Сосюр. Курс загальної лінґвістики

250Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

1.Еволюція відбувається у вигляді послідовних і чітко визначених інновацій, що складаються з обме­ женої кількості окремих фактів, які можна перелі­ чити, описати й класифікувати за їх природою (фак­ ти фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні то­ що).

2.Кожна з цих інновацій відбувається у визначе­ ному місці й має свої межі поширення. Можливе одне з двох: межі інновації охоплюють або всю територію функціонування мови, і це унеможливлює виникнен­ ня будь-яких діалектних відмінностей (це найбільш рідкісний випадок), або ж, як це буває звичайно, ли­ ше частину території поширення мови, і тоді кожний діалектний факт отримує свій особливий терен. Усі наведені нижче приклади фонетичних змін застосов-

ні до будь-якої інновації. Якщо, наприклад, на певній частині території а змінюється на е,

Саме наявністю цих інноваційних процесів і пояс­ нюється різноманітність говірок на всьому терені по­ ширення певної мови, КОЛИ П ЛИ Н її Ж И Т Т Я не вихо­ дить за межі природної еволюції. Цих зон не можна передбачити; ніщо не дозволяє визначити заздалегідь їхні розміри; можна лише констатувати їх наявність. Накладаючись одна на одну на карті, де їхні межі перетинаються, ці зони утворюють надзвичайно складні сполучення. їхня конфігурація часом химер­ на: так, лат. c i g перед а змінилися на tj, сіз, потім

— на J, з (пор. cantum “спів” (зн. в.) —> chant “спів”, virga “різка, лозина” —> verge “різка, лозина”) на всій півночі Франції за винятком Пікардії та частини Нормандії, де с, g залишилися незмінними (пор. пікард. cat замість chat “кіт”, rescapé (нещодавно уві­ йшло до французької літературної мови) замість réchappé “вцілілий”, vergue “рея, жердина” від зга­ даного вище virga тощо).

Що ж стає наслідком усіх цих явищ? Якщо в якийсь певний момент та сама мова панує на всій території, то через п’ять — десять сторіч мешканці двох її крайніх; пунктів, можливо, вже не розуміти­ муть одне одного; однак мешканці будь-якого насе­ леного пункту, як і раніше, розумітимуть говірку прилеглих місцевостей. їдучи через цю країну з кін­ ця в кінець, мандрівник виявить лише незначні ді­ алектні відмінності між сусідніми місцевостями; од­ нак в міру його просування ці відмінності зростати­ муть, аж поки він не зустріне мову, не зрозумілу для мешканців області, звідки він вирушив. Якщо ж з якоїсь точки даної території вирушити в різних напрямках, то в кожному з них ми побачимо, що обсяг розходжень зростатиме, хоча й не всюди од­ наково.

Особливості, виявлені у говірці якогось села, мо­ жуть повторюватися і в сусідніх селах, але при цьо­ му неможливо передбачити, на яку відстань поши­ рюється кожна з них. Так, у Дувені, містечку де­ партаменту Верхня Савоя. назва міста Женеви ви­ мовляється як denva\ така вимова сягає далеко на схід і на південь; але по той бік Женевського озера вимовляють dzenvа; та, однак, тут не йдеться про два чітко розмежовані діалекти, адже щодо інших явищ межі виявляються іншими; так, у Дувені ви­ мовляють daue замість deux “два”, однак терен по­ ширення цієї вимови набагато менший, ніж у öenva\ за кілька кілометрів звідти, біля підніжжя Салева, говорять duc.

§ 3. Діалекти не мають природпих меж

Пересічне уявлення про діалекти зовсім інше. їх уявляють собі як цілком визначені мовні типи, що розмежовані в усіх відношеннях і займають на карті цілком окремі, хоча й суміжні території а, b, c, d і

Т . д.

Однак природні діалектні зміни приводять до зо­ всім інших наслідків. Щойно вчені взялися до ви­ вчення кожного мовного явища як такого і розпочали

254 Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

ласті країни одну по одній, а для кожної з них окре­ ма карта може охопити лише невелику кількість ді­ алектних особливостей; кожну область доводиться зображати багато разів, аби дати уявлення про на­ шаровані в ній фонетичні, лексикологічні, морфоло­ гічні та інші особливості. Такі праці передбачають цілу організацію, систематичні дослідження через анкетування, допомогу кореспондентів на місцях то­ що. З цього приводу слід згадати і про обстеження говірок романської Швейцарії. Однією з переваг лінгвістичних атласів € те, що вони надають матеріал для діалектологічних досліджень: нещодавно видані численні монографії ґрунтуються на атласі Жільєрона.

