Бош (Готлібівна) Євге́нія Богда́нівна
(1879–1925)
Радянська партійна і державна діячка, керівник уряду УРСР (грудень 1917 р. – березень 1918 р.).
Народилася 23 серпня 1879 р. у м. Очаків Херсонської губернії нині Миколаївської області. Походила з сім’ї німця-колоніста Готліба Майша, який придбав значні земельні угіддя на Херсонщині, і молдавської дворянки Марії Круссер. В 1901р/ вступила в РСДРП. В 1905–1907рр. займалась пропагандою ідей більшовизмуна півдні України. З1908р. перебувала в Києві. В1911–1912рр. секретар комітетуРСДРПв Києві. Навесні1912р. заарештована і вислана в Іркутську губернію. В1914р. разом зГеоргієм П'ятаковимемігрувала за кордон. Після Лютневої революції в Росії повернулася в Київ. В 1917 р. очолювала окружний і обласний комітет більшовицької партії.
Є. Бош була одним з організаторів Всеукраїнського з’їзду рад, проголошення України радянською республікою, формування й налагодження функціонування органів державної влади УСРР. У грудні 1917 р. за її ініціативи делегати-більшовики і представники лівих течій низки інших партій залишили з’їзд рад у Києві, на який прибула велика кількість прибічників Центральної Ради, переїхали до Харкова, об’єдналися там із делегатами III Донецько-Криворізького обласного з’їзду рад і провели 11–12 грудня I Всеукраїнський з’їзд рад. З’їзд проголосив Україну республікою рад, заявив про її федеративний зв’язок з радянською Росією, оголосив владу ЦР в УНР недійсною, а закони і розпорядження – не чинними. На Україну поширювалась дія декретів петроградської РНК. В грудні 1917р. обрана до складу більшовицького уряду в Україні –Народного Секретаріату, в якому займала посаду секретаря із внутрішніх справ, який мавоб’єднувати роботу Народного секретаріату, іншими словами, бути виконуючим обов’язки голови уряду.
В 1917–1918рр. керувала більшовицькими збройними загонами в Україні, згодом займалась партійною роботою уПензі,Астрахані,Чернігові,Москві.
Уряд не раз направляв Є. Бош на лікування до Грузії, Німеччини, Італії. Там вона почала писати автобіографію у формі листів до доньок (праця не завершена) і книгу «Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 года до немецкой оккупации».
Книга «Год борьбы» вийшла в світ у 1925 р. після смерті авторки (перевидана в 1990 р.).
Через загострення хронічної хвороби (сухоти, астма) і нестерпних страждань покінчила з собою (застрелилася) в січні 1925р.
Вернадський Володимир Іванович
(1863 – 1945)
Український науковець, основоположник геохімії, біогеохімії, радіогеології, перший президент АН України (1918 – 1921 рр.). Ідеї Володимира Вернадського лягли в основу нових напрямів у геології, мінералогії, гідрогеології, філософії. Праці Володимира Вернадського зберігають сучасність у вирішенні проблем навколишнього середовища та екології, вводять поняття ноосфера.
Винниченко Володимир Кирилович
(1880 – 1951)
Український письменник, політичний діяч. Навчався в Київському університеті. За нелегальну політичну діяльність був виключений і ув’язнений. У 1907 – 1914 рр. – в еміграції. З 1907 р. – член ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії. В. – один з організаторів Центральної Ради, заступник голови Центральної Ради, голова Генерального секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ (1917 – 1918 рр.). Із серпня 1918 р. – голова “Українського національного союзу”. Організатор антигетьманського повстання. В листопаді 1918 – лютому 1919 рр. – голова Директорії. В 1919 р. емігрував. У 1920 р. після повернення в Україну В. було прийнято до КПб)У, введено до складу ЦК і призначено членом ВУЦВК, заступником голови Раднаркому та наркомом закордонних справ республіки. Проте невдовзі він вийшов з партії і уряду. З 1920 р. в еміграції. Присвятив себе літературній діяльності. В еміграції написав соціально-психологічні драми “Закон”, “Великий секрет”, “Пророк”, “Над” та ін. Автор роману “Сонячна машина” – перший в українській літературі соціально-утопічний роман. 1920 р. у Відні надруковано тритомну книжку В. “Відродження нації”, в якій розповідається про надзвичайно складні та суперечливі політичні події в Україні в 1917 – 1919 рр. Під час другої світової війни був в’язнем концтабору на території Франції. У повоєнні роки займався живописом (понад 100 творів).
