Пустовойтенко Валерій Павлович

(р.н. 1947)

Український політик, прем'єр-міністр України з 16 липня 1997 р. по 22 грудня 1999 р.

Народився в с.Адамівка Березанського району на Миколаївщині в сім’ї колгоспників. Закінчив Одеське ремісниче училище № 9. Навчався в Одеському політехнічному та Дніпропетровському інженерно-будівельному інститутах.

У 1984 р. – керуючий трестом «Дніпробудмеханізація». З 1986 р. очолив виконком Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровськ. З 1987 р. – заступник голови виконкому Дніпропетровської міської ради.

У березні 1990 р. обраний народним депутатом України. У квітні-вересні 1993 р. – міністр Кабінету міністрів України. Від жовтня 1993 р. до липня 1994 р. – заступник голови кредитно-фінансового банку. Від липня 1994 р. до липня 1997 р. – міністр Кабінету міністрів України.

Від 16 липня 1997 р. очолив Кабінет міністрів. Після інавгурації Президента України Л. Кучми у листопаді 1999 р. уряд В. Пустовойтенка склав повноваження згідно з Конституцією України.

З липня 1996 р. по серпень 2000 р. очолював Федерацію футболу України.

Після відставки зайнявся партійною роботою. Від грудня 2000 р. до травня 2006 р. – голова НДП.

Від 9 червня 2001 р. до 30 квітня 2002 p. – міністр транспорту України в уряді А.Кінаха.

2002–2006 – народний депутат України.

У травні 2006 р. виконував обов'язки заступника голови Київської міської держадміністрації, але на цій посаді не залишився.

Член Ради старійшин (на чолі з Л.Кравчуком).

Викладає в Академії муніципального управління, працює головним радником голови спостережної ради Комерційного банку "Даніель".

Член Політради НДП.

У 1995 р. йому присвоєно почесне звання „Заслужений будівельник України”. У 1996 р. нагороджений Почесною відзнакою Президента України, а у 1999 та 2002 роках був нагороджений „Орденом князя Ярослава Мудрого” IV та V ступенів. До числа його нагород належать також медалі „Ветеран праці” та „10 років незалежності України”, а також Грамота Верховної Ради України. Кавалер міжнародного ордена Святого Станіслава.

П’ятаков

Юрій (Георгій) Леонідович

(1890–1937)

Більшовицький державний діяч, 1-й секретар ЦК КП України (12 червня1918-9 вересня1918р.),2-й Голова Тимчасового Робітничо-Селянського уряду (28 листопада1918-6 січня1919р.), Голова РНК УРСР(6 січня1919-29 січня1919р.).

Народився 6 серпня1890р. в родині цукрозаводчика Леоніда Тимофійовича П'ятакова в селищі Мар'їнського цукрового заводуЧеркаського повітуКиївської губернії.

Вивчав економіку в Петербурзькому Університеті та в Західній Європі. За участь у студентському більшовицькому русі був засланий. У 1915 – 1919 рр. полемізував з Леніним у національному питанні; “люксембурґіянець”, за визначенням Леніна, російський шовініст – за В. Винниченком.

У 1917 р. голова більшовицького комітету в Києвій членУкраїнської Центральної Ради, хоч поборював її. З12 липня1918р. по9 вересня1918р. – секретар ЦККП(б)Ута, одночасно, членВЦВРК. У жовтні 1918 р. призначений Головним комісаром Народного банку РРФСР.17 листопадатого ж року увійшов до складу Української Революційної військової ради, що керувалавійськами курського напрямку. Фактично, в роботі РВР участі не приймав, бо від28 листопада1918р. до29 січня1919р. зосередився на роботі вТимчасовому “робітничо-селянському” уряді Українияк його голова.

Провадив крайньо ліву соціально-економічну політику, зокрема відбирав у селян поміщицьке майно і землю та створював радгоспи і комуни; офіційно заперечував існування національного питання в Україні, поборював боротьбістів. 1921 – 23 рр. очолював Центральне Управління вугільної промисловості Донбасуі відзначився як один з кращих більшовицьких господарників.

У “Заповіті” Ленін назвав Ю. П'ятакова одним з двох найздібніших працівників у партії (інший – Бухарін).

Чл. ЦК ВКП(б) у 1923-27 рр. і 1930-37 рр. У 1923-27 рр. заступник голови Вищої Ради народного господарства СРСР; розробив проект першоїп'ятирічкина 1926 – 30 рр., в якому обстоював прискорений розвиток промисловості в Україні, а не на Уралі (цей проект підтримали троцькісти, а сталіністи обстоювали Урал). Пізніше Ю. П'ятаков очолював Держбанк СРСР та інші установи. На другому показовому процесі вМосквіпроти так званого “антисов. троцькістського центру” у січні 1937 р. Ю. П'ятаков “визнав”, що очолював троцькістів в Україні “з метою відриву України від”, і був разом з іншими розстріляний. Був одружений зЄвгенією Бош.