Таблиця 9.3.5 – Пенсійний вік в країнах єс
|
Країна |
Пенсійний вік |
Примітки | |
|
Для чоловіків |
Для жінок | ||
|
Австрія
Бельгія |
65
65 |
60
62 |
Переважна більшість населення користується законною можливістю достроково вийти на пенсію: у 56,5 року для жінок і 61,5 для чоловіків. З 2009-го – 65 років для всіх |
|
Велика Британія |
65 |
60 |
Невдовзі – 65 років для всіх |
|
Греція |
Після 37 років трудового стажу в будь - якому віці |
Або ж після 35 років трудового стажу в 65 для чоловіків і в 60 для жінок | |
|
Данія |
67 для тих, хто народився до 1.07.39 року або 65 для молодших |
Реальний вік виходу на пенсію – між 60 та 65 рокам | |
|
Ірландія |
65 |
65 |
Реальний вік виходу на пенсію – в середньому 63,1 року |
|
Іспанія |
65 |
65 |
Реальний вік виходу на пенсію – в середньому 63 роки |
|
Італія |
65 |
60 |
Маючи 37 років стажу можна йти на пенсію в будь-якому віці, 35 років – в 55 |
|
Люксембург |
65 |
65 |
Реальний вік виходу на пенсію – в середньому 56,8 року |
|
Нідерланди |
65 |
65 |
Реальний вік виходу на пенсію – в середньому 60,9 року |
|
Німеччина |
65 |
60 |
Реальний вік виходу на пенсію – в середньому 60,7 року |
|
Португалія |
65 |
65 |
Реальний вік виходу на пенсію – в середньому 62 року |
|
Фінляндія |
65 |
65 |
Реальний вік виходу на пенсію – в середньому 61,6 року |
|
Франція |
60 |
60 |
Реально – після 40 років стажу в приватному секторі або 37,5 – в державному |
|
Швеція |
65 |
65 |
Реальний вік виходу на пенсію – в середньому 62 роки |
Уже багато країн підвищували вік жінок і чоловіків, які мають право на пенсію. Так, у Болгарії чоловіки мають право на пенсію з 63 років, жінки – з 60, у Грузії – з 65, у Казахстані – з 65 і 58 відповідно, Киргизстані – з 63 і 58, у Молдові- з 62 та 57, Польщі – з 66 і 60, Словенії – 65 та 60, Чехії – з 62 і 61.
Останнім часом стало очевидно, що українська система пенсійного забезпечення потребує суттєвих змін і навіть переходів на нові принципи організації. Вона не відповідає світовим стандартам країн з ринковою економікою, незважаючи на те, що системи пенсійного забезпечення відрізняються великою різноманітністю.
Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058 – IV система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.
Перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.
Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.
Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.
Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять система накопичувального пенсійного забезпечення (рис.9.3.3).
Поки проблема вирішується частково, бо значна частина працездатних ще незайнята в сфері виробництва та послуг, хоча й незареєстрована в центрі зайнятості.
Проблеми безробіття є гострими і в Україні. Спочатку основну масу безробітних складали жінки, а також особи з вищою та середньою технічною освітою та люди передпенсійного віку. Тепер серед безробітних збільшилась частка молоді та осіб з низьким рівнем освіти. Важливим для країни залишається сільське безробіття, особливо у регіонах з високим природним приростом населення (Тернопільська, Рівненська області).
Рівень безробіття в цілому по країні за методологією МОП (у відсотках до економічно активного населення) виглядає так:
2000 р. - 11,6,
2001 - 10,9,
2002 - 9,6,
2003 - 9,1,
2004 - 8,6,
2005 - 7,2,
2006 - 6,1.
Це менше ніж у середньому по Європейському союзу й на рівні Великої Британії, нижче ніж у Німеччині, Іспанії, Франції, Швеції (табл. 9.3.5).
|
П |
енсійна
система України|
Рівень 1 |
Солідарна пенсійна система(обов’язкова) |
|
Пенсійний фонд |
|
Накопичувальний фонд та органи його управління (індивідуальні пенсійні рахунки)
|
|
Банківські установи (договори пенсійних, депозитних рахунків) |
|
Страхові організації (договори страхування довічної пенсії) |
|
Рівень 2 |
Накопичувальна пенсійна система (обов’язкова) |
|
Рівень 3 |
Система недержавного пенсійного забезпечення (добровільна) |
|
Н |
едержавні
пенсійні фонди та органи їх управління
(пенсійні контракти)|
Відкриті |
|
Корпоративні |
|
Професійні |
Рисунок 9.3.3 – Структура нової пенсійної системи України
Матеріали української статистики нижчі ( на початок 2007р. 2,7% або 0,8 млн. працездатних), бо різняться методологічні підставі обліку. За методологією МОП, безробітні – це особи у віці від 25 до 70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості чи на біржі праці), які одночасно потрапляють під вплив трьох чинників:
не мають роботи (прибуткового заняття);
активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу в продовж останніх чотирьох тижнів;
готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.
