- •Міністерство аграрної політики та продовольства України двнз «Херсонський державний аграрний університет» Кафедра землеробства
- •М. Херсон – 2014 рік зміст курсової роботи
- •Розділ 1 характеристика народногосподарське значення турмаліну та цікаві відомості про нього
- •Розділ 2 Морфологічна будова і характеристика основних властивостей підзолистого-буроземного кислого поверхнево глейового грунту на делювіальних суглинках
- •2.2. Будова ґрунтового профілю і характеристика морфологічних ознак
- •2.3 Гранулометричний склад грунту
- •Класифікація грунтів за механічним складом (за м.О. Качинським)
- •2.4. Агрегатний склад грунту
- •2.5. Фізичні властивості
- •Оцінка щільності суглинкових та глинистих ґрунтів (за м.О. Качинським)
- •Оцінка шпаруватості ґрунтів (за м.О. Качинським)
- •2.6. Фізико-механічні властивості
- •2.7. Водні властивості
- •Межі швидкості водопроникності ( за м.О. Качинським )
- •2.8. Теплові і повітряні властивості
- •2.9. Агрохімічні властивості
- •2.9.1. Вміст поживних елементів у грунті
- •2.9.2. Гумус
- •Вміст і склад гумусу у верхньому горизонті зональних типів ґрунтів (за м.М. Кононовою)
- •Груповий і фракційний склад гумусу
- •Вміст гумусу (за Тюріним), %
- •2.9.3. Ґрунтовий розчин і його властивості
- •2.10. Класифікація заданого типу грунту
- •2.11. Сільськогосподарське використання
- •2.12. Агромеліоративні заходи по збереженню і підвищенню родючості
- •Водноерозійні і водоакумулятивні форми рельефу
- •Розділ 4 розрахункова частина курсовї роботи Завдання 4.1. Морфологія грунту
- •Завдання 4.2 загальні фізичні властивості ґрунту
- •Визначення щільності складення ґрунту не порушеної будови
- •Визначення щільності твердої фази ґрунту
- •Завдання 4.3. Вміст в ґрунті гумусу
- •Основні показники гумусного стану грунту
- •Вміст водотривких агрегатів ґрунту, %
- •Завдання 4.5. Гранулометричний склад ґрунту
- •Розрахунок гранулометричного складу ґрунту
- •Розрахунок ґрунтово-гідрологічних констант
- •Вміст елементів живлення у заданому ґрунті
- •Фізико-хімічні властивості ґрунту
- •Склад водної витяжки, сума токсичних солей і розрахунок поливної норми
- •Визначення типу та ступені засолення ґрунту
- •Завдання 4.10. Рішення тестових завдань
- •Список використаних джерел
2.9.2. Гумус
Джерела надходження органічної речовини в грунт
Органічні речовини це складний комплекс органічних сполук різноманітних за складністю ,аналітичною будовою і хімічним складом речовини. Основним джерелом надходження в ґрунт органіки є рослинність, яка мобілізує та акумулює в едафотопах запас потенціальної енергії та біофільних елементів у надземних і підземних органах рослин, у їх рештках. Також рештки мікроорганізмів і тварин, що живуть у ґрунті. Залишки зелених рослин надходять у ґрунт у вигляді наземного опаду та відмерлої кореневої системи рослин. Кількість органічної речовини, що надходить до ґрунту різна, і залежить від ґрунтово-рослинної зони, складу, віку та густоти насаджень, а також від ступеня розвитку трав'янистого вкриття.
Хімічний склад органічних решток дуже різноманітний: вода (70-90%), білки, ліпіди, лігнін, смоли, воски, дубильні речовини. Переважна більшість цих сполук високомолекулярні (мол. маса 104-106). Деревина розкладається повільно, тому що містить багато смол і дубильних речовин, які трансформуються лише специфічною мікрофлорою. Натомість дуже швидко розкладаються бобові трави, збагачені білками та вуглеводами. Зольних елементів у траві багато, а у деревних мало. В орних ґрунтах джерелом для гумусоутворення служать залишки культурних рослин і органічні добрива
Гумус - це складний динамічний високомолекулярний комплекс органічних сполук кислотного і ароматичного ряду.
Гумусоутворення - процес перетворення органічних решток у ґрунтовий гумус і його взаємодія з мінеральною частиною ґрунту. Гумусоутворення ділиться на: а) за механізмом гумусоутворення - інсітне (від лат.in situ - на місці утворення), просочувальне і потічне; б) за типом гуміфікації - гуматне, гуматно-фульватне, фульватне і гумінне; в) за реакцією середовища утворення - кисле, нейтральне, лужне; г) за характером зв'язку з мінеральною частиною і ступенем гуміфікації: мюлеутворення, модероутворення, мороутворення. Наприклад, для чорнозему характерне інсітне гуматне нейтральне мюлеве гумусоутворення, а для підзолистого грунту - просочувальне фульватне кисле модер гумусоутворення. Морфологічно цей процес характеризується утворенням поверхневого темного гумусового горизонту найчастіше грудкуватої або зернистої структури (Н).
