- •Міністерство освіти і науки україни
- •Київська Русь та Галицько-Волинське князівство
- •Володимир Святославович
- •Галицький Данило Романович
- •Володимир Мономах
- •Роман Мстиславович
- •Ярослав Мудрий
- •Литовсько-польська доба
- •Вишневецький (Байда) Дмитро
- •Дашкевич (Дашкович) Остафій
- •Могила Петро Симеонович
- •Наливайко Северин
- •Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович
- •Національно-визвольна революція
- •Богун Іван
- •Брюховецький Іван
- •Виговський Іван Остапович
- •Дорошенко Петро
- •Кривоніс Максим (Перебийніс, Вільшаський)
- •Многогрішний Дем’ян Ігнатович
- •Пушкар Мартин (Пушкаренко)
- •Самойлович Іван Самійлович
- •Сомко Яким Семенович
- •Тетеря Павло Іванович
- •Ханенко Михайло
- •Хмельницький Богдан-Зіновій Михайлович
- •Хмельницький Юрій Богданович
- •Під імперською владою (кін. Xvіі – поч. XX ст.)
- •Апостол Данило
- •Білозерський Василь Михайлович
- •Вербицький Михайло Михайлович
- •Гонта Іван
- •Довбуш Олекса Васильович
- •Драгоманов Михайло Петрович
- •Залізняк Максим
- •Калнишевський Петро Іванович
- •Кармалюк (Кармелюк) Устим Якимович
- •Костомаров Микола Іванович
- •Куліш Пантелеймон Олександрович
- •Мазепа Іван Степанович
- •Орлик Пилип Степанович
- •Палій Семен Пилипович
- •Полуботок Павло Леонтійович
- •Розумовський Кирило Григорович
- •Сірко Іван Дмитрович
- •Сковорода Григорій Савич
- •Скоропадський Іван Ілліч
- •Українка Леся
- •Франко Іван Якович
- •Чубинський Павло Платонович
- •Шевченко Тарас Григорович
- •XX – ххі століття в українській історії
- •Азаров Микола Янович
- •Бандера Степан Андрійович
- •Бондаренко Михайло Ілліч
- •Бош (Готлібівна) Євге́нія Богда́нівна
- •Вернадський Володимир Іванович
- •Винниченко Володимир Кирилович
- •Волошин Августин
- •Григоренко Петро Григорович
- •Грушевський Михайло Сергійович
- •Довженко Олександр Петрович
- •Донцов Дмитро Іванович
- •Дурдинець Василь Васильович
- •Єфремов Сергій Олександрович
- •Єхануров Юрій Іванович
- •Звягі́льський Юхим Леонідович
- •Казанець Іван Павлович
- •Кальченко Никифор Тимофійович
- •Кінах Анатолій Кирилович
- •Ковпак Сидір Артемович
- •Коновалець Євген
- •Корнієць Леонід Романович
- •Коротченко Дем’ян Сергійович
- •Кравчук Леонід Макарович
- •Кучма Леонід Данилович
- •Лазаренко Павло Іванович
- •Левицький Кость
- •Любченко Панас Петрович
- •Ляшко Олександр Павлович
- •Марчак Микола Макарович
- •Марчук Євген Кирилович
- •Масо́л Віталій Андрійович
- •Махно Нестор Іванович
- •Мельник Андрій
- •Міхновський Микола Іванович
- •Петлюра Симон Васильович
- •Петрушевич Євген
- •Пустовойтенко Валерій Павлович
- •Раковський (Ста́нчев) Християн Георгійович
- •Валентин Костянтинович
- •Скоропадський Павло Петрович
- •Скрипник Микола Олексійович
- •Степаненко Іван Никифорович
- •Стецько Ярослав
- •Стус Василь Семенович
- •Теліга Олена Іванівна
- •Тимошенко Юлія Володимирівна
- •Фокін Вітольд Павлович
- •Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович
- •Хрущов Микита Сергійович
- •Черняхівський Іван Данилович
- •Чикаленко Євген
- •Чорновіл в’ячеслав Максимович
- •Чубар Влас Якович
- •Шелест Петро Юхимович
- •Шухевич Роман
- •Щербицький Володимир Васильович
- •Ющенко Віктор Андрійович
- •Янукович Віктор Федорович
- •Великі князі київські та роки їхнього правління
- •Галицькі й галицько-волинські князі та роки їхнього правління
- •Гетьмани та роки їхнього правління
- •Запорізькі гетьмани та роки їхнього правління
- •Українські гетьмани та роки їхнього правління
Ляшко Олександр Павлович
(1915 – 2002)
Державний діяч доби СРСР. Голова РМ УРСР (червень 1972 р. – липень 1987 р.). Герой Соц. Праці (1985).
