
- •Міністерство освіти і науки україни
- •Київська Русь та Галицько-Волинське князівство
- •Володимир Святославович
- •Галицький Данило Романович
- •Володимир Мономах
- •Роман Мстиславович
- •Ярослав Мудрий
- •Литовсько-польська доба
- •Вишневецький (Байда) Дмитро
- •Дашкевич (Дашкович) Остафій
- •Могила Петро Симеонович
- •Наливайко Северин
- •Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович
- •Національно-визвольна революція
- •Богун Іван
- •Брюховецький Іван
- •Виговський Іван Остапович
- •Дорошенко Петро
- •Кривоніс Максим (Перебийніс, Вільшаський)
- •Многогрішний Дем’ян Ігнатович
- •Пушкар Мартин (Пушкаренко)
- •Самойлович Іван Самійлович
- •Сомко Яким Семенович
- •Тетеря Павло Іванович
- •Ханенко Михайло
- •Хмельницький Богдан-Зіновій Михайлович
- •Хмельницький Юрій Богданович
- •Під імперською владою (кін. Xvіі – поч. XX ст.)
- •Апостол Данило
- •Білозерський Василь Михайлович
- •Вербицький Михайло Михайлович
- •Гонта Іван
- •Довбуш Олекса Васильович
- •Драгоманов Михайло Петрович
- •Залізняк Максим
- •Калнишевський Петро Іванович
- •Кармалюк (Кармелюк) Устим Якимович
- •Костомаров Микола Іванович
- •Куліш Пантелеймон Олександрович
- •Мазепа Іван Степанович
- •Орлик Пилип Степанович
- •Палій Семен Пилипович
- •Полуботок Павло Леонтійович
- •Розумовський Кирило Григорович
- •Сірко Іван Дмитрович
- •Сковорода Григорій Савич
- •Скоропадський Іван Ілліч
- •Українка Леся
- •Франко Іван Якович
- •Чубинський Павло Платонович
- •Шевченко Тарас Григорович
- •XX – ххі століття в українській історії
- •Азаров Микола Янович
- •Бандера Степан Андрійович
- •Бондаренко Михайло Ілліч
- •Бош (Готлібівна) Євге́нія Богда́нівна
- •Вернадський Володимир Іванович
- •Винниченко Володимир Кирилович
- •Волошин Августин
- •Григоренко Петро Григорович
- •Грушевський Михайло Сергійович
- •Довженко Олександр Петрович
- •Донцов Дмитро Іванович
- •Дурдинець Василь Васильович
- •Єфремов Сергій Олександрович
- •Єхануров Юрій Іванович
- •Звягі́льський Юхим Леонідович
- •Казанець Іван Павлович
- •Кальченко Никифор Тимофійович
- •Кінах Анатолій Кирилович
- •Ковпак Сидір Артемович
- •Коновалець Євген
- •Корнієць Леонід Романович
- •Коротченко Дем’ян Сергійович
- •Кравчук Леонід Макарович
- •Кучма Леонід Данилович
- •Лазаренко Павло Іванович
- •Левицький Кость
- •Любченко Панас Петрович
- •Ляшко Олександр Павлович
- •Марчак Микола Макарович
- •Марчук Євген Кирилович
- •Масо́л Віталій Андрійович
- •Махно Нестор Іванович
- •Мельник Андрій
- •Міхновський Микола Іванович
- •Петлюра Симон Васильович
- •Петрушевич Євген
- •Пустовойтенко Валерій Павлович
- •Раковський (Ста́нчев) Християн Георгійович
- •Валентин Костянтинович
- •Скоропадський Павло Петрович
- •Скрипник Микола Олексійович
- •Степаненко Іван Никифорович
- •Стецько Ярослав
- •Стус Василь Семенович
- •Теліга Олена Іванівна
- •Тимошенко Юлія Володимирівна
- •Фокін Вітольд Павлович
- •Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович
- •Хрущов Микита Сергійович
- •Черняхівський Іван Данилович
- •Чикаленко Євген
- •Чорновіл в’ячеслав Максимович
- •Чубар Влас Якович
- •Шелест Петро Юхимович
- •Шухевич Роман
- •Щербицький Володимир Васильович
- •Ющенко Віктор Андрійович
- •Янукович Віктор Федорович
- •Великі князі київські та роки їхнього правління
- •Галицькі й галицько-волинські князі та роки їхнього правління
- •Гетьмани та роки їхнього правління
- •Запорізькі гетьмани та роки їхнього правління
- •Українські гетьмани та роки їхнього правління
Пустовойтенко Валерій Павлович
(р.н. 1947)
Український політик, прем'єр-міністр України з 16 липня 1997 р. по 22 грудня 1999 р.
