Розділ 2 Морфологічна будова і характеристика основних властивостей підзолистого-буроземного кислого поверхнево глейового грунту на делювіальних суглинках

Буроземні кислі ґрунти сформувалися в передгір'ях Вулканічного хребта, гірських річкових долинах, вододільних поверхнях Передкарпатської височини на вилугуваних лесових суглинках, що залягають на червоноколірній корі вивітрювання, піщано-галечникових відкладах під дубовими і буковими лісами в теплих і помірно теплих кліматичних умовах. Завдяки надмірній кількості опадів, малій водопроникності ілювіального горизонту ці ґрунти періодично перезволожуються, у них розвиваються глейові процеси. Верхня частина ґрунтового профілю бурувато-палева, нещільна. Вміст гумусу незначний - 2,0-2,6 %, рН - 4,2-4,8. Ґрунти кислі, малонасичені основами, бідні на поживні речовини, багаті на рухомий алюміній, їх повітряний режим несприятливий для рослин. Землі з цими ґрунтами потребують дренування, внесення органічних добрив, вапнування, фосфорних і азотних добрив, багаторічних трав у сівозмінах.

Українські Карпати виділяються в якості гірської ґрунтової провінції Західної буроземної лісової області суббореального поясу. Протяжність зони 200км у ширину 100км, радіус ґрунтової провінції становить 30тис.км² . Ґрунтовий покрив сформувався під впливом лісової рослинності (ступінь залісненості становить 36%). Найбільше лісів збереглося у Закарпатті(46%). Середньоєвропейські широколистяні ліси складають біля 35% всієї флори; важливу роль відіграють і тайгові євро-сибірські форми (30%). Виходячи із цього ґрунтовому покриву притаманні всі ознаки лісових ґрунтів. Тільки в передгір'ях і на високих луках розповсюджені відповідно буроземи і лучні ґрунти. Але в складі ґрунтів Карпат і прилеглих рівнин відбулися значні зміни в результаті природничих та виробничих процесів: збільшилася площа полонин та орних земель і угідь. Переважаючими є наступні типи ґрунту: гірські бурі лісові, підзолисті, сірі лісові, дерново-підзолисті, лучні, опідзолені буроземи.

За характером сучасних природничо-господарських процесів властивості ґрунтів значно змінені, що створює можливість виділити наступні висотні ґрунтові зони.

Перша зона включає в себе дерново-підзолисті та сірі лісові ґрунти, опідзолені чорноземи, дерново-опідзолені глейові і болотні ґрунти. Зона займає територію з абсолютними висотами до 300 м. Чорноземи належать до лісостепової зони, але їх використання в типізації ґрунтів Карпат, Прикарпаття і Закарпаття для схематизації водно-фізичних властивостей за вертикальними поясами необхідне, так як дозволяє показати зміну властивостей ґрунтів від лісостепової природної зони до високогірного хвойного лісу і гірських луків.

Другу вертикальну зону (300-500 м) займають ґрунти дерново-підзолисті поверхнево-глейові. Поширені в передгір'ях Передкарпаття і Закарпаття. До цієї зони включені і бурі підзолисті поверхнево-глейові ґрунти.

На висотах 500-1500 м розміщена найбільша гірсько-лісова зона бурих лісових гірських ґрунтів. Вона включає бурі лісові ґрунти (гірські буроземи), під темнохвойними і широколистяними лісами, що відрізняються підвищеним вмістом щебеню верхньої частини горизонту (5-25 см від поверхні) і бурі лісові опідзолені, що розташовані на терасах і вирівняних ділянках гір.

Кліматичні умови

Кліматичні умови Українських Карпат, незважаючи на їх відносно невелику площу, надзвичайно різноманітні. Основним фактором диференціації є різка зміна абсолютних висот: від 150 м до 2061 м. Разом з висотою змінюються термічний режим і режим зволоження. .

І. Закарпатська зона дуже теплого, помірно вологого клімату.

II. Прикарпатська зона теплого, помірно вологого клімату.

III. Передгірна зона помірного, вологого клімату.

IV. Низькогірна зона помірного, досить вологого клімату.

V. Середньогірна зона прохолодного, вологого клімату.

VI. Середньогірна зона помірно холодного, надмірно вологого клімату.

VII. Високогірна зона холодного, надмірно вологого клімату.

Клімат всередині зон також не залишається однорідним. З північного заходу на південний схід зростає його континентальність. У Закарпатті на загальному кліматичному фоні досить різко виділяється Південно-західний район. Річна сума опадів тут менше 600 мм. Літо іноді буває пекуче. Трапляються посухи.

У Прикарпатті виділяються три кліматичні райони:

1) Північно-західний, до м. Стрия, з найбільш "атлантичним" помірно теплим кліматом. Сума активних температур не перевищує 2500°. Зими тут теплі (середня температура січня -3,9°), літо прохолодне (середня температура липня +17°). Район найбільш зволожений -700 мм опадів на рік;

2) Центральний, до м. Коломиї, теплий. Сума активних температур вища - 2600°, опадів менше - 700 мм, відчувається деяка континентальність клімату;

3) Східний, до м. Чернівців, з дуже теплим, але менш зволоженим кліматом. Сума активних температур 2800°, опадів - 600 мм. Середня температура січня -4,8°, липня +18,8°.

Прикарпатське передгір'я також ділиться на три райони:

1. Північно-західний, до м. Болехова, найбільш зволожений, з м'якою зимою і нежарким літом;

2. Центральний, до м. Косова, з більш континентальним і менш вологим кліматом;

3. Південно-східний з найбільш континентальним кліматом.

Ще більше на диференціацію клімату впливає рельєф. Кожна улоговина, річкова долина, схили різних експозицій мають свій особливий місцевий клімат.

Сонячна промениста енергія є основною енергетичною базою, яка визначає термічний стан земної поверхні і атмосфери. Поверхня Прикарпаття при ясній погоді може одержати 160 ккал/см2. Але над Карпатами розвивається велика хмарність, особливо в холодну пору року. Так, у грудні і січні повторюваність похмурого неба 60-80%. Низькі темні хмари заволікають горизонт. Влітку ясних днів стає більше, але й тоді їх повторюваність 40-50%. Тому тривалість сонячного сяяння в Карпатах становить незначну (18-30%) частину порівняно з можливим сяянням сонця в цих широтах. Так, у Чернівцях за рік спостерігається 1826 годин сонячного сяяння. Якби небо було весь час безхмарне, то сонце світило б тут 10145 годин на рік. Внаслідок того, що тут велика хмарність і невелика тривалість сонячного сяяння, кількість сонячної енергії, що потрапляє на територію Прикарпаття, скорочується до 98-109 ккал/см² на рік. Величина сумарної радіації для більш південних широт Закарпаття становить 110-115 ккал/см². Із загальної кількості сумарної радіації тільки 77%, тобто 75-90 ккал/см², збирає підстиляюча поверхня. Решта енергії знову відбивається в атмосферу. Частина поглинутої енергії знову випромінюється в атмосферу. Величина ефективного випромінювання у Прикарпатті за рік досягає 35,8 ккал/см². Таким чином, радіаційний баланс Прикарпаття, тобто та кількість сонячної енергії, яка йде на нагрівання земної поверхні і визначає її термічний режим, становить у західному секторі 35,8, а в східному - 40,0 ккал/см2 на рік. У Закарпатті величина радіаційного балансу трохи вища - 44,1 ккал/см2. Річний радіаційний баланс позитивний, а на протязі трьох місяців - грудня, січня і лютого-негативний (до-1,8 ккал/см2). Земна поверхня віддає тепла більше, ніж одержує, тому температура повітря від'ємна. У березні намічається перелом. Радіаційний баланс стає позитивним (1 ккал/см2), після чого він стрімко збільшується і досягає максимуму в червні і липні - 8,2 ккал/см2. Підстилаюча поверхня і приземні шари повітря добре прогріваються. З серпня значення радіаційного балансу починає знижуватися, і в кінці жовтня він стає негативним. У гірських районах Українських Карпат прибуток і витрата сонячної енергії протікають у зовсім інших умовах хмарності, прозорості і зволоження повітряних мас. Так, тривалість сонячного сяяння за рік у Ясині менша майже на 400 годин, ніж у Чернівцях. Отже, прибуток сумарної сонячної радіації в горах менший. Величина ж відбитої енергії (альбедо) вища: влітку-16-27%, взимку - 70-85% енергії, що надходить. Радіаційний баланс середньовисотного поясу Карпат за теплий період нижчий на 4 ккал/см2, ніж на рівнинах Прикарпаття. У зимовий час ці розходження ще більші. На висоті 1400 м радіаційний баланс в цілому за рік скорочується" до 15,4 ккал/см2.

