9. Акцентуація характеру за леонгардом

Характер — це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває в суспільстві. Таких рис психологи налічують декілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер — це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери.

Більш детальна характеристика цих та інших типів акцентуацій подається у працях К. Леонгарда, А. Лічко.

У світовій психологічній літературі відома типологія К.Леонгарда, що виділяв десять різновидів характеру: гіпертимний, дистимний, тривожний, эмотивний, демонстративний, екзальтований, застрягаючий, педантичний, збудливий, афективно-лабільний типи акцентуйованих осіб і їхні сполучення.

Якщо спробувати співвіднести типологію К.Леонгарда і традиційну для клінічної психології типологію, то гіпертимну, демонстративну й екзальтовану акцентуації варто включити в істеричний тип, тривожну — у психастенічний, емотивну і дистимну — в астенічний, афективно-лабільну — у епілептоїдну (збудливий варіант) і істеричний, що застряє і педантичну — у епілептоїдний і психастенічний типи.

Взагалі, акцентуйованим особистостям украй необхідно за допомогою психолога блокувати акцентуйовані риси характеру, які призводять до міжособистісних та внутрішніх конфліктів.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвитку певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості або самоконтролю, а для сангвініка - вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче подолати сором'язливість і тривожність, а флегматику — розвивати активність.

10. Емоції та почуття. Почуття як специфічно людський прояв

Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне.

Емоції — це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Ця специфічність виявляється в суттєвих якостях позитивного і негативного полюсів емоції.

Афективний простір особистості не обмежується потягами й емоціями. До нього входять і складніші афективні утворення — почуття. Однак розглядати емоції як нижчі, а почуття — як вищі прояви афективності було б занадто спрощено. Віддавати емоції тварині, а почуття людині неправомірно. Тільки людині, на думку Ч. Дарвіна, притаманне почуття сорому. Ми вважаємо це почуття виявом переживань, пов'язаних з нашим суб'єктивним ставленням до певних суспільних норм, правил поведінки. Але й тваринам властиве переживання провини. Тож провина — це почуття чи емоція?

Усю розмаїтість людських переживань можна поділити на дві групи:

1. Відображення ситуаційного ставлення людини до певних об'єктів — це емоції.

2.Стійке й узагальнене ставлення до об'єктів — це почуття (Г.С. Костюк).

Взаємовідношення між емоціями і почуттями діалектичне:

Емоції—фаза виникнення і визрівання почуттів, момент їхнього перебігу.

Почуття є фазою розкриття, виявлення і демонстрації емоцій.

Емоції—це ті безпосередні переживання, з яких формується ставлення.

Почуття ж — це саме ставлення.

Почуття — це переживання людиною власного ставлення до зовнішнього та внутрішнього світу. Залежно від тривалості та інтенсивності переживання можуть бути різні форми почуттів: емоції, почуття (у вузь¬кому значенні цього слова), настрої, пристрасті, стреси, афекти та ін.

Емоції—це психічне відображення в формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емоції поділяються на прості і складні.

Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов'язаних із задоволенням первинних потреб. Це рівень афективної чутливості — задоволення, не задоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів.

Складні емоції пов'язані з усвідомленням життєвого значення об'єктів, це — рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу.

Ці предметні почуття поділяються на інтелектуальні, естетичні та моральні.

У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини й суспільства.

Інтелектуальні почуття — подив, цікавість, допитливість, сумнів — засвідчують взаємопроникнення інтелектуальних і афективних моментів.

В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього.