Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кривуц_Фінанси_Лекція.doc
Скачиваний:
43
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
1.47 Mб
Скачать

Тема 8 податки і податкова система україни

8.1 Суть і функції податків

8.2 Класифікація і види податків

8.3 Прямі і непрямі податки в податковій системі, їх переваги і недоліки

8.4 Податкова система України та окремих країн світу

8.5 Характеристика окремих видів податків

Мета теми – розкрити сутність і особливості податкової системи України

8.1 Суть і функції податків

Податки – складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси в кожній державі фінансова категорія. Податки– обов’язковий елемент економічної системи держави, незалежно від моделі економічного розвитку та політичних сил, що перебувають при владі. Податки й насамперед податки забезпечують вилучення й перерозподіл створеного в державі валового внутрішнього продукту та формування грошових ресурсів країни. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її нездатною, позбавленою будь-якого сенсу. Податки в житті суспільства й окремої людини завжди, незважаючи на це, викликають негативні емоції через протиріччя щодо розуміння іхньої економічної доцільності та призначення. Протягом століть податки були знаряддям перерозподілу національного багатства тільки на користь представників правлячої еліти, іноді– політичних авантюристів. Сьогодні досвід Швеції, Швейцарії, інших держав довів ефективність використання податків на благо людини, забезпечення низки соціальних благ і послуг, зростання суспільного побуту.

Свого часу запровадження податків мало надзвичайне значення, суттєво впливало на соціальне та економічне життя суспільства, іноді податки були причиною конфліктів і війн.

Податки використовувалися в найдавніші часи. Одна з перших згадок про податки знаходиться в Біблії. У Старому Завіті йдеться про Мойсея, який проводячи проведенні перепис населення, збирав податок у розмірі півшекеля з кожного віком старшого за 20 років і це майже 5 тисячі років тому!

У древній Індії справлявся поземельний, промисловий, торговий податки; їх розміри визначалися в певних частках доходів або вартості продуктів виробництва, об’єктів обміну й коливались від 1/5 до 1/6.

Старогрецький вчений Ксенофонт у творі „Про доходи Афінської республіки” вже формує спеціальні засади щодо податків.У той же час, в 506 р. до н.е.,у Стародавньому Римі були введені податки на сіль.

На початку першого століття н.е. римський імператор Октавіан Август запроваджує податки на декілька товарів. Імператор Калігула обкладає податками повій, а імператор Веспасіан – навіть громадські убиральні (звідки вираз– „гроші не пахнуть”).

Первісні податки називались „апхівіа” (допомога) і мали тимчасовий характер.Вони використовувались головним чином на потреби оборони(хоча й не тільки на неї).

Регулярне оподаткування на Близькому Сході та в Європі почалось з т.з. десятини(лат.decima)–десята частина від воєнної здобичі, урожаю, доходу і т.п. натурою або грішми.У книзі „Битія” Аврам дає десяту частину із всього свого (14,2). Про такий самий податок йдеться в „Числах” (18;21-32) та „Другозаконії”: „Віддай десятину від усіх сем’ян твоїх...”(14,22 і далі).

Десятина як податок відома в „Корані”.

У перші віки християнства в середньовічній Західній Европі десятина стала добровільною пожертвою на користь церкви. Проте, вже протягом VI ст. церковні собори спочатку закликали віруючих вносити десятину, а потім забов’язали сплачувати під загрозою відлучення від церкви (анафеми).

В 779 р. король Франкської держави Карл Великий перетворив десятину у фіскальну повинність, яка накладалась на всіх під страхом кримінального переслідування і навіть смертної кари.

Для фінансування третього хрестового походу (1189-1192 рр.)з ініціативи римського папи запроваджується саладінова десятина (податок був названий за іменем вождя мусульманського опору проти хрестоносців Саладіна). Податок забезпечив великі збори, бо базувався на почуттях релігійного натхнення.

В епоху феодалізму спостерігалось послаблення урядової влади, це зменшило роль податків. Більшість населення було закріпачено або знаходилося в залежності від своїх поміщіків і не сплачувало податки центральному уряду. Та й самі податки здебільшого мали добровільний характер або справлялися у формі внесків при особливих обставинах (викуп короля з полону, посвята синів короля у рицарство, видача дочок заміж та ін.). Серед міського населення основними платниками податків були представники промислових та торгових верств, незалежні від поміщиків і лицарів. Найважливішими державними доходами в даний період були домени (доходи від державного майна) та регалії – дохідні прерогативи казни, певні галузі виробництва та види діяльності, які приймались у виключне користування казни і виключались з суспільного обороту та із сфери діяльності населення.

Основними видами регалій були:

  • „безхазяйна регалія” – все, що не мало хазяїна, оголошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як наприклад, вітер, вода, надра, що тягло за собою встановлення державної монополії на вітряні млини;

  • митна регалія, яка реалізовувалась шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом митних платежів;

  • судова регалі – це здійснення правосуддя тільки державою (судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій);

  • монетарна регалія – це право чеканити монету.

Регалії стали перехідним ступенем до податків.

У кінці XV на початку XVI ст. відбулося значне зміцнення урядової влади, формувалась постійна армія, розвивалась внутрішня і зовнішня торгівля, натуральне господарство поступово витіснювалося грошовим. Все це стало поштовхом для розвитку і вдосконалення податків. Найбільшого розповсюдження набули податки у вигляді мита т.б. плати за послуги, які держава надавала окремим громадянам (судове мито, мито за переміщення людей і товарів, мито як винагорода за безпеку на дорогах, за устрій доріг, мостів, портів тощо).

Суцільне оподаткування власних підданих вважалося образливим, тому що воно нагадувало данину, якою обкладалися підкорені народи.

Поступово під тиском насамперед політичних обставин фіскальні прерогативи переходять до держави, яка, за думкою англійця Джона Вікліфа (1330-1382), може служити людям, забезпечувати їм блага, необхідні послуги. Вирішувати соціальні питання (як реліктова форма оподаткування церковний податок справляється і дотепер у тих країнах, де християнство в його католицькому та протестанському віросповіданнях оголошено державною релігією.Велика Британія, Ірландія, Італія, Ісландія, Німеччина – там платниками податку являються прихожани церковних громад; вони відраховують на користь церкви від 5 до 10% річної суми доходу; пільги для дітей та старих). Податки стають настільки звичним джерелом державних коштів, що „платити податки і вмерти повинен кожний” (Б. Франклін).

Сьогодні не можна уявити собі держави без податків.З одного боку, вони–фінансове підгрунтя існування держави, з іншого–знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб, інструмент впливу держави на суспільне виробництво.

Сучасне уявлення про сутність податків складається під впливом трьох факторів: суспільства, законодавства, науки. Згідно з науковими теоріями по відношенню до платника податок носить чи примусовий, чи добровільний, чи обов’язковий характер.

Або розібратися, яка з версій ближча до реалій дня, повчально послатися на стародавній папірус, де передано сцену збирання податків у Єгипті часів фараона Рамзеса II (близько 3300 років тому): „Збирач податків прибуває... у супроводі агентів, озброєних палицями, і негрів із пальмовими різками: усі кричать: „Віддай нам частину твого врожаю”, – і немає порятунку від цих здирств”.

Подібні сюжети насильницького справляння податків мали місце і в інших країнах у різні епохи. В Київській Русі, як свідчить літопис, з-під власного населення чи підкореного народу за допомогою озброєної сили збирали данину натурою або грішми. Різновид данини ясак. Це – данина хутрами. Її платили, наприклад, інородці Поволжя й Сибіру в царську казну.

Сучасні податки втратили характер контрибуцій і конфіскацій.Вони не обумовлені особливостями флори та фауни. Схеми справляння податків приведені у відповідність із правами громадян, їх свободами.

В обставинах реальної суспільної практики твердження про добровільний платіж податку виглядає непереконливим, хоча в ході буржуазної демократичної революції в Англії укорінився принцип самооподаткування – „Ніяких податків без згоди” ( no taxation without concent). Ще з часів Великої хартії вільностей (1215 р.)спроби королів самочинно втручатись в податковий процес присікались. Тобто за прийнятою системою платники ніби на самих себе накладали податок, правда, якщо він походить у вигляді закону лише з демократично обраного парламенту.

На відміну від Англії, у Франції до буржуазної революції XVIII ст. ініціатива запровадження походила зверху, від короля. У результаті населення держави і навіть еліта суспільства сприймали податки як платежі, нав’язані всупереч їхній волі.

Таким чином, із трьох альтернатив,точніша, ближча до дійсності інтерпритація податку як обов’язкового платежу.

Існує історичний приклад обов’язкового по суті і водночас добровільного за формою справляння податків. Так, у Візантійському документі VI ст. згадується село Афродіта, громада якого сама збирала належні платежі та вносила їх у казну провінції.

Але й досі немало юридичних і фізичних осіб не реагують на заклики добровільно дотримуватись норм податкового законодавства, ухиляючись від сплати податків чи роблячи це невчасно, і це приносить негаразди державі та її громадянам. Ось чому виникає потреба в закріплені писаним правом і традицією своєчасно вносити податки, сплачувати їх. Держава вимагає від платника на підставі закону виконувати свій обов’язок. У цьому сенсі податок – „неминуче зло” (А. Сміт), але зло легітимне. На перший погляд, податок виступає як обов’язковий, щоб не сказати примусовий платіж. Проте, треба звернути увагу до суспільної згоди, відображеної у фіскальних законах, прийнятих за демократичною процедурою, по відношенню до податків і в принципі такі акти не можуть вважатися формою насильства чи примушення.

Напрошується такий висновок: податок має змішаний, неоднорідний, неоднозначний характер, відображаючи суперечливі мотивації платників. Реальну поведінку платників податків визначають обов’язкова, добровільна, примусова мотивації. Справа – у співвідношенні між ними. Якщо в державах Заходу переважають перша і друга мотивація, то в деяких країнах пострадянського простору – перша і третя.

Про податки, їх фіскальну роль знали та писали з давніх часів – античної Греції та Стародавнього Риму, але теорія оподаткування почала формуватися тільки в останню третину XVIII ст. Про податки багато важливого говорив У.Петті, але обгрунтування економічної природи податків, їхнього зв’язку з послугами, які надає держава, дали представники класичної школи А.Сміт і Д.Рікардо.

А.Сміт у праці „Дослідження про природу і причинах багатства народів”(1776 р.) підкреслив: податок – плата за послуги держави, зокрема по підтриманню порядку, оборону від зовнішніх ворогів. Автору твору належить вдача формування принципів оподаткування. Суть їх полягає в такому:

1 Піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони користуються під заступництвом держави.

2 Податок, який кожний платник платить, має бути чітко визначеним, але не довільним.

3 Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує.

4 Кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави.

Ці „чотири правила Адама Сміта” стали класичними. Їх глибинність і обгрунтованість і досі ніхто не оскаржує.

Послідовник А.Сміта Д.Рікардо в книзі „Начала политической экономии и налогового обложения” писав: „податки становлять ту частину продукту землі та праці країни, яка надходить у розпорядження уряду: вони завжди сплачуються або з капіталу, або з доходу країни”. Д.Рікардо визначив особливості і завдання податків і довів, що податкове регулювання повинно заохочувати нагромадження та розширення виробництва.

Д.Рікардо, як і А.Сміт, доводив необхідність звільнення капіталу від оподаткування і виступав проти непрямих податків як таких, що збільшують витрати виробництва, зменшують прибуток і скорочують споживання.