Метеорологічні елементи є якісними і кількісними показниками фізичного стану атмосфери. Найбільше значення для формування ландшафтів і розвитку сільського господарства мають температурні умови і режим зволоження. Температурні умови. Положення Карпат у південних широтах помірного поясу і особливості циркуляції атмосфери визначають загальний, досить великий запас тепла. Річний радіаційний баланс тут 35,8-44,1 ккал/см2, з яких близько 20-25 ккал/см9 на рік витрачається на випаровування і близько 15-20 ккал/см2 - на нагрівання повітряних мас. Тому клімат передгірних рівнин і низькогір'їв в основному помірно теплий. Однак такий загальний термічний фон різко змінюється під впливом орографії. Із збільшенням висоти місцевості знижується температура її повітря. Ізотерми, як правило, повторюють хід ізогіпс. Так, середні річні температури повітря змінюються від 7-10° на рівнинах до 5° в низькогір'ях, від 3° в середньогір'ях до 0,6° у верхньому ярусі гір. На вершинах Свидовця і Чорногори вона близька до 0°. З підняттям у гори істотно зростає тривалість періоду з негативним радіаційним балансом і від'ємними середньомісячними температурами повітря. Так, у Закарпатті холодний період триває 2,5 місяці, в Прикарпатті - 3 (грудень - лютий), у горах вище 800-1000 м - 5 місяців (листопад - березень). Найнижчі температури повітря бувають у січні: -3° в Закарпатті і -4, -5° у Прикарпатті. З підняттям угору на кожні 100 ж температура знижується на 0,4°. На висоті 1200 м (Турбат) середня температура січня -7,9°, на Свидовці і Чорногорі -12°. Взимку в горах розподіл температури часто має інверсійний характер. У тиху морозну погоду щільні охолоджені шари повітря стікають вниз по схилах в улоговини і долини річок. Тому передгір'я (300 - 500 м), схили і вершини невисоких хребтів тепліші, ніж долини невеликих річок. З березня радіаційний режим стає додатнім. Починається загальне потепління. Стійкий перехід середньодобових температур повітря через 0°, зміна зими весною найраніше спостерігається в Закарпатті - в третій декаді лютого, в Прикарпатті - на початку березня, а в горах весна затримується до середини березня - початку квітня. У цей період відбувається інтенсивне танення снігу, дзюркотять струмки, розмерзається ґрунт, з'являються перші весняні квіти. Стійкий перехід середньодобових температур повітря через 5°, що збігається з початком вегетації більшості деревних порід і озимих культур, відбувається в різні строки: в Закарпатті - 20 березня, в Прикарпатті - 1 квітня, в горах - з середини до кінця квітня. Для розвитку рослинного покриву велике значення має тривалість періоду активної вегетації і сума температур за цей час. У Закарпатті рослинність активно вегетує протягом 185 днів до середини жовтня і дістає 3300-2800° тепла. У Прикарпатті цей період коротший (165 днів) - до 10 жовтня з сумою температур 2800-2200°. У нижньому і середньому ярусі гір період активної вегетації скорочується до 125- 80 днів, а сума активних температур - до 1000°. Температурний режим найвищих вершин ще менш сприятливий. Тут навіть період загальної вегетації триває не більше 90 днів і закінчується до середини жовтня. Сума активних температур не перевищує 600°. Найтепліший місяць - липень. Найвищі середньомісячні температури в Закарпатті +20°, в Прикарпатті +18°, +19°. Цвітуть луки. На полях колоситься пшениця і жито. В поясі гір до висоти 1500 м середня температура липня знижується до 10°. Ще вище максимальні температури відзначаються в серпні: +9°, +8°. Вертикальний термічний градієнт влітку 0,7°. У жовтні температури ще додатні. Стоїть глибока золота осінь. Повітря чисте і прозоре. Ліси починають втрачати своє барвисте вбрання. В усьому відчувається наближення холоду. В листопаді температури різко падають. У горах вони вже від'ємні. Вершини гір покриті шапками снігу. В кінці місяця зима спускається з гір на рівнину.