Гумусні речовини поділяють на три групи сполук: гумінові кислоти, фульвокислоти, гуміни.
Гумінові кислоти (ГК) темно-коричневого або чорного забарвлення, розчинні в слабких лугах, утворюючи гумати, слабко розчинні у воді. До їх складу входять вуглець (50-62%), водень (2,8-6,6%), кисень (31-40%), азот (2-6%) і зольні елементи. Залежно від умісту вуглецю, ГК поділяють на дві групи: сірі або чорні (високий уміст Са) і бурі. Елементарний склад молекул гумінових кислот непостійний. Молекулярна маса коливається від 4 тис.до 100 тис.ат.од. Хімічні властивості, ємність вбирання, взаємодія з мінералами грунту зумовлені наявністю в молекулі ГК функціональних груп (карбоксильної, фенолгідроксильної, амідної, карбонільної тощо). Молекула гумінової кислоти має складну будову і складається з: ядра - це ароматичні та гетероциклічні угрупування (азотовмісні гетероцикли, феноли, ароматичні альдегіди, 50-65% маси молекули гумінової кислоти). У процесі старіння гумусу збільшується ступінь конденсованості, ущільненості ядра, у зв'язку з чим зменшується рухомість гумінової кислоти; периферійної частини гумінової кислоти, що складається з аліфатичного ланцюжка (вуглеводневі та амінокислотні групи, 25-40% від маси молекули) та функціональних груп (карбоксильних, гідроксильних, амінних тощо, 10-25%). Наявність карбоксильних та гідроксильних груп зумовлює кислотні властивості, ємність поглинання, розчинність, здатність утворювати органо-мінеральні сполуки тощо. Гумінові кислоти не мають кристалічної будови, але молекули їх упорядковані й сітчасті за структурою, сферичної форми, діаметром біля 3-8 нм, об'єднуються між собою і створюють асоціати. Розчини гумінових кислот пересуваються в електричному полі, при всіх значеннях рН молекули мають негативний заряд. Основна маса гумінових кислот при рН, більшому від 5, знаходиться у вигляді нерозчинних у воді продуктів, а при рН, меншому від 5, - дегідратованих гелів, тому частково розчиняються, утворюючи молекулярні й колоїдні розчини. Гумінові кислоти різних типів грунтів мають відмінності в ряду від підзолистих грунтів до чорноземів: збільшуються відношення С: Н, частка ядра, оптична щільність, гідрофобність, зменшується розчинність, здатність до пептизації.
Фульвокислоти (ФК) - світло-жовтого, світло-бурого забарвлення, розчинні у воді й лугах, утворюючи фульвати, їх елементарний склад відрізняється від складу гумінових кислот. Вони містять вуглець (41-46%), водень (4-5), азот (3-4), кисень (44-48%). Отже, фульвокислоти містять менше вуглецю і більше кисню, ніж гумінові, а також відрізняються співвідношенням ядра і периферійної частини в молекулі (слабо виражене ядро і більша частина периферії). Водні розчини фульвокислот сильно кислі (рН = 2,6-2,8), молекулярна маса коливається від 2 до 500 тис.ат.од.енергійно руйнують мінеральну частину грунту, дуже лабільні.
Гумін - тепер прийнято називати рештками, що не гідролізуються. Це сукупність гумінових і фульвокислот, які міцно зв'язані з мінеральною частиною грунту. До їх складу входять також компоненти рослинних решток, що важко розкладаються мікроорганізмами: целюлоза, лігнін, вуглинки. Гуміни не розчиняються в жодному розчиннику, тому їх називають інертним гумусом.
Вміст гумусних речовин в ґрунтах – характерна генетична і класифікаційна ознака кожного типу ґрунту. Положення про закономірну зміну гумусу в зональних типах ґрунтів залежно від географічних умов вперше сформулював В.В.Докучаєв у праці “Російський чорнозем”(1883). В наш час для кожного зонального типу ґрунту встановлено стабільний вміст гумусу в верхньому горизонті і стабільний тип розподілу його запасів по горизонтах профілю. Доведено також, що кожний тип ґрунту має певний якісний склад гумусу: відносний вміст гумінових і фульвокислот, будова їх молекул, форми органо-мінеральних зв’язків тощо (таблиця 2.8).
Таблиця 2.10