Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Сосюр. Курс загальної лінґвістики

.pdf
Скачиваний:
1197
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
7.48 Mб
Скачать

100

Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

Причини безперервності a priori досяжні для спо­ стереження, чого не можна сказати щодо причин змі­ ни в часі, Краще тимчасово не висловлювати про них якихось конкретних міркувань, а обмежитися за­ гальним положенням про зсув відношень; час змінює все, й немає жодних підстав вважати, що на мову це універсальне положення не поширюється.

Підсумуємо етапи нашого викладу відповідно до сформульованих у передмові принципів.

1.Уникаючи безплідного визначення слів, всереди­ ні загального явища — мовної діяльності — ми ви­ ділили передусім два складники: мову і мовлення. Мова для нас — це мовна діяльність мінус мовлення. Вона є сукупністю мовних навичок, що дозволяють людині розуміти інших і бути для них зрозумілою.

2.Однак таке визначення залишає мову все ще поза її суспільною реальністю, воно робить її чимось нереальним, адже враховує лише один з аспектів реальності — індивідуальний; для існування мови по­ трібна сукупність мовців. Всупереч зовнішньому вра­ женню, мова ні миті не існує поза суспільним фак­ том, оскільки мова — семіологічний феномен. Її су­ спільна природа — це одна з її внутрішніх харак­ теристик; повне її визначення ставить нас віч-на-віч

здвома нерозривно пов’язаними явищами, що й зо­ бражено на схемі:

За таких умов мова лише життєздатна, але не жива; ми врахували лише суспільну реаль­ ність, але не історичний факт.

3. Через довільний характер лінгвістичного знака може вида­ тися, що визначена нами у та­ кий спосіб мова становить віль­ ну систему, залежну від волі мовців і засновану виключно на раціональних засадах. Її су­ спільний характер, розглянутий сам по собі, якраз не супере­ чить цьому поглядові. Поза сум­ нівом, суспільна психологія не

Частина перша. Загальні принципи

101

оперує самим лише логічним матеріалом. Варто взя­ ти до уваги і все те, перед чим розум відступає у практичних стосунках між людьми. Проте аж ніяк не це заважає розглядати мову як просту угоду, змі­ нювану за бажанням зацікавлених осіб, — а поєднан­ ня з дією суспільних сил дії часу. Поза часом мовна реальність неповна й жодні висновки неможливі.

Якщо розглядати мову в часі поза сукупністю мов­ ців (спробуємо уявити собі людину, що живе ізольо­ вано від інших протягом багатьох сторіч), то, мож­ ливо, ми й не виявимо у ній жодних змін; час не впливав би на неї. І навпаки, якщо розглядати су­ купність мовців поза часом, то ми не побачимо впливу на мову суспільних сил. Аби наблизитися до реальності, слід іще позначити на нашій схемі хід часу:

Тепер мова стає залеж­ ною, адже час дозволяє су­ спільним силам впливати на неї; так ми приходимо до принципу безперервності, яка усуває всяку свободу. Проте безперервність неминуче пе­ редбачає зміну, тобто більшменш значний зсув у відно­ шеннях між позначеним і позначенням.

Розділ III

СТАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА ТА ЕВОЛЮЦІЙНА ЛІНГВІСТИКА

§1. Внутрішня двоїстість усіх наук, де є поняття вартості

Лише окремі лінґвісти здогадуються, що втручання чинника часу ставить лінгвістику у скрутне стано­ вище, залишаючи її на розгалуженні двох шляхів.

Більшість наукових дисциплін не знає корінної двоїстості: чинник часу не впливає на них якось особливо. Астрономія встановила, що небесні світила зазнають відчутних змін, але їй не довелося через це поділитися на дві дисципліни. Геологія майже зав­ жди ґрунтує свої висновки на послідовності в часі; проте коли вона цікавиться вже сформованим станом землі, цей стан не розглядається як предмет вивчен­ ня докорінно відмінної науки. Існує описова наука права та історія права, проте ніхто не протиставляє їх одна одній. Політична історія держав розгортаєть­ ся повністю в часі, та якщо історик змальовує кар­ тину певної епохи, у нас не виникає враження, що ми виходимо за меясі історії. З іншого боку, наука про політичні інституції — переважно описова дис­ ципліна, хоча при нагоді й може розглядати певне історичне питання, зберігаючи при цьому свою єдність.