Межі між діалектними ознаками називаються “лі­ ніями ізоглос”, або ‘‘ізоглосами”; цей термін був утво­ рений за взірцем слова “ізотерма”, але він неясний і неточний, оскільки означає “однаковомовний”; якщо прийняти термін “глосема” у значенні “ознака, влас­ тива даній мові або діалекту”, то можна було б на більших підставах говорити про ізоглосематичні лінії; якщо цей термін малопридатний, ми вважаємо за краще говорити ngo хвилі інновацій, використовуючи образ, створений Й. Шмідтом, до якого ми ще повер­ немося у наступному розділі.

Розглядаючи лінгвістичну карту, ми інколи помі­ чаємо, що дві або три з цих хвиль майже збігаються і навіть у якомусь місці зливаються:

теренів.

Коли таких збігів стає досить багато, можна гово­ рити про діалект у першому наближенні. Ці збіги

абстрагуємося; вони лише затуляють, ніколи не усу­ ваючи повністю, одвічне і природне явище мовної диференціації за окремими теренами.

§ 4. Мови не мають природних меж

Важко сказати, в чому полягає різниця між мовою і діалектом. Часто діалект називають мовою, бо він має свою літературу; за приклад можуть правити португальська і голландська мови. Певну роль віді­ грає також питання про взаєморозуміння: про людей, які одне одного не розуміють, звичайно кажуть, що вони розмовляють різними мовами. В усякому разі, що б там не було, мови, які розвинулися на про­ тяжній території серед осідлого населення, дозволя­ ють в р і я в и т и ті самі явища, що й діалекти, лише в більшому масштабі; в них ми теж знаходимо хвилі інновації, які, однак, охоплюють територію, спільну вже для кількох мов.

За припущених нами ідеальнріх умов неможливо встановитрі межі ані між спорідненими мовами, ані між діалектами: більша чи менша протяжність те­ риторії тут ролі не відіграє. Подібно до того, як не

256 Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

можна сказати, де закінчується верхньонімецький ді­ алект і де починається нижньонімецький, неможливо провести демаркаційну лінію між німецькою і гол­ ландською, французькою та італійською мовами. Іс­ нують лише крайні точки, про які ми з певністю можемо сказати: ось тут панує французька мова, а тут — італійська; однак, щойно ми опиняємося в про­ міжних областях між цими точками, ці відмінності стираються; найбільш обмежена компактна зона, яку можна було б уявити перехідною між двома мовами (наприклад, провансальська мова як перехідна між французькою та італійською), також не має під со­ бою реальної основи. Справді, в який спосіб і в якій формі можна уявити собі точну мовну межу на те­ риторії, цілковито вкритій діалектами з поступовими переходами від одного до іншого? У цих переходах і губляться розмежування як між мовами, так і між діалектами. Так само як діалекти являють собою ли­ ше довільні підрозділи на території поширення пев­ ної мови, так і межа, що має відокремлювати дві мови, не може не бути умовною.

Проте й різкі переходи від мови до мови трапля­ ються досить часто; чим же це пояснюється? А тим, що несприятливі обставини унеможливили збережен­ ня непомітних переходів. Найістотнішим чинником тут можна назвати міграцію народів. У всі часи на­ роди пересувалися у різних напрямках. Нашарову­ ючись одне на одне впродовж сторіч, ці переселення все переплутали і в багатьох місцях не залишили жодного сліду перехідних станів між мовами. За ха­ рактерний приклад тут може правити родина ін­ доєвропейських мов. Початково ці мови, очевидно, перебували в тісних стосунках, творячи безперер­ вний ланцюжок мовних теренів, найголовніші з яких ми можемо відновиш лише в загальних рисах. За своїми характерними ознаками слов’янська група мов перетинається з іранською і германською, що відповідає географічному розподілу цих груп; так са­ мо германська група може розглядатися як сполучна

ланка між слов’янською і кельтською групами мов; кельтська група, в свою чергу, тісно пов’язана з італьською5. яка є проміжною між кельтською та грецькою. Як бачимо, навіть не знаючи географічного розташування всіх цих мов, лінгвіст, не вагаючись, зміг би визначити взаємне положення кожної з них. Однак щойно ми починаємо розглядати реальну гео­ графічну межу між двома групами мов, наприклад між германською і слов’янською групами, як помі­ чаємо різкий стрибок без жодного перехідного про­ цесу: дві мови стикаються, а не переходять одна в одну. Це сталося через те, що проміжні діалекти зникли. Ні слов’яни, ні германці не залишалися на старих місцях; вони мігрували, захоплюючрі одне в одного території; ті слов’янські й германські народи, які стали тепер сусідами, раніше не контактували. Уявіть собі, що італійці з Калабрії осіли б поблизу кордонів Франції: таке пересування, звичайно, стер­ ло б той непомітний перехід, який мрі спостерігаємо між італійською та французькою мовами. Р о з в р і т о к індоєвропейської родини дає нам цілу нрізку таких фактів. Але стиранню перехіднріх процесів сприяють і інші причини, напрріклад, поширення койне за ра­ хунок говірок (див. с. 245). Нріні французька літера­ турна мова (колишня мова Іль-де-Франс) стикається на державному кордоні з офіційною італійською мо­ вою (поширений тосканський діалект), при цьому за­ вдяки чистій випадковості в Західних Альпах ще й досі можна знайти перехідні говірки, тоді як в усіх інших місцях мовного кордону жодного спогаду про них не збереглося.

