Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Сосюр. Курс загальної лінґвістики

.pdf
Скачиваний:
1118
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
7.48 Mб
Скачать

140 Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

Аби уникнути ілюзій, слід передусім пройнятися переконанням, що конкретні сутності мови не дано нам безпосередньо у спостереженні. Слід намагатися їх схопити, зрозуміти, і лише тоді ми доторкнемося реальності, а виходячи з неї, можна буде опрацювати всі класифікації, необхідні лінгвістиці для впорядку­ вання фактів своєї галузі. З іншого боку, спиратися при цих класифікаціях не на конкретні сутності, а на щось інше, — наприклад, твердити, що частини мови — це складники мови просто через те, що вони відповідають логічним категоріям, — значить забу­ вати, що немає мовних фактів, окремих від звукової матерії, поділеної на значеннєві елементи.

В. Нарешті, всі розглянуті в цьому розділі поняття не відрізняються, по суті, від того, що ми раніше назвали вартістю. Нове порівняння з грою у шахи допоможе це зрозуміти (див. с. 113). Візьмімо коня: чи є він сам по собі елементом гри? Аж ніяк, оскіль­ ки в своїй чистій матеріальності поза своєю клітин­ кою та іншими умовами гри він є нічим для гравця; він стає реальним і окремим елементом, лише на­ бувши певної ролі і утворивши з нею єдине ціле. Припустимо, що під час гри ця фігура ламається або губиться: чи можна її замінити іншою, рівноцінною фігурою? Звичайно, так: і не лише інша фігура коня, а й будь-яка інша річ, позбавлена будь-якої з ним схожості, може бути оголошена тотожною з конем, аби їй було надано тої ж ролі. Таким чином, ми бачимо, що в семіологічних системах, як-от у мові, де всі елементи взаємно врівноважені за визначени­ ми правилами, поняття тотожності збігається з по­ няттям вартості й навпаки.

Ось чому поняття вартості, кінець кінцем, цілком покриває поняття одиниці, конкретної мовної сутнос­ ті й мовної реальності. Але якщо між цими різними аспектами не існує жодної суттєвої відмінності, то з цього випливає, що проблему можна послідовно ста­ вити в різній формі. Що б ми не намагалися визна­ чити: одиницю, реальність, конкретну сутність чи вартість — щоразу постає те саме центральне пи­ тання, яке домінує в усій статичній лінгвістиці.

Частина друга. Синхронічна лінґвістика

141

З практичної точки зору було б цікаво почати з одиниць: визначити їх і усвідомити всю їхню різно­ манітність, здійснивши їх класифікацію. Треба з’я­ сувати, на чому ґрунтується поділ на слова; адже слово, незважаючи на складнощі визначення, стано­ вить знакову єдність, яка знову і знову постає перед нами настійливо як щось центральне у механізмі мо­ ви; лише одній цій темі можна присвятити цілий том. Далі треба було б класифікувати знакові єдності нижчого рівня, потім — вищі тощо. Наша наука, ви­ значивши у такий спосіб елементи, якими вона опе­ рує, повністю виконала б своє завдання, бо звела б усі явища своєї галузі до їх основного принципу. Ми не можемо сказати, що ця центральна проблема будь-коли ставилася або що її важливість і склад­ ність розв’язку повністю усвідомлені; досі при ви­ вченні мови завжди задовольнялися оперуванням над одиницями, як слід не визначеними.

Проте незважаючи на першорядну важливість одиниць, краще буде підійти до проблеми з боку по­ няття вартості, оскільки, на нашу думку, саме вона становить найістотніший її аспект.

Розділ IV

МОВНА ВАРТІСТЬ

§1. Мова як думка, організована

взвуковій матерії

Для усвідомлення того, що мова — це лише сис­ тема чистих цінностей, досить розглянути два еле­ менти, що взаємодіють у ній: поняття і звуки.

З психологічного погляду, наша думка, якщо абстрагуватися від вираження її словами, являє со­ бою аморфну і невиразну масу. Філософи і лінгвісти завжди доходили згоди в тому, що без допомоги зна­ ків ми були б нездатні виразно і стабільно відрізняти одне поняття від іншого. Взята сама по собі думка схожа на туманність, де ніщо чітко не розмежоване. Заздалегідь усталених понять немає, і ніщо не роз­ різняється до появи мови.

А може, на відміну від цього плинного царства думки саме звуки як такі були сутностями, розчле­ нованими від початку?