Навпаки, двоїстість, про яку ми говоримо, владно підпорядковує собі, наприклад, економічні науки. На відміну від згаданих наукових дисциплін, політична економія та економічна історія становлять дві чітко взаємно відокремлені дисципліни в межах однієї на­ уки. Ця відмінність особливо підкреслюється в еко­ номічних працях останніх років. Відокремлюючи в такий спосіб політекономію від економічної історії, теоретики економічної науки підкоряються внутріш­ ній необхідності, хоч і не зовсім це усвідомлюють; така ж необхідність змушує і нас поділити мовознав­ ство на дві частини, кожна з яких має свої власні підстави. Річ у тім, що в мовознавстві, як і в полі­

Частина перша. Загальні принципи

103

тичній

економії, ми маємо справу з поняттям

вар­

тості

(valeur). В обох науках ідеться про систему

еквівалентностей між речами різної природи: в по­ літичній економії — між працею і заробітною пла­ тою, у мовознавстві — між позначеним і позначен­ ням.

Безперечно, всі науки були б зацікавлені у чіткі­ шому розмежуванні осей, за якими розташовуються об’єкти їхнього вивчен­ ня; як показано далі на схемі, слід завжди роз­ різняти: 1) вісь одночас­ ності (AB), яка сто­ сується відношень між явищами, що співісну­ ють, і де виключене вся­

ке втручання часу; 2)

вісь послідовності (CD), на якій ніколи не можна розглядати щоразу біль­ ше, аніж одну річ, але де розташовані всі яви­ ща першої осі з усіма їхніми змінами.

Для наук, які досліджують вартості, це розрізнен­ ня стає практично необхідним, а в ряді випадків — категорично необхідним. У цих галузях вчені, на на­ шу думку, просто не можуть з науковою точністю організувати свої дослідження, не врахувавши обидві осі, не відрізняючи системи вартостей, узятих самих по собі, від цих самих вартостей, розглядуваних як функція часу.

Найбільш категорично потреба у такому розрізнен­ ні постає саме перед лінгвістом, адже мова — це система чистих вартостей, яка визначається виключ­ но наявним часовим станом своїх членів. Оскільки однією зі своїх сторін мовна вартість тісно перепле­ тена з речами та їх природними відношеннями, як це має місце і в економічній науці (наприклад, вар­ тість ділянки землі пропорційна її прибутковості), то можна до певної міри простежити за нею в часі,

104 Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

пам’ятаючи, однак, що в кожний даний момент вар­ тість залежить від системи інших вартостей, що з нею співіснують. Незважаючи ні на що, її зв’язок з речами забезпечує їй природну базу; а тому відпо­ відні оцінки ніколи не бувають цілком довільними, бо змінюються лише в певних межах. Однак, як ми бачили, в лінгвістиці природні дані не відіграють жодної ролі1.

Слід додати, що чим складніше й точніше органі­ зована система вартостей, тим необхідніше, саме че­ рез складність цієї системи, вивчати її послідовно за обома осями. Жодна система не може зрівнятися в цьому з мовою: ми ніде не засвідчуємо наявність такої точності вартостей в обігу, такої великої кіль­ кості й різноманітності членів, пов’язаних такими точними взаємозалежностями. Множинність знаків, вже згадана при поясненні безперервності мови, ціл­ ком перешкоджає нам водночас вивчати відношення знаків у часі та їхні відношення в системі.

Ось чому ми й розрізняємо дві лінґвістики. Як їх назвати? Не всі пропоновані терміни придатні для позначення цієї відмінності. Зокрема, термін “історія” та “історична лінґвістика” неприйнятні через те, що вони співвідносяться з надто розпливчастими понят­ тями. Оскільки політична історія охоплює як опис окремих епох, так і розповідь про численні події, можна було б подумати, що, описуючи послідовні стани мови, ми тим самим вивчаємо мову за віссю часу; але тоді б слід було розглянути окремо і ті явища, які змушують мову переходити з одного ста-

1 Коментар Т. де Мауро: “3 об’єктивного погляду це означає, що вся вартість певного знака залежить — через систему — від суспільс­ тва, яке певним чином застосовує цю систему в житті, а отже, від історичних перипетій цього суспільства (це теза попереднього розділу, якою даремно нехтували ті, хто вважає Сосюра прибічни­ ком антиісторизму); таким чином, мовна вартість є цілком суспіль­ ною і цілком історичною, або, якщо вжити менш двозначний філософський термін, — випадковою (contingente, тобто “залежною від обставин, не необхідною” — Ред. ). З погляду методу дослідження це означає, що для вивчення знака у його знаковій реальності цейзнак треба розглядати у системі, звідки він одержує свою мовну вартість” (F. de Saussure. Cours de linguistique générale / Ed critique par T. de Mauro. — P., 1975. — P. 451). — Прим. ред.

Частина перша. Загальні принципи

 

105

ну в інший. Терміни еволюція

та еволюційна л і н ґ -

вістика

точніші, і

ми часто

будемо до

них вдава­

тися; на противагу

цій науці можна говорити про

іншу —

науку про стани

мови або

статичну

лінґвістику.

