- •Програма державного екзамену з теорії та практики навчання і виховання
- •2. Українська народна педагогіка (етнопедагогіка) - основа національної система виховання, її складові частини.
- •3. Сутність та особливості національної системи виховання, її зародження, становлення та розвиток.
- •5. Зміст понять: людина, особистість. Розвиток, формування особистості. Аналіз сучасних теорій розвитку особ-ті.
- •7. Роль біологічних та соціальних факторів у розвитку осо-ті
- •8. Роль діяльності та спілкування в розвитку особистості
- •9. Проблема мети вих-ня в іст-ї педагогіки. Ідея всебічного гармонійного розвитку особистості як мета вих-ня.
- •10. Характеристика основних категорій дидактики. Основні проблеми сучасної дидактики.
- •11. Процес навчання як взаємодія вчителя і учня. Функції процесу навчання.
- •12. ІІсихолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мотиви навчання.
- •13. Закони. Закономірності, принципи, правила навчання.
- •14. Характеристика дидактичних принципів: науковості, систематичності, послідовності, доступності та зв’язку теорії з практикою.
- •15. Характеристика дидактичних принципів: наочності, свідомості та активності учнів у навчанні, забезпечення міцності знань, умінь та навичок.
- •16. 3Агальні поняття про методи, прийоми та засоби навчання. Класифікація методів навчання.
- •17. Характеристика дидактичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •18. Характеристика дидактичних методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.
- •20. Умови вибору методів навчання.
- •21. Суть понять, зміст освіти його класовий та історичний характер. Основні критерії удосконалення змісту шкільної освіти
- •22. Навчальні плани, програми, підручники сучасної загальноосвітньої школи України, тенденції їх вдосконалення.
- •23. Характеристика різних систем навчання, їх розвиток в історії дидактики.
- •24. Сутність класно-урочної системи навчання. "Велика дидактика" я.А.Коменського як теоретична основа цієї системи.
- •25. Урок, як основна форма організації навчальною процесу в сучасній вітчизняній школі. Типологія та структура уроків.
- •26. Сучасні вимоги до уроку, підвищення його ефективності.
- •27. Дидактичні засади підготовки вчителя до уроку. Етапи підготовки:
- •28. Характеристика нетрадиційних форм навчання (екскурсії, семінари, заліки, конференції, факультативи, та ін.).
- •29. Домашня навчальна робота школярів як дидактична проблема. Шляхи оптимізації домашніх завдань.
- •30. Функції та методи перевірки знань учнів. Різні системи оцінювання учнів в історії педагогіки.
- •31. Основні ідеї національної доктрини розвитку освіти України в 21 ст.
- •32. Становлення та розвиток національної освіти в Україні. Закон України “Про освіту”.
- •33. Поняття виховання, основні його категорії: виховання, самовиховання та перевиховання.
- •34. Основні етапи процесу виховання, його рушійні сили.
- •Рушійні сили пв
- •Етапи процесу виховання:
- •35. Закономірності та принципи виховання. Характеристика принципів: єдність свідомості і поведінки, природовідповідності, зв’язок виховання з життям, працею, виховання особистості в колективі.
- •36. Характеристика принципів виховання: опора на позитивне, індивідуально-особистісний підхід, єдність виховних впливів школи, сім’ї, громадськості.
- •38. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •39. Характеристика методів організації діяльності та Формування досвіду суспільної поведінки.
- •40. Методи стимулювання виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.
- •41. Умови вибору методів виховання.
- •43. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі.
- •44. А.С.Макаренко про етапи розвитку колективу та шляхи його створення.
- •45. Сімейне виховання – перша і найголовніша ланка національного виховання.
- •46. Основи козацької педагогіки як культурного феномена української духовності.
- •47.Форми взаємозв'язку школи та сім'ї. А.С.Макаренко та b.О.Сухомлинський про сімейне виховання..
- •48. Зміст, форми, методи морального виховання учнів Етнопедагогіка про моральне виховання молоді.
- •49. Основи статевого виховання учнівської молоді. Установка українського народознавства з питань кохання, шлюбу, міцної сім’ї, виховання дітей.