Народився в с.Адамівка Березанського району на Миколаївщині в сім’ї колгоспників. Закінчив Одеське ремісниче училище № 9. Навчався в Одеському політехнічному та Дніпропетровському інженерно-будівельному інститутах.
У 1984 р. – керуючий трестом «Дніпробудмеханізація». З 1986 р. очолив виконком Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровськ. З 1987 р. – заступник голови виконкому Дніпропетровської міської ради.
У березні 1990 р. обраний народним депутатом України. У квітні-вересні 1993 р. – міністр Кабінету міністрів України. Від жовтня 1993 р. до липня 1994 р. – заступник голови кредитно-фінансового банку. Від липня 1994 р. до липня 1997 р. – міністр Кабінету міністрів України.
Від 16 липня 1997 р. очолив Кабінет міністрів. Після інавгурації Президента України Л. Кучми у листопаді 1999 р. уряд В. Пустовойтенка склав повноваження згідно з Конституцією України.
З липня 1996 р. по серпень 2000 р. очолював Федерацію футболу України.
Після відставки зайнявся партійною роботою. Від грудня 2000 р. до травня 2006 р. – голова НДП.
Від 9 червня 2001 р. до 30 квітня 2002 p. – міністр транспорту України в уряді А.Кінаха.
2002–2006 – народний депутат України.
У травні 2006 р. виконував обов'язки заступника голови Київської міської держадміністрації, але на цій посаді не залишився.
Член Ради старійшин (на чолі з Л.Кравчуком).
Викладає в Академії муніципального управління, працює головним радником голови спостережної ради Комерційного банку "Даніель".
Член Політради НДП.
У 1995 р. йому присвоєно почесне звання „Заслужений будівельник України”. У 1996 р. нагороджений Почесною відзнакою Президента України, а у 1999 та 2002 роках був нагороджений „Орденом князя Ярослава Мудрого” IV та V ступенів. До числа його нагород належать також медалі „Ветеран праці” та „10 років незалежності України”, а також Грамота Верховної Ради України. Кавалер міжнародного ордена Святого Станіслава.
П’ятаков
Юрій (Георгій) Леонідович
(1890–1937)
Більшовицький державний діяч, 1-й секретар ЦК КП України (12 червня1918-9 вересня1918р.),2-й Голова Тимчасового Робітничо-Селянського уряду (28 листопада1918-6 січня1919р.), Голова РНК УРСР(6 січня1919-29 січня1919р.).
Народився 6 серпня1890р. в родині цукрозаводчика Леоніда Тимофійовича П'ятакова в селищі Мар'їнського цукрового заводуЧеркаського повітуКиївської губернії.
Вивчав економіку в Петербурзькому Університеті та в Західній Європі. За участь у студентському більшовицькому русі був засланий. У 1915 – 1919 рр. полемізував з Леніним у національному питанні; “люксембурґіянець”, за визначенням Леніна, російський шовініст – за В. Винниченком.
У 1917 р. голова більшовицького комітету в Києвій членУкраїнської Центральної Ради, хоч поборював її. З12 липня1918р. по9 вересня1918р. – секретар ЦККП(б)Ута, одночасно, членВЦВРК. У жовтні 1918 р. призначений Головним комісаром Народного банку РРФСР.17 листопадатого ж року увійшов до складу Української Революційної військової ради, що керувалавійськами курського напрямку. Фактично, в роботі РВР участі не приймав, бо від28 листопада1918р. до29 січня1919р. зосередився на роботі вТимчасовому “робітничо-селянському” уряді Українияк його голова.
Провадив крайньо ліву соціально-економічну політику, зокрема відбирав у селян поміщицьке майно і землю та створював радгоспи і комуни; офіційно заперечував існування національного питання в Україні, поборював боротьбістів. 1921 – 23 рр. очолював Центральне Управління вугільної промисловості Донбасуі відзначився як один з кращих більшовицьких господарників.
У “Заповіті” Ленін назвав Ю. П'ятакова одним з двох найздібніших працівників у партії (інший – Бухарін).
Чл. ЦК ВКП(б) у 1923-27 рр. і 1930-37 рр. У 1923-27 рр. заступник голови Вищої Ради народного господарства СРСР; розробив проект першоїп'ятирічкина 1926 – 30 рр., в якому обстоював прискорений розвиток промисловості в Україні, а не на Уралі (цей проект підтримали троцькісти, а сталіністи обстоювали Урал). Пізніше Ю. П'ятаков очолював Держбанк СРСР та інші установи. На другому показовому процесі вМосквіпроти так званого “антисов. троцькістського центру” у січні 1937 р. Ю. П'ятаков “визнав”, що очолював троцькістів в Україні “з метою відриву України від”, і був разом з іншими розстріляний. Був одружений зЄвгенією Бош.