Проте, аби різкіше розмежувати це протиставлен­ ня і цей перетин явищ двох типів, що стосуються одного об’єкта, ми віддамо перевагу термінам “син­ хронічна лінгвістика” та “діахронічна лінгвістика”. Синхронічним є все, що стосується статичного аспек­ ту нашої науки, діахронічним — усе, що стосується еволюції. Поняття синхронія і діахронія відпо­ відно означатимуть стан мови і фазу еволюції.

§ 2. Внутрішня двоїстість та історія лінґвіс- тики

Перше, що вражає, коли ми беремося за до­ слідження фактів мови, це те, що для мовця послі­ довності фактів у часі не існує: він сприймає лише їхній стан. Тому лінгвіст, прагнучи зрозуміти цей стан, повинен відкинути все, що його створило, і знехтувати діахронією. Лише усунувши минуле, він може увійти до свідомості мовців. Втручання історії може його лише спантеличити. Було б безглуздям малювати панораму Альп, фіксуючи її водночас з кількох вершин Юрських гір: панорама має визна­ чатися з однієї точки. Це ж стосується і мови: не­ можливо ані описати її, ані зафіксувати норми її вжитку, не спершись на певний її стан. Коли лінгвіст стежить за розвитком мови, він нагадує спостерігача, який пересувається з одного кінця Юрських гір до іншого, відмічаючи зміщення перспективи.

Можна сказати, що, відколи сучасна лінгвістика існує, вона тільки й робить, що вивчає діахронію. Порівняльна граматика індоєвропейських мов вико­ ристовує дані, одержані для гіпотетичної реконст­ рукції попереднього мовного типу: для неї порівнян­ ня — це лише засіб відтворити минуле. Така сама методика використовується і в дослідженні мовних підгруп (романські, германські мови тощо); стани мо­

106 Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНҐВІСТИКИ

ви залучаються лише епізодично і в далеко не до­ сконалий спосіб. Таким є напрям, започаткований Бопом; тому його розуміння мови неоднорідне й хист­ ке.

З іншого боку, що мали робити ті, хто досліджував мову до виникнення лінгвістики як науки, тобто “гра­ матисти”, натхнені традиційними методами? Цікаво відзначити, що їхня точка зору з розглянутого пи­ тання цілком бездоганна. їхні праці нам ясно пока­ зують їх прагнення описувати мовні стани; їхня про­ грама була виключно синхронічною. Так, граматика Пор-Рояля намагається описувати стан французької мови епохи Людовіка XIV і окремо виділяти його складові вартості. Для цього їй не потрібно зверта­ тися до середньовічної французької мови; вона чітко дотримується горизонтальної осі (див. с. 103), ніколи не відхиляючись від неї. Такий метод правильний, хоч це й не означає, що його застосування бездоган­ не. Традиційній граматиці невідомі цілі розділи мо­ вознавства, як-от — словотвір; вона нормативна і вважає за необхідне запроваджувати правила, а не констатувати факти; вона залишає ціле поза увагою, часто навіть не може відрізнити слова написаного від вимовленого тощо.

Класичній граматиці закидали ненауковість, проте її наукова база заслуговує на меншу критику, а її предмет визначений краще, аніж у започаткованій Бопом лінгвістиці. Остання, перебуваючи на не до­ сить визначеному ґрунті, навіть не знає достеменно, до якої мети прагне. Вона суміщає обидві галузі, бо не може чітко розрізнити стан і послідовність.

Приділивши надто велику увагу історії, лінґвістика має тепер повернутися до статичної точки зору тра­ диційної граматики, але по-новому зрозумілої і з ін­ шими підходами; історичний метод сприятиме цьому оновленню і опосередковано допоможе краще зрозу­ міти стани мови.

Колишня граматика помічала лише синхронічний факт; лінґвістика відкрила нам новий клас явищ, але цього не досить — треба дати відчути протилежність

Частина перша. Загальні принципи

107

обох підходів, аби вивести звідси всі необхідні вис­ новки.

§3. Внутрішня двоїстість лінґвістики, показана на прикладах

Протилежність двох точок зору — синхронічної та діахронічної — абсолютна і не залишає місця для компромісу. Кілька фактів можуть нам показати, в чому полягає ця відмінність і чому її не можна уник­ нути.

Латинське crispus “хвилястий, кучерявий” зали­ шило у французькій мові корінь crép-, звідки дієсло­ ва crépir “штукатурити” і décrépir “знімати штукатурку”. З іншого боку, в певний момент з латині у французьку було запозичене слово dëcrepitus “ста­ рий, немічний” з невідомою етимологією, і з нього утворилося décrépit з тим же значенням. Отже, тепер основна маса мовців безперечно пов’язує між собою un mur deérépi “облуплена стіна” і un homme décrépit

“немічний, старий”, хоча історично ці два слова між собою нічого спільного не мають. Ми часто говоримо про façade décrépite “облуплений фасад дому”. Це статичний факт, оскільки йдеться про зв’язок між двома явищами, які співіснують у мові. Для того щоб він виник, був потрібний збіг певних обставин роз­ витку; треба було, щоб crisp- стало вимовлятися crép- і щоб у певний момент з латині було запози­ чене нове слово: ці діахронічні факти нічим не по­ в’язані з ними породженим статичним фактом, і це очевидно; вони належать до явищ різного роду.