Важливими показниками вологозабезпеченості території можуть бути відносна вологість повітря і річна сума опадів та їх розподіл за сезонами року. В цілому за рік вологість повітря над Карпатами підвищена - близька до 80%. Річний хід її протилежний річному ходові температур. Максимальною волого насиченістю відзначається повітря зимового періоду - 80-89%. Влітку її значення трохи нижче - 77%. Найбільш сухим є весняне повітря, але і його вологість не падає нижче 55% у Закарпатті і 60% у Прикарпатті. Підвищена зволоженість Карпат зумовлена динамічним підняттям угору і охолодженням місцевих повітряних мас і тих повітряних мас, що надійшли. Річна кількість опадів велика . Вона коливається від 600 мм на рівнинах до 1600 мм на вершинах гір. Територіальний розподіл опадів надзвичайно строкатий. Основним фактором при цьому є висотне положення місцевості. Рівнини Прикарпаття і Закарпаття з висотами 150-250 м мають ще помірну кількість опадів - 600-700 мм. Смуга високих (300-560 м) передгір'їв зволожена більше. Річна сума опадів зростає тут до 800 мм, а в Закарпатті - до 1000 мм. У горах відбувається швидке наростання опадів, особливо інтенсивно на південно-західних, навітряних, закарпатських схилах. Тут з підняттям на кожні 100 м сума опадів зростає на 124 мм. На північно-східних, підвітряних, прикарпатських схилах кожні 100 м висоти приносять 69 мм опадів. Над зовнішніми низькогір'ями з висотами 800-1000 м буває 800-1200 мм опадів. Середньогір'я до висоти 1500-1800 м (Полонинський хребет, Горгани, Вулканічний хребет, Свидовець, Чорногора, Рахівський масив) характеризуються рясними опадами -1000-1400 мм. Найвищі масиви їх дістають максимальну для Карпат кількість опадів: 1400-1600 мм. Верховинські Карпати і Полонинсько-Великодільське низькогір'я мають також досить велику кількість вологи - 800-1100 мм, незважаючи на їх невеликі висоти.

Це пояснюється наявністю на північному сході від них гірських бар'єрів - Горган Полонинського хребта, по відношенню до яких ці території займають навітряне положення. Наведені вище загальні закономірності розподілу опадів надзвичайно змінюються ускладняються під впливом окремих елементів рельєфу та експозиції їх схилів. Так, улоговини передгір'їв дістають менше опадів (Станіславська - 500-600 мм), ніж навколишні височини (Дрогобицька - 800 мм). На навітряних схилах річна сума опадів зростає, на підвітряних зменшується. Так, у Рахівській улоговині, розміщеній на південно-західному схилі, випадає 1100 мм, а в селі Верховина, що лежить в більш піднятій улоговині, але на північно-східному схилі, сума опадів не перевищує 740 мм.

Річний хід опадів на всій території однотипний. Більша частина їх (70-80%) випадає в теплу пору, переважно у вигляді злив. Найбільш дощовими є червень, липень, серпень. Максимуми опадів у Закарпатті і на південно-західному схилі спостерігаються в червні і жовтні. У Прикарпатті і на північно-східному схилі рясними дощами відзначається липень. Взимку опадів мало - 150-450 мм. Особливо бідні на опади північно-східні схили і Прикарпаття. Так, у Дрогобичі взимку випадає всього 147 мм із загальної суми 792 мм. Мінімум опадів спостерігається в січні - 20-40 мм у передгір'ях. Зимові опади бувають переважно у вигляді снігу. Число днів із снігом, а, значить, тривалість і потужність снігового покриву в Карпатах, різні. Перший сніг на передгірних рівнинах з'являється в кінці жовтня - на