Таблиця 9.3.4 – Безробіття (За МОП), %
В Україні не визнаються безробітними громадяни:
а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були звільнені в зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці: реорганізацією, перепрофілюванням, і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);
б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, у тому числі роботи тимчасового характеру;
в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;
г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.
Офіційна система обліку безробіття в Україні, таким чином, знижує реальні показники, оскільки значна частина безробітних не вважається: не зареєстровані у службах зайнятості або виключені зі списків зареєстрованих через відмови, наприклад, від запропонованої праці.
Ті, хто зареєстрований як безробітний, має право на матеріальну допомогу. Для цього створюється Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України па випадок безробіття для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно з чинним законодавством і статутом Фонду.
Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.
Діяльність Фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та статутом Фонду, який затверджується правлінням Фонду.
Фонд не може провадити будь-яку діяльність, крім передбаченої Законом та статутом Фонду. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Джерелами формування коштів Фонду є:
страхові внески страхувальників - роботодавців;
страхові внески застрахованих осіб;
асигнування з Державного бюджету;
суми фінансових санкцій і адміністративних штрафів;
благодійні внески підприємств, організацій, установ та фізичних осіб;
кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам;
інші надходження.
Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України.
Розміри страхових внесків встановлюються:
- для роботодавця – у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;
- для найманих працівників – у відсотках до сум оплати праці, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;
- для громадян України, які працюють за межами України і не перебувають в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, а також для громадян, які забезпечують себе роботою самостійно і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими угодами – у відсотках до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
Практика відрахувань для роботодавців і працівників на страхування безробіття існує в абсолютній більшості країн світу. У Німеччині встановлена відповідно 3,25 та 3,25%; Канаді – 4,13 та 2,9%; Франції – 5,13 та 3,04%; США – 6,20 та 0%; Швеції – 5,42% (застраховані особи роблять внески у сумі від 35 до 100 крон на місяць, що дорівнює відповідно 4,65-13,3 дол. США); Італії – 4,41 та 0%; Японії – 0,75 та 0,40%. Держава також бере участь у формуванні фонду страхування від безробіття. Так, в Японії частка держави у формуванні цього фонду складає 25-30%, Франції – 34,9%, Німеччині – 21%, Швеції – 40,4%, США – 18%.
Напрямки видатків Фонду:
Виплати допомоги у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразової для організації безробітним підприємницької діяльності.
Витрати на перекваліфікацію робітників.
Витрати на працевлаштування.
Одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні.
Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебуває на його утриманні.
Пошук підходящої роботи.
Інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.
Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу з безробіття залежно від страхового стажу.
Право на допомогу з безробіття зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.
Поважними причинами є:
— навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;
— строкова військова служба;
— здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;
— інші поважні причини, передбачені законодавством України.
Особи, визнані безробітними, які протягом 12 місяців, що перебували з початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи згідно з чинним законодавством, мають право на допомогу у зв`язку з безробіттям без урахування страхового стажу.
Допомога у зв`язку з безробіттям виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Загальна тривалість виплати допомоги з безробіття не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги з безробіття не може перевищувати 720 календарних днів.
У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога у зв`язку з безробіттям, тривалість її виплати враховується сумарно.
У разі зміни застрахованою особою місця постійного проживання виплата допомоги з безробіття продовжується після реєстрації її в установленому порядку як безробітної за новим місцем проживання.
Допомога у зв`зку з безробіттям може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.
Застрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, розмір допомоги у зв`язку з безробіттям визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:
— до 2 років — 50 відсотків;
— від 2 до 6 років — 55 відсотків;
— від 6 до 10 років — 60 відсотків;
— понад 10 років — 70 відсотків.
Допомога у зв`язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
— перші 90 календарних днів — 100 відсотків;
— протягом наступних 90 календарних днів — 80 відсотків;
— у подальшому — 70 відсотків.
У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги з безробіття враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Допомога у зв`язку з безробіттям не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.
Одноразова виплата допомоги з безробіття для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги з безробіття, нарахованої відповідно до законодавства, у розрахунку на рік.
