- •Програма державного екзамену з теорії та практики навчання і виховання
- •2. Українська народна педагогіка (етнопедагогіка) - основа національної система виховання, її складові частини.
- •3. Сутність та особливості національної системи виховання, її зародження, становлення та розвиток.
- •5. Зміст понять: людина, особистість. Розвиток, формування особистості. Аналіз сучасних теорій розвитку особ-ті.
- •7. Роль біологічних та соціальних факторів у розвитку осо-ті
- •8. Роль діяльності та спілкування в розвитку особистості
- •9. Проблема мети вих-ня в іст-ї педагогіки. Ідея всебічного гармонійного розвитку особистості як мета вих-ня.
- •10. Характеристика основних категорій дидактики. Основні проблеми сучасної дидактики.
- •11. Процес навчання як взаємодія вчителя і учня. Функції процесу навчання.
- •12. ІІсихолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мотиви навчання.
- •13. Закони. Закономірності, принципи, правила навчання.
- •14. Характеристика дидактичних принципів: науковості, систематичності, послідовності, доступності та зв’язку теорії з практикою.
- •15. Характеристика дидактичних принципів: наочності, свідомості та активності учнів у навчанні, забезпечення міцності знань, умінь та навичок.
- •16. 3Агальні поняття про методи, прийоми та засоби навчання. Класифікація методів навчання.
- •17. Характеристика дидактичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •18. Характеристика дидактичних методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.
- •20. Умови вибору методів навчання.
- •21. Суть понять, зміст освіти його класовий та історичний характер. Основні критерії удосконалення змісту шкільної освіти
- •22. Навчальні плани, програми, підручники сучасної загальноосвітньої школи України, тенденції їх вдосконалення.
- •23. Характеристика різних систем навчання, їх розвиток в історії дидактики.
- •24. Сутність класно-урочної системи навчання. "Велика дидактика" я.А.Коменського як теоретична основа цієї системи.
- •25. Урок, як основна форма організації навчальною процесу в сучасній вітчизняній школі. Типологія та структура уроків.
- •26. Сучасні вимоги до уроку, підвищення його ефективності.
- •27. Дидактичні засади підготовки вчителя до уроку. Етапи підготовки:
- •28. Характеристика нетрадиційних форм навчання (екскурсії, семінари, заліки, конференції, факультативи, та ін.).
- •29. Домашня навчальна робота школярів як дидактична проблема. Шляхи оптимізації домашніх завдань.
- •30. Функції та методи перевірки знань учнів. Різні системи оцінювання учнів в історії педагогіки.
- •31. Основні ідеї національної доктрини розвитку освіти України в 21 ст.
- •32. Становлення та розвиток національної освіти в Україні. Закон України “Про освіту”.
- •33. Поняття виховання, основні його категорії: виховання, самовиховання та перевиховання.
- •34. Основні етапи процесу виховання, його рушійні сили.
- •Рушійні сили пв
- •Етапи процесу виховання:
- •35. Закономірності та принципи виховання. Характеристика принципів: єдність свідомості і поведінки, природовідповідності, зв’язок виховання з життям, працею, виховання особистості в колективі.
- •36. Характеристика принципів виховання: опора на позитивне, індивідуально-особистісний підхід, єдність виховних впливів школи, сім’ї, громадськості.
- •38. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •39. Характеристика методів організації діяльності та Формування досвіду суспільної поведінки.
- •40. Методи стимулювання виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.
- •41. Умови вибору методів виховання.
- •43. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі.
- •44. А.С.Макаренко про етапи розвитку колективу та шляхи його створення.
- •45. Сімейне виховання – перша і найголовніша ланка національного виховання.
- •46. Основи козацької педагогіки як культурного феномена української духовності.
- •47.Форми взаємозв'язку школи та сім'ї. А.С.Макаренко та b.О.Сухомлинський про сімейне виховання..
- •48. Зміст, форми, методи морального виховання учнів Етнопедагогіка про моральне виховання молоді.
- •49. Основи статевого виховання учнівської молоді. Установка українського народознавства з питань кохання, шлюбу, міцної сім’ї, виховання дітей.
- •50. Сутність та функції прані, завдання трудового виховання.
- •51. Система профорієнтаційної роботи у школі, її форми та методи.
- •52. Естетичне виховання учнів, його завдання та зміст. Роль національного мистецтва, народних традицій в естетичному вихованні.
- •53. Фізичне виховання учнів, його роль, завдання, зміст та форми організації.
- •54. Виховання особистості в системі учнівського самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.
- •55. Позакласна робота в системі виховання цілісної особистості. Національні школи у вирішенні завдань позакласної та позашкільної роботи.
- •56. Класний керівник, як вихователь особистості школяра. Професійно-педагогічні вимоги до класного керівника.
- •Пед.Здібності:
- •58. Зміст, завдання, форми і методи розумового виховання учнів.
- •59. Основи управління школою. Типи шкіл. Функції керівних осіб.
- •60. Мета, зміст та форми методичної роботи в школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.
12. ІІсихолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мотиви навчання.
Навчання - процес організації діяльності дітей під керівництвом вчителя, в рез-ті якого вчитель і учень набувають нових знань. Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнав-ї дія-ті, яка передбачає:
Усвідомлення учнем мети навч-я;
Фізіологічна та психологічна готовність до навч-я;
Бажання вчитися та активність у проц.навч-я;
Належний рівень розвитку.
Пізнання базується на певних психічних процесах:
1. Сприйняття – псих. процес створення відчуттів із зовнішньої дійсності, найвища ф-я психіки - свідомість; 2. Відчуття; 3. Мислення (перероблення інформації побаченого); 4. Аналіз, синтез, порівняння, узагальнення; 5. Пам'ять, увага, уява. мова. Таким чином в основі процесу нав-ня лежать виключно псих. процеси. Про це повинен знати в першу чергу вчитель. Не треба дітям пояснювати особливості їх психіки (погана пам'ять, неуважність, мовлення). Темперамент проявляється в дії. Треба диференціювати завдання не по складності, а по часу виконання і треба дотримуватись, щоб була психічна рівновага.
Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання – осмислення і розуміння – узагальнення – закріплення – застосування на практиці.
Психологічною основою навчання — є мотиви учіння.
Мотиви - це спонукання до якоїсь дії. Завдання вчителів і батьків зрушити внутрішню мотивацію дитини, поясни необхідність нав-ня. А вони в свою чергу визначаються потребами та інтересами.
Пед. основи (компоненти): 1)уміння вчитися (загатьно-навчальні та спеціальні уміння) – читати, слухати, слухати і конспектувати одночасно; 2) розумова активність дитини (свідомість). 3. наявність особистого досвіду. 4) збудник (мотиви).
Групи мотивів:
і )безпосередньо спонукальні – це мотиви, які викликані інтересом. До числа цих мотивів можна віднести симпатію і любов до вчителя; цікаве ведення вчителем уроків. В цілому ці мотиви можуть допомогти вчителю зацікавити в занятті всіх учнів, навіть тих, хто прийшов без всякого бажання. Діє в середніх класах
2) перспективно спонукальні - викликані майбутнім навчанням. До них відноситься зацікавленість предметом, корисному для оволодіння обраної професії; бажання заслужити повагу, схвалення друзів, колективу і т. д.
3) інтелектуально спонук. – бажання знайти самостійно відповідь на поставлене питання або проблему; розуміння практичного значення виконаної роботи, а також почуття задоволення від самого процесу розумової праці.
4) соціальні - відповідальності, необхідності, основані на формуванні світосприйняття.
5) негативного спонукання - страх перед вчителем, батьками, бажання бути краще всіх та ін.
13. Закони. Закономірності, принципи, правила навчання.
Нав-ня - процес організації діяльності дітей під керівництвом вчителя, в рез-ті якого вчитель і учень набувають нових знань. Нав-ня, як процес повинен бути цілеспрямованим і чітко визначеним.
Закони - це відображення в свідомості найбільш стійких зв'язків об'єктивного світу. Закономірність - це об'єктивно існуючі, стійкі, повторювальні зв'язки між явищами, які мають місце в навчальному процесі — це закон в дії. Принципи - це вихідні положення які мають в основі функції навчального процесу і визначають вибір змісту методів, форм навчання і увесь хід його проведення
Принципи - це практичні рекомендації по орг-ії нав-го процесу, які сформульовані на основі з-нів і закономірностей. Перша спроба створення цілісної системи дидактичних принципів належить Коменському. Він створив таку систему дидактичних принципів, у якій, ведучими є принципи природовідповідності і наочності.
Ще недавно в курсі дидактики закономірності розглядалися окремо від принципів Але ж теоретично закономірності повинні визначити характер практичної діяльності, тобто виступати як принципові вимоги до її організації. Принцип ще не вихідний початок дослідження, а його завершений етап Тому в пед. Літературі все частіше дидакт.принципи не розмежовуються з дидактичними закономірностями і розглядаються однозначно.
Класифікація принципів
. виховний характер навчання (навч. матеріал повинен бути спрямований на формування особистості);
. науковість (використання науково-вірних знань);
3. систематизації і послідовності (матеріал повинен подаватися в певному порядку і логічному зв'язку);
4. активність і свідомість (усвідомлення навч. матеріалу; цілеспрямоване проявлення зусиль, направлених для досягнення мети);
5. наочність (Коменський: "щоб вчили не тільки з книги, а й з неба, дерев");
6. міцність (знання, які глибоко осмислені);
7. доступність;
8. врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Правило навчання - це практичне судження, вимога до викладання, в якій розкривається і конкретизується певна сторона принципу навчання. Правила не володіють силою загальності, обов'язковості, вони розраховані на конкретну ситуацію.
Правило — це практичні вимоги, які грунтуються на логіці навчального процесу
Напр-д; принцип наочності — є правило - не виставляти відразу всі посібники, а показувати кожний в міру необхідності