У другій половині XVIII ст. француз В. Мірабо, німець Ф.Юсті та інші вчені доповнили перелічені А.Смітом принципи: податки не повинні надмірно зменшувати доходів платників, не повинні стримувати розвиток промисловості,торгівлі, негативно впливати на чисельність населення тощо.

Вагомий внесок у розвиток природи податків зробив А.Вагнер. Він один із перших до суто фіскального призначення податків додає і регулятивну спрямованість цих платежів, заявивши, що податки стягуються державою частково для покриття державних видатків, частково – для змін у розподіленні суспільного продукту.

У першій половині XIX ст. послідовник А.Сміта швейцарський економіст Ж.Сімонд де Сісмонді формулює теорію податку як плату за „насолоди”: суспільний порядок, правосуддя, захист власності, охорона здоров’я, освіта, охорона території, зовнішня безпека. Отже, у Ж.Сісмонді в обгрунтування податку покладена теорія обміну між державою та фізичною або юридичною особою. Цю точку зору поділяв і соціаліст-економіст П.Прудон (1809-1865), який заявляв, що податок є обміном.

Досить детально розробив „податкову теорію послуг” англійський вчений Джон Стюарт Мілль: кожна людина повинна віддати державі частину свого доходу за отримувану від неї підтримку. Або, сплачуючи податки, громадяни натомість отримують від держави безплатні блага та послуги. Дж. С.Мілль пов’язав податки з державними витратами, наголошуючи на суворій залежності між ними.

Ця теорія набула подальшого розвитку у працях шведських економістів К.Вікселя та його учня Е.Ліндаля. К.Віксель свою податкову концепцію будує на принципах теорії добробуту.

Теорія податків, долучена до концепції добробуту та справедливості, найповніше розкривається у працях англійського економіста А.С.Пігу. На його думку, справляння податків проходить поза ринковими відносинами і в оподаткуванні не можна використовувати поняття граничної корисності.

Подальшого розвитку теорія податків набула у працях Дж.Кейнса та його послідовників. Дж.Кейнс розробив принципово нову теорію податків, спрямовану на державне регулювання економіки за умов ринкових відносин. Податки Дж.Кейнс розглядає як „вбудовані механізми гнучкості”, що амортизують кризові явища і рівномірно розподіляють податковий тягар залежно від доходів. Ідеї Дж.Кейнса дали початок новим методам теоретичного дослідження, що вписувались у концепцію „ефективного попиту”. Це дало змогу вмонтувати рух податків у рух макроекономічних показників. Його погляди значно вплинули на подальший розвиток західної фінансової науки.

У 70-ті роки XX ст. розвиток виробничих відносин і процесу розширеного відтворення в країнах з ринковою економікою характеризується різким підвищенням нестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшенням резервної армії праці, зростанням бюджетного дефіциту та державного боргу. У зв’язку з цими явищами практичні рекомендації державного втручання набувають нового змісту. На зміну кейнсіанським методам регулювання приходить неокласична теорія і практика державного втручання. Особливо авторитетним стає один із неокласичних напрямів – неоконсерватизм. Якщо кейнсіанська теорія податків розвивалась за умов „попиту”, забезпечення інвестицій достатніми заощадженнями, то неокласики виходили із забезпечення пропонованими ресурсами і заощадженнями. Звідси – вимога значного зниження рівня податків. Ці погляди стали основою податкової політики США, Великої Британії, а потім і більшості країн із розвинутою ринковою економікою.

Теорії податку розвиваються і сьогодні. Вони відображають зміни в суспільстві, виробництві, розподілі та перерозподілі внутрішнього валового продукту. Усі без виключення розглядають податки як фінансову основу людської цивілізації, при цьому пам’ятають слова А.Сміта: „... податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати ”.

Податок як економічна категорія має своє тлумачення, поки що не універсальне і всіма розуміємо як єдине.

