Ковпак Сидір Артемович

(1887 – 1967)

Український радянський військовий та державний діяч, Генерал-майор Радянської армії, двічі Герой Радянського союзу. Один з організаторів партизанського руху в Україні.

Народився 25 травня (7 червня за н. ст.) 1887 р. у селі Котельва (нині смт, Котелевський район, Полтавська область) на Полтавщині у багатодітній сім'ї, що налічувала одинадцять душ. За даними біографів, родина Ковпака мала циганське коріння.

1914 р. його мобілізували до Російської армії. На Першій Світовій війні відзначився у боях на фронті, став професійним диверсантом, відзначений бойовими нагородами Російської імперії: два Георгіївських хрести і дві Георгіївські медалі.

Після Жовтневої Революції 1917 – на різних фронтах, зокрема у складі 25-ї Чапаєвської дивізії Червоної Армії, яка брала участь у боях проти білогвардійців під містом Гур'єв на Каспії та проти військ російського генерала Петра Миколайовича Врангеля на Перекопі у Криму. У роки громадянської війни очолив у с. Котельва партизанський загін, який боровся проти австро-німецьких окупантів та денікінців, воював на Східному фронті.

З 1937 р. – голова Путивльського міськвиконкому Сумської обл. Учасник Великої Вітчизняної війни з вересня 1941. Командир Путивльського партизанського відділу, потім – з’єднання партизанських відділів Сумської області. 1942 р. отримав звання Героя Радянського Союзу з наданням ордена Леніна та медалі “Золотая Звезда” (№ 708). 1943 р. – воєнне звання “генерал-майор”. Друга медаль – 1944 р.

За 26 місяців війни з’єднання пройшло з боями по тилах противника понад 10 тисяч км через територію 18 областей України, Білорусії й Росії. Ці рейди відіграли велику роль у розгортанні руху опору проти німецьких окупантів. 3 січня 1944 р. Сумське партизанське з’єднання було перейменовано на 1-шу Українську партизанську дивізію імені С. Ковпака, а самого С. Ковпака призначено членом Верховного суду Української РСР.

З 1947 р. він – заступник Голови Президії, з 1967 р. – член Президії Верховної Ради Української РСР. Депутат Верховної Ради СРСР 2–7-го скликань.

Нагороджений 4 орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденами Богдана Хмельницького 1-го ступеня, Суворова 2-го ступеня, медалями, іноземними орденами. Автор книги спогадів “Від Путивля до Карпат”.

Помер 11 грудня 1967 року. Похований у Києві.

Коновалець Євген

(1891-1938)

Український політичний діяч, полковник Української галицької армії (УГА), голова проводу ОУН (1929 – 1938 рр.). Представляв студентство в ЦК Української національно-демократичної партії. У 1917 році – один з організаторів куреня, полку, дивізії, корпусу січових стрільців. Влітку 1921 р. керував Українською військовою організацією (УВО) у Львові. З грудня 1922 р. – в еміграції, ініціатор створення українських організацій соборного характеру у Франції, Німеччині, Австрії. За ініціативи Євгена Коновальця в листопаді 1927 р. на нараді УВО було вирішено створити єдину революційну українську партію – Організацію українських націоналістів. 28.І.1929 – 03.ІІ.1929 рр. на І конференції українських націоналістів було створено Організацію українських націоналістів, головою проводу якого було обрано Євгена Коновальця. Вбитий агентом радянських спецслужб в Роттердамі.