5 0 -

З італьської прамови розвинулися латинь і низка споріднених з нею, але згодом згаслих мов; пізніше з латині розвинулися сучасні романські мови, в тому числі італійська. — Прим. ред.

Розділ IV

ПОШИРЕННЯ МОВНИХ ХВИЛЬ

§ 1. Сила спілкування і дух хут орянст ва

Поширення фактів мови підлягає тим самим зако­ нам, що й поширення будь-якої з в и ч к р і . наприклад МОДРІ. В усякій спільноті людей безперервно й одно­ часно діють у двох протрілежних напрямках дві с и л р х : з одного боку, місцева відокремленість, дух хуторян­ ства, з іншого — сила комунікативнріх стосунків між людьми.

Саме завдяки настроям хуторянства замкнена мов­ на спільнота залишається вірною сформованім у ній традиціям. А перше, що засвоюється кожною л ю д р і - ною в д и т р і н с т в і , — це традиції, з в і д с р і їх сріла і стійкість. Якби діяли лише вони, то в галузі мовлення це породжувало б дедалі більше говіркове подріб­ нення.

Однак їхня дія врівноважується проявом проти­ лежної сили. Якщо дух хуторянства робить людей домувальниками, то сріла взаємного спілкування спо­ нукає їх до стосунків. Це через неї в далеке село пронрікають чужрінці з інших місцевостей, через неї люди кудрісь їдуть на свято ч р і ярмарок, на війсь­ ковій службі опиняється разом молодь З р ІЗН Р ІХ про­ вінцій тощо. Одним словом, це об’єднавчий ч р і н н р і к , на відміну від роз’єднувального впливу пррінципу ху­ торянства.

дрібненню на діалекти та перешкоджаючи пошрірен-

і пошрірення інновації. Саме цей другрій спосіб дій комунікативнріх стосунків і виправдовує термін хви­ ля стосовно географічнріх меж поширення діалектно­ го явища (див. с. 254); ізоглосематрічна лінія подібна до крайньої рискрі. якої досягла повінь, готова кожної

піти на спад.

Інколи ми з подивом помічаємо, що дві досить від­ далені говірки тієї самої мови виявляють спільну особливість; це означає, що зміна, яка виникла свого часу в певному місці, не зустріла перешкод і, ступенево поширюючись, досягла, кінець кінцем, значної відстані від вихідної точки. Ніщо не може протисто­ яти дії комунікативнріх стосунків у мовному середо­ вищі, де наявні лише поступові переходи.

Таке поширення окремого мовного факту, які б не були його межі, потребує часу; цей час інколи можна виміряти. Так, перехід звука р в d, рознесений ко­ мунікативними стосунками по всій Німеччині, спо­ чатку стався на півдні між 800 та 850 pp., за винят­ ком території франкської говірки, де р збереглося у дзвінкій формі ô і поступилося місцем звуку d лише згодом. Зміна t на z (вим. ts) сталася у вужчих межах І почалася в епоху, що передувала першим письмо­ вим пам’яткам; вона, ймовірно, виникла в Альпах біля 600 p., а потім поширилася на північ і на пів­ день — до Ломбардії. Літера t читалася так ще в Тюринзькій хартії VIII ст. В пізнішу епоху герман­ ські г та її стали дифтонгами (пор. mein “мій” замість гаїп, braun “коричневий” замість Ьггт); потрібно було 300 років, щоб це явище, виникле в Богемії близько 1400 p., досягло Рейну, охопивши теперішню свою площу.

Ці мовні факти поширювалися, немовби заражаю­ чи все нові території; можливо, що так рухаються всі хвилі мовних інновацій: кожна з них виникає в якійсь точці і потім розходиться у всіх напрямках. Це призводить нас до іншого важливого висновку.

Ми бачили, що для пояснення географічної різно­ манітності досить чинника часу. Однак цей принцип застосовний уповні лише щодо місця виникнення ін­ новації. Повернімося до прикладу пересування при­ голосних у німецькій мові. Коли десь на германській мовній території фонема t переходрггь в ts, новий звук починає немовби випромінюватися з точки свого виникнення. Цим він розпочинає боротьбу з колиш­ нім t або іншими звуками, які могли від нього утво­ ритися в інших точках. В місці свого виникнення