У „Политэкономическом словаре” (М.: ЧПЛ, 1972 – С.171) податок розглядається як частина національного доходу, яка вилучається державою у формі різних обов’язкових платежів з населення, організацій та підприємств. „Толковый словарь рыночной экономики” за редакцією Ф.А.Крутикова тлумачить податки як обов’язкові платежі, що збирає держава з фізичних і юридичних осіб (М.: Глория 1993 – С.138). Л.Лопатників у „Словаре современной экономике”, виданим у Москві видавництвом ABF у 1996 р., пише на с.309: „Податки – обов’язкові платежі, які збирає держава з фізичних і юридичних осіб для фінансування державних витрат (насамперед на охорону здоров’я, освіту, оборону, утримання державного апарату)”. Трохи доповнює дефініцію популярний словник „Экономика для всех” за науковою редакцією О.В.Амуржуєва: податок – обов’язковий платіж, що збирається державою з фізичних і юридичних осіб за встановленими ставками і зараховується у бюджет відповідного рівня (М.: Экономика, 1997. – С.194). Невеличке доповнення зустрічаємо в „Современном экономическом словаре”(автори Б.А.Райзберг, Л.Ш.Лозовський, Є.Б.Стародубцева): „Податки – обов’язкові платежі, які збирають центральні та місцеві органи державної влади з фізичних і юридичних осіб і які надходять у державні й місцеві бюджети”(М.: ИНФРА-М, 1996. – С.199). Нічого нового не дає „Большой экономический словарь” за редакцією А.Н.Азриліяна (М.: Институт новой экономики, 1997. – С.352), ані „Краткая экономическая энциклопедия”, авторами якої є Г.С.Вєчков, Г.П.Вєчкова, В.Т.Пуляєв (СПб.: Петрополис, 1997. – С.211), навіть „Экономическая энциклопедия” (М.: Экономика, 1999. – С.454).

Не могли обійтися без тлумачення поняття „податок” автори підручників і навчальних посібників. Так, О.Ю.Свиридов в книзі „Финансы, денежное обращение, кредит” (М. – Ростов-на-Дону: „Март”, 2004. – С.94), говорячи про економічну природу податку, підкреслює, що – безоплатне забрання державою частини валового національного доходу у вигляді обов’язкового внеску для формування грошових фондів. Інші російські автори наводять дефініцію, яка дана в Податковому кодексі держави: „Податок – це обов’язковий, індивідуально безоплатний платіж, який збирається з організацій й фізичних осіб у формі відчуження належачих їм на праві власності, господарського ведення або оперативного управління грошовими коштами з метою фінансового забезпечення діяльності держави й (або) муніципальних формувань.”

Вітчизняні фахівці не мають поки, що змоги спиратися на положення Податкового кодексу через його відсутність. Вони вимушені робити це самостійно. Так, О.Д.Василик у навчальному посібнику „Податкова система України” (К.: ВАТ „Поліграфкнига”, 2004. С.420) стверджує: „Податки – система обов’язкових платежів підприємств, організацій і населення, які є одним із джерел доходів державного бюджету”. По суті аналогічне тлумачення терміну В.М.Опаріним у навчальному посібнику „Фінанси (загальна теорія)”: „Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету” (К.: КНЕУ, 2004. – С.136). О.Р.Романенко в підручнику „Фінанси” визнає: „Податки насамперед – це сукупність фінансових відносин, що складаються в процесі перерозподілу ВВП з метою створення централізованого державного фонду для фінансування суспільних функцій”. І далі: „... податок – це індивідуально безвідплатний, безповоротний, нецільовий платіж, що вноситься платником податку до бюджету відповідного рівня в порядку, розмірах та у строки, встановлені законодавством” (К.:ЦНЛ, 2004. – С.113). Зовсім коротке тлумачення дають І.О.Петровська та Д.В.Клиновий в навчальному посібнику „Фінанси (з елементами статистики фінансів)”: „Податки – це обов’язкові платежі, що сплачуються на користь державі юридичними та фізичними особами” (К.: ЦУЛ, 2002. – С. 58).