Порядок надання допомоги у зв`язку з безробіттям, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням фонду.
Допомога з часткового безробіття надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скорочення її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва з причин економічного, технологічного та структурного характеру без переривання трудових відносин.
Умовами надання допомоги з часткового безробіття є:
— простій на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (далі — цеху, дільниці), що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця;
— простій протягом місяця, що охопив не менш як 30 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.
Про можливий простій роботодавець зобов'язаний повідомляти державну службу зайнятості.
У разі якщо простій носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин, а також у разі можливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у цехах, на підприємствах, допомога з часткового безробіття не надається. Перелік причин тимчасового припинення виробництва встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням фонду.
Порядок надання матеріальної допомоги з безробіття, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням фонду.
Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснювали поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.
Виплата матеріальної допомоги у зв`язку з безробіттям припиняється у разі:
— працевлаштування безробітного;
— поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;
— вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;
— проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
— призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;
— набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;
— отримання права на пенсію відповідно до законодавства України;
— призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
— подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
— подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;
— переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;
— закінчення строку їх виплати;
— зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;
— смерті безробітного.
Виплата матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється у разі виключення із навчального закладу за неуспішність та порушення дисципліни, з інших причин, передбачених законодавством України.
Виплата допомоги у зв`язку з безробіттям, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, матеріальної допомоги з безробіття припиняється на період призначеної безробітній жінці допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, допомоги у зв'язку з доглядом безробітним за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Виплата допомоги у зв`язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відкладається на строк до трьох місяців у разі надання застрахованій особі відповідно до законодавства України вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, установ і організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів.
Тривалість виплати допомоги у зв`язку з безробіттям, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги у зв`язку з безробіттям скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:
— звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин (на 90 календарних днів);
— звільнення з останнього місця роботи згідно із законодавством України (на 90 календарних днів);
— відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;
— приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги з безробіття;
— порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню;
— перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування державної служби зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню;
— відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
— припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.
Фонд соціального страхування на випадок безробіття – некомерційна самоврядна організація, є важливим атрибутом ринкової економіки. Такі фонди створюються практично во всіх країнах світу.
Безробіття – негативне соціально-економічне явище. Воно більш-менш має тривалий характер. Іноді працюючий опиняється в ситуації, коли він з певних причин залишає робоче місце. З метою забезпечення надходження та акумуляції зборів на обов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, включаючи хворобу, догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, членом сім’ї, догляд за малолітньою дитиною, вагітність, пологи, та втратами, зумовленими народженням й похованням, створюються цільові позабюджетні Фонди соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Вони являються самостійними некомерційними самоврядними.
Джерелами формування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності виступають:
страхові внески роботодавців у розмірі 2,5% до Фонду заробітної плати;
страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,25-0,5% із заробітної плати та інших доходів (для осіб, що одержують зарплату до 150 грн, 0,25%; для тих, хто має зарплату більше ніж 150 грн – 0,5%);
з нарахування пені у випадках несплати страхових внесків у встановлений строк, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб (у формі фінансових санкцій фонд може одержувати такі кошти: за порушення строків реєстрації страхувальника або несвоєчасну сплату страхових внесків накладається штраф у розмірі 50% від суми належних внесків з дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися, за порушення порядку витрачання страхових коштів установлено штраф у розмірі 50% належної до сплати суми внесків; на суму недоїмки нараховується пеня, виходячи із 120% облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати. При цьому слід звернути увагу на те, що не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються до фонду безперечно);
страхові платежі громадян України, які працюють за межами України;
прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитному рахунку;
асигнування з Державного бюджету України;
благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
інші надходження.
Основні напрями використання Фонду соціального страхування:
виплати допомог:
за тимчасовою непрацездатністю;
у зв'язку з вагітністю і пологами;
при народженні дитини;
по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку;
на поховання (близько 70% витрат);
витрати на санаторно-курортне лікування і відпочинок (близько 25% витрат);
надання дієтичного харчування;
повне або часткове фінансування дитячих та студентських таборів та позашкільного обслуговування учнів;
утримання санаторіїв - профілакторіїв;
витрати на забезпечення поточної діяльності фонду й утримання органів управління (близько 4% витрат);
витрати на забезпечення поточної діяльності Фонду та утримання органів управління;
інші витрати.
Допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатностю надається на підставі листка непрацездатності, з врахуванням загального трудового стажу працівника в наступних розмірах:
1) 100% середньої заробітної плати (доходу) – працівникам, які мають загальний трудовий стаж 8 і більше років; працівникам, у яких тимчасова непрацездатність настала внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання; працівникам, які мають на утриманні трьох і більше дітей до 16 років; ветеранам війни; працівникам, віднесеним до 1-4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та деяким іншим категоріям працівників;
2) 80% середньої заробітної плати (доходу) працівникам, які мають загальний трудовий стаж від 5 до 8 років;
3) 60% середньої заробітної плати (доходу) працівникам, які мають загальний трудовий стаж до 5 років.
Допомога у зв`язку з вагітностю та пологами надається застрахованій особі у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу) і не залежить від трудового стажу.
Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1 – 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога у зв’язку з вагітністю та пологами виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 – до пологів та 90 – після пологів). Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.
Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами виплачується застрахованій особі, яка усиновила дитину протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження, за період з дня усиновлення і до закінчення 56 календарних днів (70 календарних днів у разі одночасного усиновлення двох і більше дітей, 90 календарних днів – для жінок, віднесених до 1 – 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
У разі надання застрахованій особі відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами у період її тимчасової непрацездатності листок непрацездатності з тимчасової непрацездатності закривається із дня настання цієї відпустки видається інший листок непрацездатності. Кожен із зазначених листків оплачується за відповідними нормами закону.
У разі надання застрахованій особі відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами у період простою підприємства, установи, організації не з вини застрахованої особи, щорічної (основної чи додаткової) відпустки без збереження заробітної плати, додаткової відпустки у зв’язку з навчанням, творчої відпустки допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається з дня виникнення права на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами.
Застрахованим особам (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) надається одноразова допомога при народженні дитини.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надаються застрахованим особам (одному з батьків дитини, усиновителю, бабі, діду, іншому родичу чи опікуну). Розмір допомоги встановлюється правлінням фонду, але не менше встановленого прожиткового мінімуму.
Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім’ї, яка перебувала на її утриманні :
дружини (чоловіка) ;
дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків – за умови , що вони не мають працездатних батьків) , а студентів та учнів професійно – технічних закладів з денною формою навчання – до 23 років;
батька, матері;
діда та баби за прямою лінією спорідненості.
Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім’ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).
Допомога надається застрахованій особі, члену її сім’ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.
Допомога на поховання застрахованої особи або особи, яка перебувала на її утриманні, надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленому законом.
Допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатностю не надається:
у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;
у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;
за час перебування під арештом і за час проведення судово – медичної експертизи;
за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку з захворюванням або травмою, що сталися в наслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням;
за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчої відпустки, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.
Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем або не з’являються без поважної причини у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько – консультативну комісію (ЛКК) чи медико – соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатностю.
Фонд не може провадити будь – яку іншу діяльність, крім зазначеної в чинному законодавстві, та використовувати страхові кошти не за цільовим призначення.
Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та в містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень. До складу правління Фонду входять 15 представників держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах. Представники від держави призначаються Кабінетом Міністрів України, представники застрахованих осіб та роботодавців обираються (делегуються) сторонами самостійно. Строк повноважень членів правління Фонду становить шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління.
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду та його відділень є виконавчі дирекції відділень в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Статутом Фонду передбачено створення виконавчих дирекцій або уповноважених представників відділень у районах та містах республіканського (Автономній Республіці Крим)та обласного значення.
Близьким за сутністю до цього Фонду є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Фонд створювався з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування їм заданої матеріальної та моральної шкоди.
Страхування від нещасного випадку може бути обов’язковим і добровільним. Обов’язковому страхуванні підлягають :
особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);
учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт ;
особи, які отримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві.
Добровільно, за письмовою заявою, можуть застрахуватися :
священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах ;
особи, які забезпечують себе роботою самостійно ;
громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.
Фонд проводить збір та акумуляцію страхових внесків, має автономну незалежну систему фінансування. Джерела доходів Фонду: внески роботодавців у розмірі 0,2 – 13,8% від обсягу продажу чи фонду оплати праці відповідно до рівня професійного ризику; штрафні санкції за порушення законодавства з безпеки праці; доходи від розміщення тимчасово вільних коштів; благодійних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.
У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку:
1 Своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:
допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності або смерті потерпілого;
пенсію за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;
допомогу дитині відповідно до законодавства.
2 Організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
3 Сприяти створенню умов для своєчасного надання допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання.
4 Організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально – профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально – профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров’я застрахованого.