- •50. Сутність та функції прані, завдання трудового виховання.
- •51. Система профорієнтаційної роботи у школі, її форми та методи.
- •52. Естетичне виховання учнів, його завдання та зміст. Роль національного мистецтва, народних традицій в естетичному вихованні.
- •53. Фізичне виховання учнів, його роль, завдання, зміст та форми організації.
- •54. Виховання особистості в системі учнівського самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.
- •55. Позакласна робота в системі виховання цілісної особистості. Національні школи у вирішенні завдань позакласної та позашкільної роботи.
- •56. Класний керівник, як вихователь особистості школяра. Професійно-педагогічні вимоги до класного керівника.
- •Пед.Здібності:
- •58. Зміст, завдання, форми і методи розумового виховання учнів.
- •59. Основи управління школою. Типи шкіл. Функції керівних осіб.
- •60. Мета, зміст та форми методичної роботи в школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.
5. Зміст понять: людина, особистість. Розвиток, формування особистості. Аналіз сучасних теорій розвитку особ-ті.
Людина народжена на світ як біологічна істота, як представник тваринного світу. Людина-це синтез, поєднання двох ліній: біологічн. і соціальн.
Людина – жива істота, яка володіє:
специфічною тілесною організацією та прямоходінням;
даром мислення та мови, які обум-ть її здатність пізнавати як зовн-ній так і внут-ній світ;
здатність до праці.
Психіка людини – 2 системи: свідомість (відрізняє людину від тварин, відображаючи оточую-й світ в її мозку, складає основу того, що робить її особистістю) + емоції (роблять її індивідуальністю).
Індивід – людина, як цілісна істота, неповторний представник роду з її особливими психофізіологічними властивостями.
ЩОБ СТАТИ ОСОБИСТІСТЮ (Стає особистістю тільки перебуваючи у суспільстві):
потрібно досягти відпов-го психол-го роз-ку;
вміти сприймати себе як єдине ціле, що відріз-ся від інших людей;
здатність усвідомлювати і обдумувати свої вчинки, відповідати за них.
Поняття особистість характеризує суспільну сутність людей. Особистістю не народжуються, особистістю стають. Коли людина стає особистістю? Відповісти на це питання однозначно не можливо. За визначенням Рубінштейна особистість хар-ся таким рівнем психічного розвитку, який дозволяє свідомо керувати своєю поведінкою і діяльністю.
Особистість (діяльнісна х-ка (сильна, незалежна, енергійна…)– це людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого, індивідуально неповторного.
Індивідуальність (якісна х-ка (яскрава, творча, неповторна) – це цілісна х-ка окремої людини, своєрідної, оригінальної в емоційному та психічному планах.
Розвиток - перехід із одного стану в інший більш досконалий. Розвиток людини – це процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних і духовних сил під керівництвом завнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників (важливіші – це навчання і виховання). Розвиток у напрямах:
а) анатомо-фізіологічному (збільш. І розвиток кісткової та м’язової систем, внутр.органів, нервов.системи);
б) психічний – розумовий розвиток, формування психічних рис;
в) соціальний – набуття соц-х якостей, не обхід-х у суспільстві.
Формування особистості – процес становлення особ-ті як соціальної істоти, як суб’єкта діяльності, члена сусп-ва, громадянина. Відбувається в рез-ті розвитку і вих.-ня. (термін ввів Макаренко) - означає за словником Ушинського - надавати чому-небудь форму, закінченість, це є результатом процесу розвитку.
Існує 4 наукові теорії біогенетична, соціогенетична, теорія взаємодії факторів розвитку особистості.
