомовною, бо говорить водночас загальною мовою та місцевою говіркою. Таке можна спостеріга­ ти в багатьох областях Франції, наприклад у Савої, де запроваджена ззовні французька мова ще не усу­

в Німеччині або в Італії, де повсюдно діалект існує поряд з офіційною мовою.

Аналогічні факти мали місце в усі часи і в усіх народів, що досягли певного рівня розвитку культу­ ри. У греків було своє койне, яке походило від аттич­ ного та іонійського діалектів, поряд з яким продо­ вжували існувати місцеві діалекти. Навіть у давньо­ му Вавилоні є змога встановити наявність офіційної мови поряд з обласними діалектами.

Чи обов’язково існування загальної м о в р і пов’язане з наявністю прісьма? Гомерівські поеми немовбрі свід­

їхня мова має риси умовності і виявляє всі ознакрі літературної мови.

Викладені в цьому розділі фактрі настільки поши­ рені, що могли б вважатися нормальнрім я в р і щ є м в історії мов. Проте ми абстрагуємося тут від усього, що заважає побачити цілісну картріну природної гео­ графічної розмаїтості мов, і уважно розглянемо основне явище, залишивши осторонь будь-яке про­ никнення чужої мови та формування літературної мови. Таке схематичне спрощення начебто не відпо­ відає реальності, але природний факт слід передусім дослідити в чистому вигляді як такий.

Виходячи з прийнятого принципу, ми можемо, на­

тині Бельгії; в цьому місті говорять французькою, однак нас цікавить л р і ш є демаркаційна лінія між фламандською та валлонською територіями. Водно­ час, з того ж погляду, Льєж — лінгвістично роман­ ське місто, бо воно розташоване на валлонській те­ риторії; французька мова вріступає в ньому лише як іноземна, накладена на спорідненрій з нею діалект. Так само Брест лінгвістично належить бретонській території; французька мова, якою тут говорять, не має нічого спільного з тубільною мовою Бретані; Бер­ лін, де можна почути лише верхньонімецьку мову, лежить на нижньонімецькій території і т. ін.

248 Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

Отже, дослідження змін не має бути однобічним; однаково важливі інновації як у тій, так і в іншій мові.

Що ж породжує ці відмінності?

Було б помилкою вважати, що до цього спричи­ нився лише простір. Сам по собі простір не може чинити на мову жодного впливу. На другий день пі­

сля свого прибуття в F' колоністи з F говорили точ­ нісінько тією ж мовою, що й напередодні. Про чинник часу забувають тому, що він менш конкретний, ніж простір, але насправді мовна диференціація зумов­ лена саме часом. Географічна розбіжність має бути доповнена розбіжністю в часі.

Звідки виникли вжиті в схемі дві різні властивості Ь і с, якщо ніколи не було переходу b -> с, ані

с —> Ь? Аби відшукати шлях від єдності до різнома­ нітності, треба повернутися до вихідного стану а, який змінився на Ь і с; саме стан а поступився місцем пізнішим формам. Виходячи з цього, ми отримуємо таку схему географічної диференціації, придатну для всіх аналогічних випадків.

Географічне роз’єднання двох мов становить від­ чутну форму явища, але не пояснює його. Безпереч­ но, певна мова не стала б відмінною без просторового від’єднання, хоча б мінімального; однак саме по собі відокремлення не створює відмінностей. Подібно до того, як неможливо судити про об’єм на підставі ли­ ше площини, а треба знати ще й третю координа­ ту — висоту, так само і схема географічної дифе­ ренціації стає повнсою лише з урахуванням коорди­ нати часу.

Можна заперечити, що різноманітність середови­ ща, клімату, ландшафту, місцеві звичаї (неоднакові, наприклад, у горців і приморських мешканців) мо­

жуть впливати на мову і що в такому разі розглянуті тут відмінності виявляються зумовленими географіч­ но. Проте такі впливи потребують доведення (див. с. 186); якби це й було зроблено, все одно треба пам’­ ятати про такий важливий момент. Впливом середо­ вища можна пояснити напрям руху, що визначається діючими в кожному окремому випадку ледь влови­ мими чинниками, недоступними ні виявленню, ні опису. В певний момент у певному середовищі звук и переходить в й\ але чому він змінився саме в цей момент і саме в цьому середовищі і чому він став й, а, наприклад, не о? З цього приводу ми нічого не можемо сказати. Однак сама зміна, якщо залишити осторонь її напрям і особливі прояви, одним словом, несталість мови, визначається лише чинником часу. Отже, географічна різноманітність є вторинним ас­ пектом загального явища. Єдність споріднених мов віднаходиться лише у часі. Цим принципом і має перейнятися компаративіст, коли не хоче стати жер­ твою згубних ілюзій.

§ 2. Дія часу на мову на протяжній території

Розгляньмо тепер одномовну країну, тобто країну, де всі говорять однією мовою і де населення осідле, наприклад, Ґаллію десь близько 450 р. н. е., коли в ній повсюдно і надійно закріпилася латинь. Що ж тоді мало статися з мовою?

1.Оскільки мова не може перебувати в абсолютно нерухомому стані (див. с. 98), то по закінченні певного часу вона вже нетотожна самій собі.

2.Еволюція не може бути однаковою на всій те­ риторії, вона мінятиметься залежно від місцевості; не було випадку, щоб мова змінювалася в однаковий спосіб на всій площі свого поширення. Таким чином, відповідає дійсності не перша схема, а друга (с. 250).

То ж як зароджується, а потім формується та різ­ номанітність, що призводить до утворення всіляких діалектних форм? Відповідь на це запитання не така проста, як могло б видатися на перший погляд. Це явище має два основні аспекти: