6. Професійні ризики у соц. Пед. Діяльнос

Психічне здоров’я – стан душевного добробуту, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує ефективну, адекватну умовам навколишнього середовища, регуляцію поведінки, діяльності. Це поняття включає в себе медичні і психологічні аспекти, суспільні та групові норми і цінності, які регламентують духовне життя людини.Збереження психічного здоров’я – це безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перевантаження. Для цього кожна людина, особливо соціальний працівник, повинні навчатися самі й навчати своїх добровільних помічників володіти собою в критичних ситуаціях, розуміти емоційний стан і спонукальні мотиви як власної поведінки, так і поведінки інших людей, а також звільнятися від негативних емоцій, не реагуючи на них необдуманими емоційними реакціями і діями

Д. Міллер [41] наводить принципові суб'єктивні та об'єктивні діагностичні критерії вигоряння.

Суб'єктивно показники вигоряння супроводжуються зниженням самооцінки, що пов'язане з відчуттям професійної некомпетентності та незадоволеністю роботою, а також множинними фізичними і психічними ознаками дистресу при відсутності соматичних та психічних хвороб: біль різної локалізації, шлунково-кишкові розлади, шкіряні прояви, слабкість, безсоння, тривога, зниження настрою, проблеми зосередження, дратівливість, негативізм.

Вигоряння – це стан вираженої втоми та емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності надання психологічної підтримки іншим, байдужим та негативним ставленням до колег та клієнтів, зниженням продуктивності, знеціненням поточних результатів та минулих досягнень, зменшенням відчуття самоактуалізації в результаті хронічного стресу, фрустрації та внутрішньо-особистісних конфліктів під час виконання професійних обов'язків.

7. Причини інституалізації дітей

Основними причинами потрапляння до закладів соціально педагогічної підтримки неповнолітніх є:\

Адитивні звички батьків (токсикоманія наркоманія, алкоголізм, гемблінг.), Асоціальна поведінка батьків, Сексуальне розтління дітей батьками, Жорстое поводження з дитиною, Відсутність їжі в домі, Вбивство одного з батьків у присутності дитини, Смерть батьків, Відсутність житла, Втеча з дому.

Отже переумовою інституалізації дитини є сімейне не благополучча під сімейним не благополуччям розумаеться викривлення умов соціалізації та глибоке порушення дитячо батьківських відносин. Сімейне не благополучча це не тільки не можливе задоволення потреб дитини а й вплив на подальший розвиток особистості дитини.

8.Технологія реалізації соціальним педагогом терапевтичної функції

Саме соціальний педагог, опанувавши сучасну технологію терапевтичного впливу, здатний перебороти вузьке трактування причин соматичних і психічних недуг. Сприймаючи людину цілісно як індивідуальну самоцінність, з її переживаннями, проблемами і труднощами, соціальний педагог має можливість творчо використовувати кращі, апробовані методи у своїй практиці, зробити терапевтичну допомогу більш діючою і гуманною.

В основі терапевтичного впливу лежить процедура соціальної допомоги, надання клієнту підтримки з боку оточення, ліквідація негативних наслідків взаємин. «Соціальна терапія» допускає і пряме втручання з метою усунення перешкод, що заважають повноцінному соціальному розвитку індивіда, соціальної групи. Соціальна терапія як визначена форма втручання (інтервенції) у світ клієнта може бути розглянута як метод «лікування», що впливає на психічні і соматичні функції організму; як метод впливу, пов'язаний з навчанням і професійною орієнтацією; як інструмент соціального контролю; як засіб комунікації. Об'єктом соціальної терапії може бути не тільки сам клієнт з його особистими проблемами та взаєминами із найближчими людьми, але і робота, житло, сусіди, друзі, знайомі, тощо.

Взаємозв'язок соціальної терапії і соціально-педагогічної роботи випливає зі спільної кінцевої мети – допомогти людині впоратись з повсякденними життєвими труднощами, спираючись на виявлення і діагностування проблем, структурування, перетворення повсякденних поведінкових і діяльнісних моделей і - в разі необхідності - їх корекцію.

На відміну від безпосередньої допомоги (нагодувати, одягти), соціальна терапія - це «допомога з метою самодопомоги». Необхідно навчити особистість самій допомагати собі, розв'язуючи численні проблеми. В межах соціальної терапії здійснюються такі види діяльності:

-соціально-психологічна допомога (консультування);

-допомога клієнтам у конфліктних і психотравмуючих ситуаціях;

-розширення у клієнта діапазону соціально і особистісно прийнятних засобів для самостійного вирішення проблем і подолання труднощів;

-допомога в актуалізації їх творчих, інтелектуальних, особистісних, духовних і фізичних ресурсів для виходу з кризового стану;

-стимулювання самоповаги клієнтів і їх впевненості в собі. Наразі, визначені види діяльності значно розширюють можливості надання допомоги клієнтам саме у соціально-педагогічній сфері.