5 Забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров’я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати:
вжиття всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;
забезпечення згідно з медичним висновком домашнього догляду за потерпілим, допомоги у ведені домашнього господарства (або компенсацію його відповідних витрат), сприяння наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла.
6 Відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії або медико-соціальної експертної комісії проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров’я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштувати осіб із зниженою працездатністю.
7 Організувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з іншими заінтересованими суб’єктами підприємницької діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок фонду.
8 У разі потреби надавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції фонду.
9 Сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування.
10 Організувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.
Усі види соціальних послуг та виплат надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, зареєстроване підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних випадків чи ні.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює також заходи, спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров’ю працівників, викликаної умовами праці, у тому числі:
1 Надає страхувальникам необхідні консультації, сприяє створенню ними та реалізації ефективної системи управління охороною праці.
2 Бере участь у:
розробленні центральними органами виконавчої влади національної та галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці і виробничого середовища та їх реалізації;
навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці;
організації розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працівників;
здійсненні наукових досліджень у сфері охорони та медицини праці.
3 Перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах, бере участь у розслідуванні групових нещасних випадків, нещасних випадків із смертельними наслідками та з можливою інвалідністю, а також професійних захворювань.
4 Веде пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці, організовує створення тематичних кінофільмів, радіо- і телепередач, видає та розповсюджує нормативні акти, підручники, журнали, іншу спеціальну літературу, плакати, пам’ятки тощо з питань соціального страхування від нещасних випадків та охорони праці. З метою виконання цих функцій Фонд соціального страхування від нещасних випадків створює своє видавництво з відповідною поліграфічною базою.
5 Бере участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.
6 Вивчає та поширює позитивний досвід створення безпечних умов виробництва.
7 Надає підприємствам на безповоротній основі фінансову допомогу для розв’язання особливо гострих проблем з охорони праці.
8 Виконує інші роботи з профілактики нещасних випадків, пов’язані з координацією страхової діяльності.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний:
вести реєстр страхувальників;
письмово повідомляти страхувальнику умовний клас професійного ризику його підприємства – групи галузей (підгалузей) економіки або видів діяльності, що мають визначений для цієї групи рівень виробничого травматизму та професійної захворюваності;
укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарнями про обслуговування потерпілих на виробництві;
вивчати та використовувати досвід управління охороною праці та страхування від нещасного випадку зарубіжних країн;
співпрацювати з фондами інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов’язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів. Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним втрат;
виконувати інші роботи, пов’язані з координацією страхової діяльності.
Усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, проводяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього фонду.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує фінансування заходів, передбачених національною, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивідуального і колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.
Таким чином, основні напрями використання Фонду:
відшкодування матеріальної і моральної шкоди застрахованим і членам їх сім’ї шляхом здійснення соціальних виплат;
відновлення здоров’я та працездатності потерпілим від нещасних випадків;
проведення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків на виробництві;
створення резервів коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування.
Управління коштами здійснює некомерційна самоврядна організація – Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який діє під контролем держави, представників застрахованих осіб і роботодавців.
В 1992 р. створений Фонд України соціального захисту інвалідів з метою здійснення матеріального і соціально-побутового забезпечення інвалідів і фінансування створення для них робочих місць. Головним розпорядником коштів фонду є Міністерство праці і соціальної політики і сам фонд як підвідомча структура міністерства. Фонд має 27 відділень – 24 обласних, а також Київське, Севастопольське і відділення в Автономній Республіці Крим.
Бюджет фонду формується за рахунок таких джерел:
коштів, що передаються фонду з державного бюджету;
надходжень від підприємств, установ та організацій, що не забезпечили додержання встановлених нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів;
збору на обов’язкове соціальне страхування, визначеного від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів у розмірі 1-го відсотка;
благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян;
відсотків за користування тимчасово вільними залишками цільових коштів фонду;
інші надходження.
Основним джерелом доходу фонду є асигнування з державного бюджету. Ці кошти спрямовуються на придбання для інвалідів засобів пересування і протезно-ортопедичних виробів (автомобілі, коляски, протези). Витрати на цілі становлять близько 60 відсотків одержаних з бюджету коштів. Бюджетні кошти спрямовують також на санаторно-курортне лікування інвалідів і на виплати компенсацій за невикористані путівки (20 відсотків), на грошову компенсацію за купівлю бензину (12 відсотків), а також на виплату одноразової щорічної допомоги (8 відсотків).