Ось інший приклад, який має загальне значення. У давньоверхньонімецькій мові іменник gast “гість” у множині мав спочатку форму gastiy іменник haut “рука” — hanti і т. д. Згодом це -г породило умлаут, тобто спричинило зміну а на е в попередньому скла­

ді: gasti —> gestij hanti —> henti. Пізніше це і втра­ тило свій тембр, звідки gesti —> geste і т. д. Внаслідок усіх цих змін ми маємо тепер Gast: Gäste, Hand: Hände, цілий клас слів виявляє таку ж відмінність між одниною і множиною. Подібне до цього явище

108 Ф. Сосюр. КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

сталося в англосаксонській мові: спочатку fôt “нога”, top “зуб”, gos “гуска” відповідно мали у множині форми */öti, Норі *gôsi; потім внаслідок першої фо­ нетичної зміни, тобто умлауту, *fôti стало *fêti, а внаслідок другої зміни (випадіння кінцевого і) fêti дало /ët; таким чином, fôt отримало у множині фор­ му /it, top têp, gos gês (суч. анґл.: foot feet, tooth teeth, goos gees).

Раніше, коли говорили gast : gasti, fô t:fô ti, мно­ жина передавалася простим додаванням і; однак Gast : Gäste і fô t:fë t показують вже новий механізм для вираження множини. Цей механізм в обох випадках не однаковий: в староанґлійській мові — лише про­ тиставлення голосних, в німецькій, крім того, ще й наявність або відсутність кінцевого е; однак ця від­ мінність тут неістотна.

Відношення між одниною і множиною, які б не були їх форми, у кожний момент може виражатися за горизонтальною віссю, а саме:

А ті факти (яка б не була їх природа), що спри­ чинили перехід однієї форми до іншої, мають бути розташовані, навпаки, вздовж вертикальної осі, вна­ слідок чого одержуємо:

Наш типовий приклад породжує цілу низку мір­ кувань, які безпосередньо стосуються нашої теми:

1. Діахронічні факти зовсім не мають на меті пе~ репозначити мовну вартість якимось іншим знаком:

Частина перша. Загальні принципи

109

факт переходу gasti у gesti, geste (Gäste) не має нічого спільного з множиною іменників; у tragit —> trägt той самий умлаут виникає у дієвідмінюванні тощо. Таким чином, діахронічний факт — це самодостатня подія, і окремі синхронічні наслідки, які можуть з неї ви­ пливати, зовсім до неї не причетні.

2. Діахронічні факти, однак, не прагнуть змінити систему. Ми не мали наміру переходити від однієї системи відношень до іншої; зміна стосується не впо­ рядкованого цілого, а самих його елементів.

Тут ми вертаємося до вже сформульованого прин­ ципу: система ніколи не змінюється безпосередньо; сама по собі вона незмінна; зазнають змін лише деякі елементи незалежно від зв’язків, що єднають їх у сукупність. Це так само, як би одна з планет, що обертається навколо Сонця, змінила свої розміри і вагу; цей ізольований факт спричинився б до загаль­ них наслідків і порушив би рівновагу всієї Сонячної системи. Аби виразити множину, потрібне проти­ ставлення двох явищ: або fö t:* fö ti, або fôt'.fêt, обид­ ва ці засоби однаково можливі, але мовці перейшли від одного до іншого, так би мовити, не торкаючись до них; не ціле було зсунуте і не одна система по­ родила іншу, а елемент першої системи змінився, і цього стало досить для утворення іншої системи.

3. Це спостереження допомагає нам краще зрозу­ міти завжди випадковий характер будь-якого стану. На противагу хибній думці, з якою ми часто по­ годжуємося, мова не є механізмом, створеним і впо­ рядкованим для вираження понять. Навпаки, ми ба­ чимо, що стан, породжений зміною, не був призна­ чений для передачі значень, які він у себе ввібрав. Дано випадковий стан fo t :je t, і його використовують для передачі відмінності між одниною і множиною; не можна сказати, що fôt'.fêt підходить для цього краще, ніж föt : *föti В кожному новому стані розум заповнює собою одержану матерію і оживляє її. Цей погляд, навіяний нам історичною лінгвістикою, неві­ домий традиційній граматиці, яка ніколи не могла б прийти до такого властивими їй методами. Так само про це не знає і більшість філософів мови, а втім,