Вітчизняні та зарубіжні автори підручників і навчальних посібників, монографій і статей розглядають податки як універсальну вихідну категорію. Вона виражає суттєві риси й властивості фінансів у будь-якій економічній системі. За економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще обов’язкові платежі, яким притаманні риси податків:

1) податкові платежі: плата за воду, землю – обов’язкові збори, які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником;

2) відрахування, внески – обов’язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.

Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов’язковими платежами є те, що він:

  • справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

  • має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

  • може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

  • не має цільового призначення;

  • є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Отже, за твердженням А.І.Крисоватого та О.М.Десятнюка, авторів навчального посібника „Податкова система” (Тернопіль: „Карт-бланш”, 2004. – С.15), податки – це обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Розкриття сутності і суспільного призначення податків неможливе без визначення функцій цієї категорії. Стосовно функцій податків у фінансовій літературі існують різні точки зору. О.Д.Василик у своєму підручнику „Теорія фінансів” стверджує, що податки виконують фіскальну і стимулювальну функції (Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – С.206). Автори підручника „Податкова система України” за редакцією В.М.Федосова висловлюють думку, що в сучасних умовах податкам притаманні дві функції – фіскальна і регулювальна (Податкова система України: Підручник / За ред. В.М.Федосова. – К.: Либідь, 1994. – С. 14-15). Така ж точка зору і в авторів підручника „Фінанси” за редакцією Л.А.Дробозіної (М.: ЮНИТИ, 1999, – С. 156). Деякі економісти наділяють податки такими ж функціями, які виконують фінанси, тобто розподільною і контрольною (Теория финансов: Учеб.пособие / Под общ. ред. Н.Е.Заяц, М.К.Фисенко. – Минск: Вышэйшая школа, 1997. – С. 299).

Про фіскальну й регулюючу функції податків пишуть М.В.Гридчина, В.Б.Тропина, А.І.Вдовиченко, А.В.Калина в навчальному посібнику „Налоговая система Украины” (К.: МАУП, 2003. – С. 8); та І.А.Золотько в навчальному посібнику „Податкова система” (К.: СНЕУ, 2004. – С. 71); О.П.Кириленко – фіскальну й соціально-економічну (Фінанси (Теорія та вітчизняна практика). – Тернопіль:СМП „Астон”, 2002. – С.153); І.О.Петровська та Д.В.Клиновий – фіскальну, розподільну, регулюючу (Фінанси (з елементами статистики фінансів): Навч. посібник – К.: ЦУЛ, 2002. – С.61), так само, як і О.Р.Романенко (Фінанси: Підручник. – К.: ЦНЛ, 2004. – С. 114).

Усі фахівці без виключення підкреслюють фіскальну функцію податків.Її суть полягає в тому, що за допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об’єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:

а) надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнонапруженість);

б) стабільність надходження;

в) податки повинні рівномірно надходити на всі територіальні рівні.

Фіскальна функція є досить важливою у характеристиці сутності податків, вона визначає їх суспільне призначення. З огляду на роль даної функції у формуванні бюджетного фонду, тобто матеріальних умов для функціонування держави, податкові надходження мають бути постійними, стабільними, рівномірно поділятися в регіональному розрізі.

Сутність регулювальної функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Наприклад, відомо, що більшість цілей економічної політики досягається в економічно розвинутих країнах цілеспрямованим стимулюванням капіталовкладень. Саме від масштабів оновлення і розширення основного капіталу залежать в основному темпи зростання виробництва, стан кон’юнктури ринку, зайнятість, попит, національна конкурентоспроможність. Провідною формою забезпечення інвестиційних потреб суб’єктів господарювання протягом останніх років є самофінансування, частка якого в капіталовкладеннях коливається від 55 до 85 %. Такі масштаби самофінансування стали можливими лише завдяки державній податковій політиці і, зокрема, прискореному амортизаційному списанню основного капіталу. Надаючи право прискореної амортизації держава тимчасово втрачає доходи, проте у підриємства накопичуються ресурси для модернізації та технічного переоснащення виробництва, що в кінцевому підсумку забезпечує його розширення, збільшення прибутків і, відповідно, доходів бюджету.

