Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
філософія / shpori.doc
Скачиваний:
114
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
545.28 Кб
Скачать

16. Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія ф.Бекона, Дж.Локка, т.Гоббса.

Емпіризм (від грецького — досвід) — напрям у теорії пізнання, згідно з яким зміст знання може бути поданим або як опис досвіду, або зведеним до нього. На противагу раціоналізмові емпіритики зводять раціональну пізнавальну діяльність до різноманітних комбінацій чуттєвого матеріалу, який дається в досвіді. Раціональне пізнання, нібито нічого не додає до змісту чуттєвого пізнання.

На думку Ф.Бекана, Гоббса, Локка чуттєвий досвід відображає об'єктивно існуючі речі.

Емпіризм наштовхнувся на нерозв'язні труднощі, зокрема на проблему виділення вихідних компонентів досвіду і реконструкції на цій основі всіх видів і форм знання.

Своєрідною модіфікацією емпіризму виступає Сенсуалізм (від лат. “почуття”). Його прихильники прагнули вивести увесь зміст пізнання вже не просто з досвіду, а з діяльності органів відчуття.

Засновником сучасного індуктивного методу вважають Френсіса Бекона (1561-1626). Цей філософ різко критикував усю схоластичну філософію та науку. Справжня мета науки – приносити користь людині, збагачувати її новими винаходами. Лише завдяки науці людина може досягти могутності, панування над природою. Знання – це сила”. Бекон приходить до висновку, що нова наука потребує нового методу, і робить цю проблему центральною у своїй філософії.

Бекон визнає чуттєвий досвід основою достовірного знання, водночас він указує на недоліки чуттєвого сприйняття. Людські чуття дають лише знання зовнішніх властивостей речей. Вихідний пункт методології Ф.Бекона – союз досвіду й розуму. Філософ говорить про три можливі шляхи пізнання: шлях мурашки, шлях бджоли, шлях павука. Правильним методом уважає шлях бджоли. Метод, за яким відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень – це метод наукової індукції. Індуктивний вивід завжди має тільки імовірнісний характер.

Томас Гоббс (1588-1679) продовжив і поглибив філософські погляди Бекона. Як математик і філософ він намагався створити філософський метод пізнання з урахуванням раціонально-математичних принципів мислення. Індуктивний метод Гоббс доповнив дедуктивним методом, запозиченим у Декарта. Гоббс створив визначну, для свого часу, концепцію про роль знаків у пізнанні та їх класифікацію (типологію). Мову люди винайшли на самому початку своєї історії. За Гоббсом – мова великий засіб пізнання, але водночас вона джерело хиб і помилок. Передусім потрібно переконатися у нашому власному незнанні, щоб звільнити ґрунт пізнавальної діяльності від хибних, неправильних понять, які спричинені вживанням слів, що дезорієнтують.

17.Джон Локк (1634-1704) стверджував, що істина досягається зусиллями людини у її взаємодії з речами. Жодних вроджених ідей не існує. Відчуття започатковують будь-яке знання (сенсуалізм). Ідеї, що виникають у розумі, одночасні з відчуттями. На думку Локка, існують первинні та вторинні якості.

Первинні якості належать самим речам, невіддільні від них і існують у них самих так, як нами сприймаються.

Вторинні якості речам не належать, а виникають у процесі їх чуттєвого сприйняття, це такі якості, як колір, смак, тепло, звук. Вони не існують незалежно від суб’єкта і тому вважаються уявними. Локк стверджував, що чуттєвий досвід, ідеї, які виникають через відчуття, становлять основу, фундамент пізнання. У своїх трактатах про державне правління Локк розвинув теорію буржуазного конституційного ладу.

Концепція походження держави у Локка багато в чому подібна до концепції Гоббса. Держава – це результат суспільного договору, завдяки якому відбувається перехід від природного стану до громадянського. За Локком суспільство виникає раніше за державу. На противагу Гоббсу, він розглядає природний стан як такий, у якому панувала взаємна доброзичливість. Головними серед непорушних прав людської особистості Локк називає: свободу, право на власне життя, право власності. Усі люди мають рівне право на ініціативу, на вияв творчої енергії спрямованої на досягнення вигоди й щастя кожним індивідом. Ведучи мову про рівність людей у їх природному стані, Локк має на увазі рівність можливостей. Люди мають різні таланти, у них різні здібності, вони неоднаково працьовиті, а тому і розмір власності у них різний. Держава, уважає Локк, повинна не обмежувати свободу та ініціативу людей, а гарантувати їх. Юридичні норми громадянського стану мають зберегти найкращі риси природного стану. Виконавча влада, до якої Локк зараховував і судову, має належати кабінетові міністрів і лише частково королю.