Аніскільки! Звукова субстанція ані стабільніша, ані визначеніша за думку; це аж ніяк не матриця, фор­ ми якої повинна набирати думка, а пластична маса, яка поділяється на окремі частини, аби забезпечити думку необхідним для неї позначенням. Отже, ми можемо зобразити мовне явище в усій його сукуп­ ності, тобто мову, у вигляді ряду послідовних від­ тинків, здійснених водночас як у невизначеному пла-

Частина друга. Синхронічна лінґвістика

143

ні невиразних понять (А), так і в не менш невизначеному плані звучань (Б). Все це дуже приблизно можна передати вищенаведеною схемою.

Особлива роль мови стосовно думки полягає не у створенні матеріальних звукових засобів для вира­ ження понять, а в посередницькій функції між дум­ кою і звуком за таких умов, аби їх об’єднання обо­ в’язково приводило до обопільного поділу на одиниці (знакові єдності). Хаотична за природою думка, роз­ кладаючись на частини, неминуче уточнюється. Та­ ким чином, немає ані матеріалізації думок, ані “спіритуалізації” звуків, а йдеться лише про деякою мі­ рою таємниче явище, — коли ряд “думка — звук” передбачає попередні поділи, а мова виробляє свої одиниці (знакові єдності), формуючись між двома аморфними масами. Уявімо собі повітря, яке сти­ кається з поверхнею води: коли атмосферний тиск змінюється, поверхня води зазнає цілого ряду чле­ нувань, тобто утворюються хвилі; от ці хвилі й мо­ жуть дати уявлення про зв’язок, або, сказати б, про “парування” думки зі звуковою матерією.

Мову можна назвати цариною артикуляцій (членоподільності), беручи це слово у наведеному вище визначенні (див. с. 21): кожний мовний елемент ста­ новить “членик” (articulus) — виділений відрізок, у якому поняття фіксується певним звучанням, а звук стає знаком поняття.

Мову можна ще порівняти з аркушем паперу: дум­ ка — його лицевий бік, а звук — спідній; не можна розрізати лицевий бік, не розрізавши і спідній; так само і в мові не можна відділити ані думку від звуку, ані звук від думки; цього можна досягти лише через абстракцію, що неминуче призводить або до чистої психології, або до чистої фонології.

Отже, мовознавство діє в перехідній зоні, де спо­ лучаються елементи обох родів; це сполучення ство­ рює форму, а не субстанцію.

Ці міркування допомагають глибше зрозуміти ска­ зане на с. 89 про довільність знака. Не лише обидві

144 Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

галузі, поєднані мовним фактом, невиразні й аморф­ ні, а й вибір, який пов’язує певний акустичний від­ різок з певним поняттям, цілком довільний. Якби бу­ ло інакше, поняття мовної вартості втратило б одну з своїх особливостей, бо в ній з’явився б запровадже­ ний ззовні елемент. Однак насправді вартості зали­ шаються цілком відносними, через що зв’язок між поняттям і звуком є довільним за самою своєю суттю.

Довільність знака, у свою чергу, допомагає нам краще зрозуміти, чому лише суспільний факт здат­ ний створити мовну систему. Колектив необхідний для встановлення мовних вартостей, існування яких виправдовується лише звичаєм і загальною згодою; окрема людина неспроможна встановити жодної з них.

До всього визначене таким чином поняття вартості показує нам, що буде великою помилкою розглядати член мовної системи просто як поєднання певного звучання з певним поняттям. Визначити його так означало б відокремити його від системи, до якої він входить; це веде до хибної думки, нібито можна по­ чати з елементів системи і, складаючи їх разом, по­ будувати систему, тоді як насправді треба виходити з сукупного цілого, щоб шляхом аналізу дійти до його складових елементів.

Для розвитку цієї тези ми послідовно станемо на точку зору сигніфікату або поняття (§ 2), сиґніфіканту позначення (§3) і знака (signe) в цілому (§4).

Оскільки ми не в змозі безпосередньо виділяти конкретні сутності або одиниці мови, ми оперувати­ мемо словами. Хоча слово повністю й не підпадає під визначення мовної одиниці (див. с. 131), воно при­ наймні дає про неї певне, хай і приблизне, уявлення, перевагою якого є конкретність. Отож ми братимемо слова лише як взірці, рівнозначні реальним елемен­ там синхронічної системи, а принципи, сформульо­ вані стосовно слів, будуть дійсними для мовних сутностей взагалі.

Частина друга. Синхронічна лінґвістика

145

§ 2. Мовна вартість у поняттєвому

аспекті

Коли говорять про вартість слова, звичайно й на­ самперед думають про його здатність представляти поняття, і це насправді є одним із аспектів мовної вартості. Але якщо це так, то чим же тоді відріз­ няється ця вартість від того, що ми називаємо зна­ ченням? Чи це синоніми? Ми так не вважаємо, хоча сплутати їх легко, тим більше, що до цього спричи­ няється не стільки близькість термінів, скільки тон­ кощі в позначуваних ними відмінностях.