Другим за величиною джерелом доходів фонду є надходження від підприємств на створення робочих місць для інвалідів. Законом України „Про основи соціального захисту інвалідів в Україні” передбачено встановлення для всіх установ, підприємств, організацій нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у розмірі не менше 4-х відсотків від загальної кількості працівників.
У разі нестворення робочих місць відповідно до нормативу або якщо працевлаштовано інвалідів менше, ніж передбачено нормативом, суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності повинні відрахувати до фонду цільові кошти для створення робочих місць та здійснення заходів щодо соціальної та професійної реабілітації інвалідів. Розмір внесків визначається середньою річною заробітною платою на підприємстві за кожне нестворене робоче місце. Щорічний обсяг таких внесків складає близько 50 млн грн. Згідно із законодавством ці кошти спрямовують виключно на створення різних центрів реабілітації інвалідів, а також на їх працевлаштування.
Центри соціально-трудової реабілітації є важливою складовою програми соціального захисту інвалідів. Тут вони проходять адаптацію, навчання, стажування і т. п. 60 відсотків коштів, що надходять від підприємницьких структур, фонд спрямовує саме на організацію і підтримку таких центрів, а 40 відсотків – на створення робочих місць.
Кошти, що виділяють на створення робочих місць, видають у вигляді безпроцентних кредитів підприємства, які можуть організувати робочі місця для інвалідів. Заяви на одержання кредитів із фонду розглядаються колегіально представниками фонду, Міністерства праці і соціальної політики, а також громадських організацій інвалідів. При позитивному рішенні між фондом і позичальником підписується відповідний договір, в якому останній зобов’язується використовувати кошти за цільовим призначенням, повернути кредит в обумовлені строки і в обов’язковому порядку працевлаштувати інвалідів. Підприємствам, які одержали безпроцентні кредити із фонду, забороняється звільняти інвалідів, а у випадку смерті інваліда належить працевлаштувати іншого.
Кошти фонду використовують суто за цільовим призначенням, здійснення комерційної діяльності не дозволяється.
Більшість фондів соціальної призначеності (страхування на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та при професійних захворюваннях, з тимчасової втрати працездатності, соціального захисту інвалідів) є тимчасовими. Їх склад досить мобільний. У різні роки до складу тимчасових фондів цільового призначення належали Фонд розвитку промисловості, Фонд паливно-енергетичного комплексу, Фонд конверсії та інші.
Державний дорожній фонд: призначення джерела формування Законом України „Про внесення змін до Закону України” від 16 грудня 1997 року змінено порядок формування коштів на дорожнє господарство України. Ним передбачено здійснювати витрати на дорожнє господарство за рахунок бюджетних та інших коштів. Вони спрямовуються на фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування та сільських доріг України.
Ці кошти акумулюються та обліковуються на окремих рахунках, визначених законами України податків і зборів, а також інших законодавче визначених надходжень. Зазначені кошти зараховуються до Державного бюджету України, республіканського бюджету АР Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя.
Для цього створено:
Державний дорожній фонд України;
територіальні дорожні фонди.
Дохідна частина від цих фондів здійснюється за рахунок:
надходження від акцизного збору та ввізного мита на нафтопродукти;
надходження від акцизного збору та ввізного мита з імпортованих транспортних засобів;
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;
плата за проїзд платними автомобільними дорогами;
плата за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів;
добровільні внески;
інші надходження, які не суперечать законодавству.
З метою забезпечення захисту інтересів фізичних осіб – вкладників комерційних банків, створення фінансових можливостей для відшкодування їм коштів, у разі неможливості виконання банками вимог вкладників щодо повернення коштів та, відповідно до пункту 4, розділу XV „Перехідні положення” Конституції України, Президентом України було підписано Указ від 10 вересня 1998 року № 996/98 „Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків України” і для виконання цього Указу було створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до норм зазначеного Закону учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вважаються банки – юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, який ведеться Національним банком України, та мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. Участь у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб зазначених банків є обов’язковою.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління в сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є юридичною особою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України. Він має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності та перебуває в його повному господарському віданні.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку – учаснику (тимчасовому учаснику) відшкодування за їх вкладами, включаючи відсотки, у розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 2500 гривень по вкладах у кожному із таких банків. Цей розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рішенням адміністративної ради Фонду може бути збільшено за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у залежності від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками – учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Джерелами формування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є:
початкові збори з банків – учасників Фонду;
регулярні збори з банків – учасників (тимчасових учасників) Фонду;
спеціальні збори з банків – учасників (тимчасових учасників) Фонду;
кошти, внесені Національним банком України в розмірі 20 мільйонів гривень;
доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери України;
кредити, залучені від Кабінету Міністрів України, Національного банку України, банків та іноземних кредитів;
пеня, яку сплачують банки – учасники (тимчасові учасники) Фонду за несвоєчасне або неповне перерахування зборів до Фонду;
доходи від депозитів, розміщених Фондом у Національному банку України.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є єдиним розпорядником акумульованих у процесі його діяльності коштів.