Джерело державної влади – народ, і народ, створюючи державу, не втрачає свого суверенітету. Якщо правитель не виконує своїх зобов’язань, то народ може скасувати свою угоду з ним. Народ має право навіть на насильницьке повалення державної влади, якщо вона не відповідає своєму призначенню. Локк був прихильником конституційної монархії і виступав як ідеолог політичного компромісу між абсолютною монархією й республікою.

18.Рене Декарт уважається засновником нового способу філософування, нової парадигми філософії. Лише у ХХ столітті його ідеї були сприйняті адекватно Гуссерлем, що і поклало початок феноменології. Вихідним пунктом філософування у Декарта виявилася не субстанція, не першорушій, навіть не Бог, а EGO. Декарта цікавить свідомість, яка усвідомлює себе. Він вирішує всю метафізику розпочати із самого себе, із “Я”. Традиційно метафізика починає з дослідження причин світу. В кінці розгляду виникає запитання: що є причиною першопричини? Відповіді немає.

У “Метафізичних роздумах” Декарт скаже, що потрібно нарешті всерйоз розглянути й позбутися всіх суджень, які досі приймалися ним на віру, почати все спочатку. Для руйнування таких суджень немає потреби доводити недостовірність кожного з них, та це і виявилося б нескінченною працею. Декарт зазначає, що все, що ним досі сприймалося як істинне й обґрунтоване, він пізнав із чуттів, або завдяки чуттям. Проте він інколи виявляв, що ці чуття оманливі. Тому, за Декартом, тут належить зробити висновок: Я є, Я існую – неодмінно правильно щоразу, як я це осягаю розумом. Здатність мислити справді мій атрибут. Воно (мислення) єдине не може бути відчужене від мене. Я є, я існую – це достовірно, але тільки до того часу, як я продовжую мислити, можливо, якщо я перестану мислити, я перестану існувати. Я – річ мисляча. А що таке мисляча річ? Це річ, яка сумнівається, пізнає, стверджує, заперечує, бажає, уявляє, відчуває. Тут з’являється чуттєвість. Декарт не інтелектуалізує чуттєвість, просто він розуміє, що будь-яке усвідомлюване відчуття – думка.

Найперше, що розглядає Декарт – це ідею Бога. Бог – сама істина, адже істина це збіг буття й думки, поняття й реальності, сутності й існування. Усі ті ідеї, які вкладені Богом у душу людині, або навіяні ним, – істинні. Вони не можуть суперечити розумові та сприймаються ним ясно й чітко. Серед цих ідей – ідея Бога, ідея зовнішнього тілесного світу, ідея матеріального буття.

Ще одна проблема, яка хвилює Декарта, – це проблема істини й облуди (хиби). Якщо все, що я маю, дано мені Богом, і якщо він не вклав у мене здатності помилятися, то чому я помиляюся? Найголовнішими модусами мислення Декарт уважає розум і волю. Розум – це така форма мислення, у якій мисляче “Я” виступає як суб’єкт споглядання, сприймання. Воля – таке мислення, коли “Я” виступає як суб’єкт діяльності. Помилки виникають внаслідок неправильного поєднання розуму й волі у судженнях.

Людина, щоб уникнути помилок мусить утримувати волю в межах свого знання та висловлювати судження тільки про речі, що ясно й чітко пізнаються розумом. Для глибшого розуміння специфіки картезіанської філософії, та її актуальності радимо студентам ознайомитися з працею М.К. Мамардашвілі “Картезіанські роздуми”.

Одне із найважливіших положень філософії Декарта – розмежування матеріальної та духовної субстанції: розмежування душі й тіла, духу й матерії. Річ мисляча і річ матеріальна розглядаються Декартом як самостійні субстанції, підстава для цього – те, що розум сприймає їх чітко і ясно як незалежну одна від іншої. Атрибут матеріальної субстанції – протяжність, атрибут духовної – мислення.

Метод Декарта докорінно відрізняється від наукового методу Бекона. Він віддає перевагу методу логічної дедукції.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.