Хмельницький Юрій Богданович

(бл. 1641 – 1685)

Народився в с. Суботів Черкаської області. Гетьман України (1657 р., 1659-63 рр., 1677-81 рр.), молодший син Богдана Хмельницького. Був обраний гетьманом після смерті батька, але під тиском Івана Виговського відмовився від гетьманства на його користь і поїхав навчатися до Київської колегії. Після втечі Виговського до Польщі в 1659 р. козацька рада у Переяславі знову обрала Юрія Хмельницького гетьманом. Російський уряд примусив Юрія Хмельницького укласти Переяславські статті 1659 р., які обмежили суверенні права України, давали право Росії призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у 5 містах України. Після розгрому російського війська під Чудновом Юрій Хмельницький уклав з Річчю Посполитою Слободищенський трактат (1660 р.), за яким передав Лівобережну Україну під владу Польщі, гарантуючи їй автономію. Але частина лівобережних полків виступила проти зв’язків з Польщею. В 1663 р. Юрій Хмельницький відмовився від гетьманства і постригся в ченці під ім’ям Гедеона. В 1664 р. польський уряд звинуватив Юрія Хмельницького у зраді і ув’язнив його у Марієнбурзькій фортеці. Після звільнення в 1667-1673 рh/ він жив в Уманському монастирі. В 1673 р. його схопили татари й відіслали до Константинополя. Там турки надали йому посаду архімандрита у православному монастирі. Розпочавши наступ на Україну, в 1677 р. турки проголосили його “гетьманом” війська, якого практично не існувало. Зазнавши невдачу, турецький уряд в 1681 р. позбавив Юрія Хмельницького гетьманства, але в 1685 р. знов призначив його на цю посаду. Через півроку Юрій Хмельницький був страчений за непідкорення турецькому урядові в м. Кам’янці-Подільському тепер Хмельницької області.

Під імперською владою (кін. Xvіі – поч. XX ст.)

Протягом майже 250 років з кінця XVІІ до початку XX ст. українські землі були розділені між сусідніми державами: Московським царством (пізніше це Російська імперія), Річчю Посполитою та Османською імперією (Туреччиною). Після другого і третього поділів Польщі (1793, 1795 рр.) 80 % українських земель опиняються під владою Росії, інша частина під владою Австрійської імперії.

Серед українських політичних та культурних діячів цього періоду необхідно виділити такі постаті, як Іван Мазепа, Пилип Орлик, Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Іван Франко та інших, оскільки саме вони сприяли піднесенню національної свідомості українців, активно виступали за державотворчу роль українського народу.

Гетьмани Лівобережної України Данило Апостол, Іван Скоропадський, Кирило Розумовський проявили себе як захисники автономії Гетьманщини, талановиті організатори, державні діячі.

Козацькі лідери Іван Сірко, Петро Калнишевський здійснили переможні походи проти турецько-татарських завойовників і стали взірцем нескореності українського народу.

Активно боролися проти феодального гноблення такі відомі ватажки повстанців Максим Залізняк, Іван Гонта, Устим Кармелюк. Олекса Довбуш, Семен Палій.

В даний період Павлом Чубинським був написаний геніальний вірш, що став гімном незалежної України: “Ще не вмерла Україна”, Михайлом Вербицьким була написана музика до нині державного гімну.