Особливу увагу привертає Стабілізаційний фонд. Його створили понад 15 країн різних регіонів світу. Сьогодні можна виділити три типи таких фондів:
ті, що виконують стабілізаційні функції ( штат Аляска, Венесуела, Колумбія, Кувейт, Нігерія, Чилі);
сформовані для створення стратегічних фінансових резервів із метою розв’язання економічних і соціальних проблем майбутніх поколінь (канадська провінція Альберта, штат Аляска, Кірибаті, Кувейт, Оман, Папуа – Нова Гвінея);
резервні бюджетні фонди, які використовують у неординарних ситуаціях (Гонконг, Сінгапур, Естонія, ПАР).
Мета їх створення – стабілізація державних витрат у роки економічного спаду або погіршення сприятливої кон’юнктури на світових сировинних ринках.
Виникає питання, як саме наповнювати Стабілізаційний фонд в Україні?
Певним виходом із ситуації може стати подальший продаж державного майна. Однак заздалегідь передбачити, скільки буде отримано на аукціоні за державний об’єкт, а отже, розрахувати, скільки буде виділено фонду, непросто. Та й кількість великих державних активів, які можуть бути запропоновані приватним інвесторам, в Україні не така й значна, як здається.
Інша ситуація з доходами від постачання сировини за кордон: термін користування надрами землі або запланованого виробництва товарів налічує десятки років, формування фонду і його наповнення – так само довгострокове завдання, а рівень майбутніх надходжень нескладно розрахувати, принаймні на найближчий рік.
Альтернативними джерелами наповнення вітчизняного стабілізаційного фонду могли б стати щорічні відрахування з Держбюджету, надходження від експорту електроенергії, чорних металів, труб тощо.
За рахунок державних фондів цільового призначення держава виконує лише основні функції, а допоміжні та додаткові, а також функції суто комерційного характеру виконуються виробничими й громадськими структурами; держава може частково фінансово підтримувати ці структури. Однією з таких структур є недержавні пенсійні фонди, наприклад: у Західній Європі понад 70% пенсіонерів одержують недержавні пенсії. Частка додаткової пенсії в пенсійному доході являє в Італії 15-19, Франції 35-40, а в США-75%.
Важливим чинником підтримки життєвого рівня населення, народжуваності, виховання дітей , творчо обдарованої молоді, медичного обслуговування, допомоги малозабезпеченим верстам населення є гуманітарна допомога, що надається різноманітними благодійними та релігійними організаціями.
Благодійні фонди – це особлива форма організації фінансових відносин, яка характеризується виключно добровільними надходженнями коштів на благодійні цілі.
Напрями використання грошових коштів, що надходять у благодійні фонди, визначаються правлінням фонду або пленумом представників засновників і фіксуються в кошторисі доходів та витрат. Витрачання коштів визначається цілями створення фонду, які конкретизують статутні завдання фонду. Головною рисою є витрачання коштів на безоплатній основі з благодійною спрямованістю. Так, національний фонд соціального захисту матерів та дітей “Україна дітям” створено у 1996 р. з метою поліпшення соціального захисту інтересів дітей, матерів та сім’ї, забезпечення гармонійного розвитку підростаючого покоління, підвищення рівня життя в Україні.
Створення та функціонування цільових фондів у західних країнах
У західних країнах накопичений величезний досвід створення позабюджетних цільових фондів. Особливо це характерно фондам економічного призначення. Вони розширюють можливості державного впливу на розвиток господарського і соціального життя суспільства. Перші фонди економічного стимулювання виникли в роки світової економічної кризи (1929-1933 рр.) для надання фінансової підтримки приватному бізнесу. Однією з перших держав, що створила позабюджетні фонди, були США, створивши фонд реконструктивної фінансової корпорації. Після Другої світової війни подібні фонди були створені у всіх розвинених країнах світу. Західнонімецький фонд вирівнювання наслідків війни, що було створено після її закінчення, у цей час продовжує використовуватися для фінансування важкої промисловості, головним чином, для модернізації виробництва. В Угорщині державна комісія по санації підприємств має спеціальний фонд, кошти якого використовуються для фінансової підтримки тих підприємств, реконструкція яких може вивести їх у категорію прибуткових тощо.