початку листопада. Але формування стійкого снігового покриву закінчується лише під кінець грудня. Однак внаслідок частих відлиг він дуже руйнується, а іноді зовсім зникає. Найпотужніший сніговий покрив (10-30 см) спостерігається в середині лютого, а вже в кінці його і в другій половині березня сніг повністю сходить. Гірські схили одягаються в пухнасте зимове вбрання раніше. Під кінець листопада вони перетворюються в казкове царство снігу і сонця. Найбільша потужність снігового покриву в кінці лютого - на початку березня: 70-90 см на північно-східному схилі і до 300 см на південно-західному. Інтенсивне танення снігу відбувається в квітні. Гори наповнюються мелодійним передзвоном і шумом струмків. Повністю сніг сходить на висотах 600-1000 м до третьої декади квітня, в поясі гір висотою 1000-1500 м - у першій декаді травня, вище - в середині травня. Тривалість стійкого снігового покриву в горах - 3-4 місяці. На великих висотах сніг може випадати і влітку.

Розглядаючи клімат Карпат як важливий фактор поширення і росту лісової рослинності, а в окремих випадках як причину виникнення шкідливих природних явищ, що надає лісам особливого захисного значення, можна зробити висновок, що чим вище над рівнем моря, тим більше знижується загальна продуктивність лісових ценозів, тобто зменшується інтенсивність утворення органічної маси, що є наслідком погіршення теплового режиму та зростання вологості клімату. Це дає підстави припускати, що на вищих висотних положеннях потреби лісорослинного покриву у волозі знижуються і таким чином збільшуються непродуктивні витрати води на стік. Створюється своєрідна обстановка для лісорослинних угруповань, спроможних не тільки успішно рости і розвиватися при надмірному зволоженні, а й утримувати значну кількість вологи. Отже, в комплексі захисних функцій лісової рослинності карпатського високогір'я на перший план виділяється їх водорегулююча та водоохоронна роль.

Значна частина схилів Карпат вкрита малорозвиненими гірсько-лісовими ґрунтами. Потужність елювію на таких схилах невелика. Пухкі відклади гірських порід постійно зміщуються в результаті безперервних денудаційних процесів, і на поверхні з'являються виходи корінних порід. Так, на крутих схилах Скибових, Вододільних, Полонинських і Вулканічних Карпат, Рахівського і Чорногорського масивів потужність елювіально-делювіального покриву незначна. Домінують тут слаборозвинені малопотужні, сильно щебенисті ґрунти. У ґрунтотворні процеси постійно вступають нові відслонення гірських порід, оскільки верхні шари постійно змиваються. Суцільний ґрунтовий покрив тут часто розривається кам'яними осипами.

Істотний вплив на формування ґрунтового покриву проявляє не тільки висотна поясність клімату, а й ступінь розчленування поверхні, що посилює процеси стоку і площинного змиву. Це значною мірою впливає на характер зволоження схилів. Деякою специфічністю ґрунтотворних процесів відзначаються міжгірні долини й улоговини. Тут у більших кількостях нагромаджуються елювіально-делювіальні відклади, а тому ґрунтовий покрив добре розвинений і характеризується переважно суглинистим складом.

Водний режим зони на різних елементах рельєфу відрізняється. Наприклад на рівнинних територіях, якім характерні бурі лісові ґрунти, посилений сезонно промивний водний режим, а ось гірсько-лучні ґрунти поширені в субальпійському та альпійському поясах на висотах понад 1500-1550 м н.р.м в деяких місцях характеризуються мерзлотнім водним режимом.