Досить широко застосовуюється диференціація оподаткування прибутку, коли прибуток поділяється на капіталізований (залишається на підприємстві для розширення господарської діяльності) і розподілений (розподіляється серед засновників). Так, у ФРН нерозподілений прибуток оподатковується за ставкою 55%, а прибуток, що розподіляється , – за ставкою 30%. Такий підхід стимулює до збільшення доходів акціонерів. У деяких країнах набула поширення практика звільнення від оподаткування прибутку, який відраховується до резервних фондів. Зокрема, законом про акціонерні товариства у ФРН правлінням на власний розсуд дозволяється формувати резервні фонди для покриття непередбачуваних витрат і збитків, фінансових зобов’язань.

Деякі автори, наприклад, А.І.Крисоватий та О.М.Десятюк (Податкова система: Навч.посібник. – Тернопіль: „Карт-бланш”, 2004. – С.18-20) вважають доцільним називати цю функцію фінансів розподільчо-регулюючою, бо за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб’єктами і через елементи податку (об’єкт, суб’єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні – впливати на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення суб’єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності. Виходячи з таких міркувань автори згаданого посібника роблять висновок, що застосування терміну „розподільчо-регулююча функція” є найдоцільнішим, бо він точно розкриває зміст цієї функції, механізм її прояву, підкреслює органічне поєднання розподільчого призначення з регулюючим впливом оподаткування. Крім цього, „амортизуючі” кризові явища, усуваючи диспропорції в ринковій економіці та сприяючи раціональнішому використанню виробничих факторів, ця функція стабілізує і розширює податкову базу і відповідно забезпечує успішне здійснення фіскальної функції, а це ще один аргумент на користь тісного взаємозв’язку та взаємозумовленості фіскального і регулюючого аспектів функціонування податків.

Таке твердження є дискусійним і поки – що не сприйняте більшістю вчених і практиків, хоча заслуговує уваги, як і розмови про стимулюючу функцію податків.

І накінець, податкам властива контрольна функція. За її допомогою оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому (рис. 8.1).

Рисунок 8.1 – Функції податків

Використання податку як фінансового регулятора – складна справа, оскільки функції податків, їх наповнення залежать від суб’єктивної за змістом податкової політики. Тому суспільне призначення податків визначається в єдності функцій, а не кожній функцій окремо.

Соціально-економічний характер податку проявляється в одночасному існуванні податку як фіскального інструменту формування дохідної частини бюджету, а також як інструменту економічного регулювання вартісних пропорцій розподілу ВВП та національного продукту. В цьому і проявляється природа податку.

Труднощі пізнання природи податку пояснюються тим, що податок - це одночасно економічне, господарське і політичне явище. Російський економіст М.М.Алексєєнко у ХІХ столітті відзначив цю особливість податку: „З одного боку податок – один із елементів розподілу та перерозподілу. З другого боку, запровадження, справляння та використання податків є однією із функцій держави”.

Слід визначити характерні особливості податків як економічної категорії:

  1. обовязковість платежу (за порушення встановленого терміну сплати, розміру платежу чи ухиляння від сплати передбачається відповідальність);

  2. перехід права власності при сплаті податку (частина коштів із власності підприємства чи громадян переходить у власність держави);

  3. індивідуальна безоплатність (держава не бере на себе зобов’язання надати кожному окремому платнику певний еквівалент його платежу);

  4. регулярність сплати (податки встановлюються винятково державою, базуються на актах вищої юридичної сили).