Біогенетична (перевага спадковості пояснює розвиток, як розгортання успадкованої програми запрограмованої генетичним кодом. Представником був З.Фрейд. В основі розвитку людини лежать біологічні процеси, провідний -статевий процес Розрізняють 4 етапи розвитку людини: раннє дитинство до 4 років), дитинство 5-7 років), отроцтво 8-12 років, юність 13-24 років. Соціогенетична визначає розвиток дитини соціальним походженням, приналежністю до того чи іншого соц-го середовища. Ця теорія в свою чергу поділяється на біхевіористичну (розвиток дитини - це поступове нагромадження досвіду, знань, вмінь і навичок), культурно-історичну. Теорія взаємодії факторів розвитку особистості розглядає розвиток особистості в поєднанні 3-х факторів: біологічний фактор, соціальний фактор, виховання.
6. ВІКОВІ ЕТАПИ В РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ. ВИДАТНІ ПЕДАГОГИ ПРО ВІКОВУ ПЕРІОДИЗАЦІЮ. АКСЕЛЕРАЦІЯ.
З віком пов'язаний характер діяльності людини, особливості його мислення, коло його запитів, інтересів, соціальних проявлень. Кожному віку притаманні свої можливості та обмеження у розвитку
Вікова періодизація – поділ цілісного життєвого циклу на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками
Розвиток мислення і пам'яті найбільш інтенсивно проходить у дитячі та юнацькі роки.
Вікова періодизація:
Аристотель (грец.філос.): 3 періоди – кожен по 7 років (рослинний, тваринний, розумний).
Я.А.Коменський. В основному поклав ті особливості в формуванні особливості, які пов'язані з шкільшим вихованням: в дитинстві (до 6 років) відбувається розвиток зовнішніх чуттів (органів чуттів); в отроцтві (6-12 років) розвиваються внутрішні чуття (уява, пам’ять, тобто психічні процеси); в юності (12-18 років) розвивається мислення і здібність до суджень; в період змужнілості (18-24 роки) розвивається воля. Для кожного із цих вікових періодів він намічає особливий ступінь виникнення: материнську школу, школу рідної мови, латинську школу і гімназію, академію. Для кожного ступеня розробив зміст освіти.
Ж.Ж.Русо : до 2 років відбув. фіз.-й розвиток, необхідне фізичне виховання за принципом „природних наслідків” (привчати до холоду, голоду, спраги та ін.); від 2 до 12 р. характеризує як „сон розуму”, розвиваються лише органи зовнішніх чуттів, тому продовжуючи фізичне виховання, необхідно ввести трудове за принципом „дисципліни природних наслідків” (вимірюйте, рахуйте, зважуйте); в 12-15 років розвиваються психічні процеси, отже, необхідне розумове виховання поряд з трудовим; в період „бурь і пристрастей” (15-18 років) слід займатися моральним і статевим вихованням. Зрозуміло, що Ж.Ж.Русо явно перебільшує роль біологічного фактору, а також намагається „приписати” кожному з етапів свій вид виховання.
К.Д.Ушинський виділив три головних періоди: від 3 до 6 або 7 років – власне дитинство або дошкільний період; від 6 або7 років до14 або 15 років – отроцтво або навчальний період; від 16 до 22-23 років – юність. Кожен з цих періодів він характеризував з точки зору розвитку механічної пам’яті, уяви і розуму.
В сучасній віковій психології і в педагогіці прийнята наступна вікова періодизація:
від народження до 1 року - період новонародженого;
2-3 роки раннє дитинство
3-5 років предшкідьний вік
5-6 років дошкільний вік
6-10 років: молодший шкільний вік
11-15 років підлітковий вік
7. І період – 15-17 років; ІІ період – 17-21 рік: юність
Акселерація - прискорений індивід-й розвиток, за якого соредньофізіологічні та психофізіологічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.
Теорії виникнення акселерації: 1. Геліогена теорія – вплив сонячного випромінення – стимул рісту. 2. Гетерозії - різкі соціальні зміни, що спричин-ть руйнування соц-х, реліг-х, націон-х і кастових кордонів, зумов-ть укладання міжнац-х шлюбів.3. Урбанізації – роз-т міст і переселення сільськ.населення прискорює статевий роз-к.4. Нітритивна теорія – як рез-т поліпшення, вітамінізації харчування. 5. Опромінювання – поширення рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, випроб-я ядерної зброї – фони випромін-я які стимул. поділ клітин.