Раковський (Ста́нчев) Християн Георгійович

(1873 – 1941)

Більшовицький політичний діяч болгарського походження, очолював уряд УСРР (січень 1919 р. – червень 1923 р.).

Народився 13 серпня 1873 р. в болгарському гірському містечку Котел. Лише декілька років його життя безпосередньо пов’язані з Україною. З них чотири з половиною він очолював уряд УСРР – якраз тоді, коли посада голови уряду в компартійно-радянській ієрархії була найвища. Румунський підданий, походив з поміщицької родини з Південої Добруджі. У 1890 р. еміґрував до Швейцарії, де увійшов у зв'язки з російським соціал-демократичним рухом, потім студіював у Франції, брав участь у студентському революційному русі.

У 1904 р. заснував соціалістичну партію Румунії, а в 1914 р. – Об'єднану соціалістичну партію Балкан. Заарештований у 1915 р. й ув'язнений у Ясах, Х. Раковський у травні 1917 р. був звільнений російськими солдатами і відтоді став діячем більшовицької партії.

Шість років працював в Україні. На початку 1918 р. очолював ВЧК в Одесі й Севастополі, був членом радянської делегації на мирних переговорах у Бересті Литовькому, у травні-червні був головою Мирової Делегації РРФСР з Українською державою; 25.1.1919 р. був призначений головою Раднаркому і наркомом зовнішніх справ УСРР, сприяв відкриттю дипломатичних місій УСРР за кордоном. Одночасно в Комінтерні представляв Балкани. Спочатку поставився вороже до української мови й українську націю називав “вигадкою інтелігентів”, але з 1920 р. почав поступово міняти погляди на національне питання: у 1922 р. критикував Й.Сталіна, що тоді був наркомом національностей РРФСР, за втручання у внутрішні і зовнішні справи УРСР, а в грудні того ж року, при створенні СРСР, відстоював конфедерацію, з залишенням права за національними республіками на самостійні дипломатичні зв'язки й зовнішню торгівлю; на XII з'їзді РКП(б) (1923 р.) критикував Й.Сталіна за російський шовінізм і централізм. Наслідком цього було усунення в 1923 р. з посади голови Раднаркому УРСР і призначення амбасадором спочатку до Англії, а потім до Франції, звідки 1927 р. був видалений за підривну революційну діяльність.

Ще з початку 1920-их pp. пристав до троцькістів, за що в 1928 р. був виключений з партії і засланий. Після покаянного листа Й.Сталіну 1934 р. повернувся з заслання і був призначений головою делегації Червоного хреста в Японії. 31 грудня 1936 р. був знову заарештований і на третьому московському процесі (1938 р.) засуджений на 20 pоків ув'язнення. Він проходив у сфабрикованій справі так званого антирадянського правотроцькістського блоку разом з М.Бухаріним, О.Риковим та іншими керівними діячами партії.

11 вересня 1941 р. під час наближення гітлерівців до Орла всіх політв'язнів місцевої тюрми розстріляли, серед них був і Християн Раковський.

Симоненко

Валентин Костянтинович

(нар. 4.07.1940)

Український політичний і державний діяч. Виконувач обов'язків Прем'єр-міністрУкраїни (2-12 жовтня1992р.). Від вересня 1994 – головаРахункової палати України.

Народився 4 липня 1940 р. в м. Одеса в робітничій родині.

У 1962 р. закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут. Набув спеціальність інженера-будівельника. Направлено на будівництво Київської ГЕС, де працював на посаді майстра.

Від лютого до серпня 1963 р. – інженер-конструктор Одеської кіностудії. Від серпня 1963 р. до вересня 1965 р. – інженер-конструктор проектного інституту “Укрдіпрогідроліз” у м. Одеса. Протягом 1965–70 рр. працював на Іллічівському заводі залізобетонних конструкцій. Від грудня 1970 р. до квітня 1973 р. – начальник виробничого відділу, директор заводу залізобетонних конструкцій № 3 тресту “Одесазалізобетон”. У 1973–76 рр. – завідуючий відділом будівництва Одеського міськкому компартії України. До 1980 р. працював першим секретарем Приморського райкому компартії України, а від березня 1980 р. до березня 1983 р. – другим секретарем Одеського міськкому компартії України.

Від березня 1983 р. до березня 1992 р. – голова виконкому Одеської міської ради народних депутатів. Від березня до липня 1992 р. представник Президента України в Одеській області. Займався науково-дослідною роботою. Від 11 липня 1992 р. – перший віце-прем’єр-міністр України. Від 2 до 12 жовтня 1992 р. виконував обов’язки прем’єр-міністра України.

Кандидатська дисертація: “Удосконалення організаційно-економічного управління великим містом” (1992 р.). Докторська дисертація: “Удосконалення управління соціально-економічними процесами в регіонах” (1996 р.). Автор понад 200 наукових праць, з проблем соціально-економічного розвитку України, становлення ринкової економіки, регіональної політики, формування і виконання державних бюджетів, ролі виконавчих і законодавчих органів у цьому процесі тощо, зокрема книг: “Украину возродят регионы” (1995 р.), “Украинское Причерноморье: потенциальные возможности и перспективы развития” (1996 р.), “Регионы Украины – проблемы развития” (1997 р.), “Покаяние?!” (1997 р.), “Основи економічної теорії” (2000 р.), “Основи єдиної системи державного фінансового контролю в Україні” (2006 р.), “Пятилетки независимости: Экономические ссе” (2007 р.). Член-кореспондент Національної академії наук України. АкадемікАкадемії економічних наук. ЛауреатДержавної премії України в галузі науки і технікиза цикл робіт з проблем регіональної та соціально-економічної політики (2003 р.). Почесний академік Міжнародної Кадрової Академії (2004 р.). Президент Федерації альпінізму України, організатор і керівник першої національної експедиції “Еверест-99”, майстер спорту по альпінізму.

Герой України(2009 р.).Заслужений економіст України. Заслужений тренер України. Член Спілки журналістів України. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, “За заслуги” I, II і ІІІ ст., Ярослава Мудрого V ступеня, “За розбудову України” ім. М. Грушевського IV ст., Почесною грамотою Верховної Ради України, медалями.