Рельєф місцевості

Рельєф дуже складний, сильно розчленований, характеризується великими перепадами висот, різноманітністю форм, хоча переважають схили різної крутизни, форми, експозиції. У зв’язку з цим у горах при відсутності захисту ґрунту рослинами сильно розвивається водна ерозія, інтенсивний боковий внутрішньогрунтовий стік. Це одна з причин незначної потужності профілю, відносної молодості ґрунтів, постійного вивітрювання при одночасній їх втраті в результаті геохімічного стоку. У Карпатській дуже гумідній гірській країні повсюди попри рослинну і термічну поясність навіть у гірсько-лучному поясі панують буроземи кислі. Українські Карпати - середньо високі гори. Поздовжня морфоструктурна зональність ускладнюється поперечним розчленуванням Українських Карпат річковими долинами. Роль рельєфу в гірському ґрунтоутворенні важко переоцінити. Загалом ґрунтогенез у горах відбувається в основному на щільних породах, призводячи до формування неглибоких, проти рівнинних, щебенистих ґрунтових профілів з майже позбавленими сортування літо генними субстратами переважно елювіального або транзитного типів. Неглибокі малокарбонатні ґрунтові води впливають на кислий буроземний ґрунтотворний процес. А саме вони роблять ґрунти низин менше кислі і більш насичені кальцієм і магнієм, ніж ґрунти передгір’я.

Рослинність зони

У Карпатських горах зосереджено понад 15% усіх лісів України. Залісненість території тут становить близько 40%. Це найбільший лісовий масив держави. Серед інших частин Карпатського пасма Українські Карпати найбільш заліснені. Невипадково їх часто називають ще Лісистими Карпатами. Переважають смереково-букові ліси. Велику площу, особливо в Закарпатті, займають дубові насадження, ялиця і граб. Карпатські ліси України мають високоякісну деревину, яка користується попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринках. Ліси Карпатських гір розміщені великими суцільними масивами аж до верхніх субальпійських та альпійських лук. Вони відіграють важливу водозберігаючу і природоохоронну роль, багаті на лікарські рослини, ягоди і гриби. Видовий склад лісу залежить від його розміщення у певному висотному поясі. Одні й ті самі більш теплолюбні породи дерев ростуть значно вище на південних, ніж на північних схилах гір, хоча й тут простежуються істотні відхилення, зумовлені напрямом руху повітряних мас, експозицією схилів гір тощо. У закарпатській частині Карпат до висоти 700-750 м переважають дубові ліси, на висоті 1250-1300 м - букові, 1500-1600 м - хвойні (ялина, ялиця, зрідка кедр). У північно-західній частині Карпат послідовність вертикальної зміни цих самих деревостанів в основному така сама, як і в більш південних регіонах, але ця зміна відбувається на 50-150 м нижче. У віддалені лісові райони Українських Карпат наприкінці XIX - на початку XX ст. було прокладено вузькоколійні лісовозні залізниці, більшість з яких тепер не функціонує. У південно-східній частині гір деревину колись сплавляли річками до лісопильних заводів чи залізничних станцій (наприклад, по Черемошу,який має дуже швидку течію). У карпатських лісах заготовляють гриби, плоди і ягоди (малину, шипшину, суниці, лісові горіхи), лікарські рослини. Використовують ліси і як мисливські угіддя. Потужним є рекреаційний потенціал лісових масивів Українських Карпат, який використовують ще недостатньо. Невелику площу Українських Карпат займають субальпійський і альпійський пояси. Вони розміщені окремими високогірними ділянками. Нижня межа субальпійського поясу на північному заході проходить на висоті 1400-1500 м, у високогірних районах південно-східної частини - на висоті 1750-1800 м. Субальпійський пояс холодніший і більш зволожений, ніж лісовий. Пересічна температура повітря у липні - від +8 до +10°С, у січні - від -8 до -10°С; пересічна річна сума опадів коливається в межах 1500-2000 мм і більше. Знизу субальпійський пояс починається перехідною від лісу смугою криволісся і рідколісся звільхи зеленої, напівсланкої сосни гірської, ялівцю сибірського. В міру підіймання вгору дерева стають нижчими, трапляються рідше. Починаються полонини - безлісі плоскі вершини гірських хребтів . Вони вкриті головним чином субальпійською рослинністю (костриця, арніка, чорниця, брусниця, рододендрон) . Альпійська рослинність поширена тільки на висотах понад 1800 м (Чорногора, Мармороський масив). Полонини використовують як літні пасовища. Впродовж багатьох століть вироблено урочисті ритуали проводів пастухів на початку літа на полонини і зустрічі їх з полонин на початку осені. Тваринний світ має в основному лісовий характер. Є багато тварин, що трапляються в Українському Поліссі: білка, глухар, рябчик, свиня дика та ін. У лісах - ведмідь бурий, рись, кіт лісовий, олень благородний, з-поміж птахів - вальдшнеп, горіхівка, волохатий сич та ін. На полонинах трапляються олянка, плиска, дрізд кам'яний, полівка снігова, білозубка та ін. У передгір'ях Карпат - кроти, полівки, жайворонки, вівчарики, юрки, сови. З плазунів у Карпатах водяться ящірка прудка, вужі, гадюка звичайна та ін. Серед земноводних трапляються тритон альпійський, саламандри, жаби та ін. У гірських річках водиться форель, харіус та ін.Саме піл такою рослинністю в умовах помірно теплого вологого клімату формуються буроземи .