З початку 60-х рр. у розвинених країнах світу велика увага надається створенню науково-технічних фондів. Для формування дохідної частини цих фондів використовуються як бюджетні кошти (надходження з бюджетів, позики держави, субсидії і т. д.), так і кошти великих компаній, внески університетів та інші джерела. Кошти вказаних фондів спрямовують на фінансування програм у галузі фундаментальних досліджень, будівництво наукових центрів, підготовку кадрів й т. д.
В останнє десятиліття в промислово розвинутих країнах значно зросли (у 5-8 разів) фонди соціального призначення, що дозволяє державі проводити активну соціальну політику. В утворенні цих фондів, як правило, використовуються: страхові внески застрахованих осіб, страхові внески підприємців, субсидії і безпроцентні позики держави.
Отже, у фінансових системах зарубіжних країн спеціальні фонди займають важливе місце. Обсяг концентрованих у них коштів значний. У Франції спеціальні фонди за розміром наближаються до державного бюджету країни. В Японії зі спеціальних фондів фінансується майже половина державних витрат. У країнах з розвинутою ринковою економікою найбільші позабюджетні фонди – фонди національного страхування, утворені за рахунок страхових внесків працівників підприємств, самозайнятих осіб, підприємств і дотацій з державного бюджету.
У США функціонує фонд перебудови і розвитку економіки, що формується за рахунок коштів федерального бюджету. Головне його завдання – страхування банківських операцій в інтересах приватних промислових компаній. З 1984 р. він здійснює керівництво новими програмами економічного розвитку й, насамперед, програмами розвитку чорної металургії. Величина гарантованих фондом позичок обмежена 20 млн дол. Даний фонд стимулює приватний бізнес, особливо в роки спаду виробництва. Велике значення мають регіональні фонди, що надають чималу допомогу підприємцям штатів. Кожен штат має спеціальний фонд агентства економічного розвитку, метою якого є надання компаніям фінансової підтримки.
У Франції після закінчення Другої світової війни був створений фонд модернізації, який після об’єднання з іншими фондами в 1955 р. перетворився у Фонд економічного та соціального розвитку. До нього надходять головним чином позики, які розміщуються на ринку позичкових капіталів, а також відрахування з бюджету. Фонд фінансує інвестиційні програми, а також плани регіонального розвитку, розміщення продуктивних сил у країні, перекваліфікації робочої сили і переведення промислових підприємств з індивідуальних центрів у відсталі райони. Кошти надаються у формі безповоротних позичок і довгострокових пільгових позик націоналізованим та приватним підприємствам, які здійснюють інвестиції відповідно до загальнодержавної програми розвитку. Для підприємств, розташованих у районах, що переживають економічні труднощі, створений фонд промислової адаптації, за рахунок якого виділяються субсидії. Капітальні вкладення в промисловість здійснюються через спеціально створений кон’юнкторний фонд, який формується за рахунок низьки джерел, в тому числі кон’юнктурного податку. Використання фонду залежить від економічного становища в країні: при спаді виробництва з нього надходять кошти в промисловість, житлове будівництво, соціальну сферу, при зростанні виробництва він поповнюється (табл. 9.4.1).
Різноманітні економічні фонди діють у Японії. Найбільший фонд – інвестиційний бюджет, який виступає кошторисом субсидій і кредитів держави суспільним корпораціям. Фонд формується з коштів ощадних, страхових, пенсійних та інших довірчих фондів і використовується для фінансування державного сектору у формі безповоротних субсидій і пільгових кредитів. Державні корпорації створюють сприятливі умови для функціонування приватного капіталу за допомогою політики низьких цін і тарифів. Таким чином, інвестиційний бюджет, обслуговуючи ці корпорації, підтримує через них широку мережу приватних компаній.
НТР зумовлює необхідність створення науково-дослідних фондів для фінансування наукових досліджень у промисловості, будівництві, а також для утримання державних наукових центрів, що ведуть фундаментальні дослідження.
У США діє два великих фонди: національний науковий фонд (ННФ) і науковий фонд бюро стандартів (НФБС).
Кошти ННФ формуються за рахунок надходжень із федерального бюджету, відрахувань з прибутків промислових підприємств, а також внесків університетів і коледжів. Витрачаються кошти на фінансування програм у галузі фундаментальних досліджень, на премії вченим за наукові дослідження, на будівництво наукових центрів, підготовку кадрів.
НФБС фінансує компанії, які проводять експерименти і доводять наукові дослідження до їх практичного використання.