Мовна вартість, узята в своєму поняттєвому аспек­ ті, — це, безперечно, елемент значення, і вельми важко з’ясувати, чим останнє відрізняється від цієї вартості, перебуваючи разом з тим у повній залеж­ ності від неї. Проте це питання необхідно висвітлити, інакше ми ризикуємо звести мову до простої номен­ клатури (див. с. 86).

Візьмімо для початку значення таким, як йо­ го собі звичайно уявля­ ють і як ми його зобра­ зили вище (с. 88).

Як показують стріл­ ки на схемі, значенням є лише те, що пов’яза­ не протиставленням (contre-partie) з акус­

тичним образом. Все відбувається між акустичним образом і поняттям у межах слова, розгляданого як щось замкнене і самодостатнє.

Але ось у чому парадоксальність питання: з одного боку, поняття сприймається як пов’язане протистав­ ленням з акустичним образом всередині знака, але з іншого боку, сам знак, тобто відношення, що по­ в’язує обидва його елементи, також і настільки ж пов’язаний протиставленням з іншими знаками мови.

Оскільки мова становить систему взаємопов’язаних елементів, де вартість кожного випливає лише з од­ ночасної наявності інших, згідно зі схемою на с. 146, то як же виходить, що визначена в такий спосіб

146

Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

вартість може сплутуватися зі значенням, тобто з тим, що пов’язане протиставленням з акустичним об­ разом?

Видається неможливим прирівнювати відношення, зображені тут горизонтальними стрілками, до відно­ шень, зображених вище стрілками вертикальними. Іншими словами, повертаючись до порівняння з роз­ різаним аркушем паперу (див. с. 143), ми не бачимо, чому відношення, встановлене між окремими арку­ шами А, В, C, D тощо, не відрізняється від відно­ шення між лицьовим і зворотним боком того самого

аркуша, тобто А:А', В:В' і т. д.

Для відповіді на це питання слід передусім конс­ татувати, що навіть поза межами мови всі вартості керовані тим же парадоксальним принципом. Вар­ тість завжди визначається:

1 ) наявністю якоїсь відмінної речі, придатної для обміну на те, вартість чого має бути встановлена;

2) наявністю якихось схожих речей, які можна по­ рівнювати з тим, про вартість чого йдеться.

Обидва чинники необхідні для існування вартості. Так, наприклад, аби визначити вартість п’ятифранкової монети, треба знати: 1) що її можна обміняти на визначену кількість чого-небудь іншого, напри­ клад хліба; 2) що її можна порівняти з іншою по­ дібною вартістю тієї ж системи, наприклад з монетою в один франк або ж з монетою іншої системи (один долар тощо). Так само можна і за слово здобути щось на нього несхоже, наприклад — поняття. З ін­ шого боку, слово можна порівняти і з чимось одно­ рідним — з іншим словом. Отже, вартість слова ви­ значається не лише засвідченням того, що його мож­ на “обміняти” на те чи інше поняття, тобто що воно

Частина друга. Синхронічна лінґвістика

147

має певне значення; його треба ще порівняти зі схо­ жими на нього цінностями: з іншими словами, які йому протистоять. Його зміст по-справжньому визна­ чається лише завдяки опорі на те, що існує поза ним. Як складник системи слово має не лише зна­ чення, але — і насамперед — вартість, а це вже дещо цілком інше.

Кілька прикладів правитимуть нам за підтвер­ дження. Французьке слово mouton “баран” і англій­ ське слово sheep можуть мати однакове значення, але вони не збігаються за своєю вартістю — і це з кількох причин, зокрема тому, що, говорячи про за­ смажений і поданий до столу шматок м’яса, англієць скаже mutton, а не sheep, різниця у вартості між sheep і mouton пов’язана з тим, що на відміну від французької в англійській мові поряд з sheep є ще одне слово.

Всередині кожної мови всі слова, що виражають близькі поняття, обмежують одне одне: такі синоні­ ми, як redouter “побоюватися, страшитися”, craindre “боятися”, avoir peur “страхатися, лякатися”, отри­ мують вартість лише через взаємне протиставлення; коли б redouter зникло, весь його зміст перейшов би до сусідніх слів. І навпаки, існують слова, що збага­ чуються завдяки контакту з іншими; так, наприклад, новий елемент, внесений до мовної вартості décrépit (un vieilard décrépit “старезний, немічний” (див.