Материнські ґрунтотворні породи, їх характеристика.

Материнською породою, на якій сформувалися ґрунти Карпат, є продукти вивітрювання стійких осадочних безкарбонатних порід флішу, утвореного різноманітними пісковиками, глинистими сланцями та аргілітами. Фліші буроземної зони поділяються на три типи: фліші з переважанням піщаників, фліші з переважанням глинистих сланців та збалансовані фліші .Там, де в покладах флішу переважають глинисті сланці, ґрунтовий покрив утворюється швидше, тому що сланці швидше піддаються процесам вивітрювання. Спочатку з них утворюється дрібнощебенистий, потім суглинистий ґрунтовий покрив. При сумісному вивітрюванні пісковиків і сланців утворюються легкі піщанисті суглинки, супіски і середні суглинки. У таких випадках глибина ґрунтового покриву разом з елювіально-делювіальними відкладами досягає значної потужності. Схили гір тут пологі, а вершини характерні згладженими куполоподібними формами. У південних частині ґрунтоутворення відбувається на андезитах, туфах та інших вулканічних породах , перевідкладених у формі елювію і делювію, звага щебенем і камінням, кількість яких збільшується з підвищенням гір. У Предкарпатті серед материнських порід переважають делювіальні безкарбонатні лесоподібні суглинки. У Закарпатті ґрунтотворні процеси відбуваються на делювіально-елювіально важко суглинкових наносах і суглинках , що покривають піски та галькові породи.

Характеристика і особливості процесів ґрунтоутворення

Вертикальна зміна кліматичних умов, рослинності, ґрунтотворних порід і рельєфу у Карпатській гірській провінції призводить до змін ґрунтоутворення. Найбільшого поширення тут набув буроземний процес, який найяскравіше проявляються під лісовою рослинністю на схилах крутістю 20о. Буроземоутворення полягає в глибокому вимиванні і в наслідок нього утворення кислого гумусу, осадженого алюмінієм і залізом. Наявність кислот обумовлює кислотний гідроліз алюмосилікатів і звільнення з них Al, Fe, K, Ca та інших зольних елементів, з наступним утворенням вторинних глинестих мінералів і оксидів Fe, Al. Оксиди Fe, Al не вилуговуються і закріплюються в ґрунті, а оксиди SiO₂ вилуговується, що є негативним процесом. Також в цій зоні поширений дерновий процес ґрунтоутворення який протікає в дерновогумосному горизонті, який має сіре забарвлення і ,як правело незначну потужність (3-8 см). Малопотужні дерново-підзолистий горизонт утворився за участі лісової підстилки, яка в буроземній зоні збагачена на катіони Ca і тому цей горизонт характеризується максимальною біологічною активністю і максимальним вмістом гумусу (4-5%). Під гумуснодерновим горизонтом залягає бурий дерновий горизонт в якому зосереджено максимальна кількість кореневих систем. Ще одна характерна ознака це наявність карбонатного горизонта. Характеризується грудочкуватою структурою і доброю аерацією. Глибила профелю не перевищує 60-80 см. Для всіх буроземів характерна сильна переритість землериями та хробаками