Народився 30 грудня 1915 р. в родині робітника-залізничника на станції Родакове Луганської області. Після закінчення школи почав трудовий шлях учнем слюсаря-інструментальника в залізничному депо. Влітку 1931 р. вступив до автошляхового технікуму. У квітні 1935 р. закінчив технікум і почав працювати у великому автогосподарстві коксохімічного заводу: заступником начальника автобази, через рік – її начальником. Пізніше прийняв запрошення перейти до обласної школи автомеханіків, де працював викладачем, завучем. Влітку 1937 р. вступив до Донецького індустріального інституту. Обрав фах інженера-металурга.
З початком Великої Вітчизняної війни добровільно пішов на фронт. Разом з однокурсниками влітку 1941 р. направлений курсантом до 2-го Харківського танкового училища. Після закінчення у 1942 р. училища одержав звання лейтенанта і був направлений на Горьківський автозавод, що перейшов тоді на випуск танків. Взвод, яким командував О. Ляшко, одержав бойові машини і був перекинутий на Північно-Кавказький фронт. Після вдало організованого ремонту бойової техніки О. Ляшка повернули в училище, де він викладав до кінця війни.
З 1945 р. працював на Новокраматорському машинобудівному заводі. Водночас без відриву від виробництва навчався в Донецькому індустріальному інституті.
З 1947 р. – заступник начальника цеху, заступник директора, парторг ЦК ВКП(б) на заводі. У 1952–54 рр. працював першим секретарем Краматорського міськкому компартії України. У 1954 р. – в Донецькому обкомі КПУ на посадах секретаря, другого секретаря і з 1960 р. – першого секретаря. У 1963 р. запрошений до ЦК компартії України. До 1969 р. працював секретарем і другим секретарем ЦК.
20 червня 1969 р. О. Ляшка обрано головою Президії ВР УРСР. Цю посаду він обіймав протягом 1969–72 рр. З 9 червня 1972 р. – голова РМ УРСР. У травні 1986 р. О. Ляшко очолив Республіканську урядову комісію з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У липні 1987 р. п’ята сесія ВР УРСР звільнила О. Ляшка від обов’язків голови РМ.
Автор трьох книг спогадів: “Путь выживания”, “Путь в номенклатуру” (1997), “На ступенях власти” (2001).
Визнанням заслуг О. Ляшка є указ Президента України від 29 грудня 2000 р. про нагородження його за значний особистий внесок у розвиток економіки, науки і культури України, багаторічну сумлінну працю орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. О. Ляшко – Герой Соціалістичної Праці (1985), має також ордени Леніна (1965, 1971, 1973, 1975, 1977, 1985), Трудового Червоного Прапора (1957, 1958), Вітчизняної війни I ступеня (1985), Богдана Хмельницького, “Прапора Угорської народної республіки у лавровому вінку” та 20 медалей.
Помер 9 жовтня 2002 р. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі (2003 р. на могилі встановлено пам’ятник).
На його честь у Донецьку відкрито 2 меморіальні дошки.
Марчак Микола Макарович
(1904–1938)
Державний діяч УРСР, інженер-технолог металообробної промисловості. Виконував обов’язки голови уряду УРСР з жовтня 1937 р. по лютий 1938 р.
Народився в с. Залісці (нині село Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.) в селянській родині. До вересня 1922 р. мешкав у рідному селі. Згодом навчався в Кам’янець-Подільському університеті народної освіти (1922–23 рр.), вчителював (1923–27 рр.), працював заввідділу, відповідальним секретарем райвиконкому в м. Дунаївці. Член КП(б)У з 1927 р.. 1928–31 рр. навчався в Києві – в Інституті нар. господарства та Хіміко-технологічному інституті. 1931–37 рр. працював на Харківському тракторному заводі (інженер, зав. цехового бюро раціоналізації, зав. сектору технологічних процесів, керівник бюро тех. інформації, старший інженер-конструктор-інструментальник, керівник конструкторської групи, начальник цеху). 8 жовтня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У затверджений 1-м заступником наркома освіти УРСР, 29 жовтня 1937 р. тим же органом затверджений 1-м заступником голови РНК УРСР. Після арешту в Москві 13 жовтня 1937 р. голови РНК УРСР М.І.Бондаренка М. Марчак виконував обов’язки голови уряду УРСР до 19 лютого 1938 – до затвердження на цю посаду політбюро ЦК КП(б)У Д.Коротченка.
Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937 р.).
Заарештований 20 червня 1938 р. у своєму службовому кабінеті в РНК УРСР. Обвинувачувався в «шкідницькій діяльності» на Харківському тракторному заводі, “підривній роботі в народному господарстві України”, “тероризмі” тощо. Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР 22 вересня 1938 р. засуджений до смерті. Страчений уночі з 22 вересня на 23 вересня 1938 р.
Реабілітований 17 червня 1958 р. Військовою колегією Верховного суду СРСР.