с. 107), випливає з факту співіснування цього слова

зіншим — décrépi (un mur décrépi “облуплена сті­ на”). Отже, роль будь-якого слова визначається його оточенням, навіть у слові зі значенням “сонце” не­ можливо встановити безпосередньо його вартість, не зваживши на те, що його оточує. Існують такі мови, якими неможливо сказати “посидіти на сонці”.

Усе сказане про слова застосовне до будь-якого елемента мови, наприклад до граматичних категорій. Так, мовна вартість французької множини не покри­ ває вартості множини у санскриті, хоча значення у них переважно однакові: річ у тім, що санскрит має

три числа, а не два (мої

очі, мої вуха, мої руки,

мої ноги тощо мають у

санскриті форму двоїни).

148

Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

Буде неточним приписувати однакову вартість мно­ жині в санскриті та у французькій мові, адже в сан­ скриті множина не може вживатися у всіх тих ви­ падках, де вона вживається у французькій мові; отож вартість множини залежить від того, що пере­ буває поза нею і навколо неї.

Коли слова повинні були б виражати завчасно дані поняття, то кожне з них отримувало б у кожній мові точні змістові відповідності; проте в дійсності це не так. Французькою мовою можна сказати louer (une maison) “орендувати” як у значенні “зняти” (буди­ нок), так і у значенні “здати (будинок) в оренду”, для чого у німецькій мові вживають два дієслова: mieten “зняти’’ і vermieten “здати в оренду”; отже, тут немає точної відповідності мовних вартостей. Ні­ мецькі дієслова schätzen “цінувати” і urteilen “суди­ ти” становлять сукупність значень, відповідних у ці­ лому значенням французьких слів estimer “цінувати” і juger “судити”; проте в окремих випадках ця від­ повідність порушується.

Словозміна дає тут разючі приклади. Таке звичай­ не для нас розрізнення часів невідоме для деяких мов; давньоєврейська мова не знає навіть такого іс­ тотного розрізнення, як відмінність минулого, тепе­ рішнього і майбутнього часів. Праґерманська мова не мала спеціальної форми для майбутнього часу; коли кажуть, що в цій мові майбутній час передається теперішнім, то висловлюються хибно, адже мовна вартість теперішнього часу у праґерманській мові не збігається з його роллю в мовах, де поряд із тепе­ рішнім часом існує майбутній. Слов’янські мови зав­ жди розрізняють два види дієслова: доконаний вид передає дію в її завершеній цілісності, як визначену точку поза всяким становленням; недоконаний вид показує її на шляху до становлення і на лінії часу. Ці категорії становлять труднощі для француза, бо в його мові їх немає: коли б вони були дані наперед, таких труднощів не було б. У всіх цих випадках, отже, замість заздалегідь даних понять ми натрап­ ляємо на варт ост і, зумовлені системою мови. Коли кажуть, що мовні вартості відповідають поняттям, то

Частина друга. Синхронічна лінґвістика

149

мають на увазі, що вартості виключно розрізняльні, тобто визначаються не позитивно — своїм змістом, а негативно — своїми відношеннями з іншими чле­ нами системи. Ось їхня найточніша характеристика: вони є тим, чим не є інші.

Зі сказаного випливає така реальна інтерпретація схеми знака:

Ця схема означає, що поняття “судити” пов’язане з акустичним образом “судити”, тобто цей образ символізує значення; од­ нак зрозуміло, що понят­ тя “судити” не має нічого споконвічного, що воно є лише мовною вартістю, визначеною відношеннями до інших однопорядкових

мовних вартостей, і що без них значення не існувало б. Коли я просто тверджу, що слово дещо означає, коли я спираюся на зв’язок акустичного образу з поняттям, я здійснюю операцію, яка може бути до певної міри точною і дасть уявлення про дійсність, однак я аж ніяк не виражаю мовного факту в усій його суті й в усій його повноті.

§ 3. Мовна вартість у матеріальному аспекті

Так само, як і поняттєвий аспект мовної вартості, її матеріальна сторона утворюється виключно відно­ шеннями й відмінностями від інших елементів мови. У слові важливий не звук сам по собі, а звукові відмінності, які дозволяють відрізнити це слово від усіх інших, оскільки саме вони й виражають значен­ ня.

Такі міркування можуть видатися дивними, однак чи можливий насправді протилежний погляд? Ос­ кільки немає звукового образу, відповіднішого, порів­ няно з іншими, до того, що він має виражати, то стає очевидним, навіть a priori, що будь-який сегмент мови може спиратися на свій незбіг з рештою явищ

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.