- •1.Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •2.Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
- •3.Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •4.Основні риси філософії піфагорійців.
- •6. Вчення про буття та діалектику
- •7.Атомістика Демокріта та його послідовників(Епікур, Лукрецій Кар).
- •9. Антропоцентризм філософії Сократа.
- •10. Система об’єктивного ідеалізму Платона.
- •11. Енциклопедична філософія Аристотеля.
- •14 Соціально-політичні утопії т.Мора та т.Кампанеллі.
- •15 Беккон як родоначальник класичного емпіризму
- •16. Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія ф.Бекона, Дж.Локка, т.Гоббса.
- •19.Метафізика монізму б.Спінози
- •22.Загальна характеристика критичного періоду творчості Канта
- •23.Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •24.Трансцендентальна естетика Канта
- •25. Морально-етичне вчення Канта.
- •26.Загальна характеристика філософії й.Фіхте
- •27.Філософський ідеалізм Шеллінга
- •28.С-ма класичного ідеалізму г.Гегеля
- •29.Діалектика Гегеля:принципи,закони,категорії
- •30. Основи класичного марксизму
- •31.Антропологія класичного романтизму
- •32-33. Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера.
- •34.Морально-етичні вчення Шопенгауера і Ніцше
- •35.Ф.Ніцше основоположник новітньої філософської антропології
- •36.. Антропалогія Ніцше “Бог помер”
- •37.Морально-етичне вчення ф.Ніцше
- •38.Загальна характеристика психоаналізу
- •39.Сублімація за Фрейдом
- •40.Проблеми невдоволення людини в культурі з.Фрейда
- •41.Основи глибинної психології Юнга
- •42.Культурологічні аспекти психоаналізу к.Г Юнга
- •43. Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •44.Проблема людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням е.Фромма.
- •45. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
- •46. Проблема буття людини в екзистенціалізмі.
- •47.Проблема співвідношення існування та сутності
- •48.Поняття тривоги в екзистенціалізмі
- •49.Проблема часу в філософії екзистенціалізму
- •50.Проблема свободи в екзистенціалізмі
- •51.Проблема самогубства людини
32-33. Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера.
Артур Шопенгауер (1788-1860) як філософ формувався під впливом Платона й Канта та індійського буддизму. Він різко критикував Гегеля. Головна праця: “Світ як воля й уявлення”. Цікаві його погляди на сутність і призначення філософії. Шопенгауер уважав, що будь-яка людина філософує, це зумовлено її розумінням небезпеки свого становища, людині важко усвідомлювати власне існування ненадійним, випадковим як на початку, так і в кінці, і притому надто коротким.
Їй важко змиритися з тим, що особистість нескінченно мала у безмежному просторі та серед численних істот. Людина хоче пізнати всесвіт тому, що хоче зрозуміти своє місце у ньому. Шопенгауер також наголошував, що не дух часу визначає філософію, а філософія визначає дух часу, події епохи. На філософію позитивний вплив мають винятково видатні люди, а на них впливають їх попередники.
У історії філософії Шопенгауер розрізняє три способи мислення: догматизм – це коли висловлюються певні думки про об’єкт, про речі світу, які вони самі в собі та якими повинні бути; скептицизм – висловлює сумнів щодо того, що можна пізнати щось у речах-у-собі; критицизм – з’являється у Канта, поєднує і догматизм і скептицизм, слугує їм посередником і суддею, зважує їх права, досліджуючи не речі, а загальну здатність пізнання.
Шопенгауер зазначає, що його філософія у своїй глибинній основі відрізняється від усіх існуючих тим, що вона не є як решта, простим застосуванням закону підстави, вона не наука, а мистецтво, вона фіксує не те, що повинно бути, а лише те, що є. Світ повинен повторитися в матеріалі розуму. Об’єкт філософського споглядання повинен бути вирваний зі світового потоку і повністю ізольований, тоді ми звільняємося від “чому”, від “коли” – тобто від усього, що вимагає закон підстави. Отже, у філософії повинні реалізуватися два принципи: щодо суб’єкта – свобода від волі; щодо об’єкта – свобода від закону підстави.
Визначальний онтологічний і гносеологічний принцип філософії Шопенгауера – ВОЛЯ. Воля – це річ-у-собі. Сам Шопенгауер зауважує, що всю його філософію можна сформулювати в одному реченні: “Світ – це самопізнання волі”. Світ – це уявлення суб’єкта пізнання. Воля – реальне, а світ уявлення – це дзеркало реального. Воля – світова душа. А світовий дух – це чистий суб’єкт пізнання. Тіло – видима воля, яка завжди хоче і ніколи не може задовольнитися. Воля до життя – справжнє прокляття. Воля до життя завжди буде мати життя, а з ним і смерть. Смерть – тільки гіркий додаток до життя. Життя – відстрочена смерть. Причина всіх людських страждань полягає в напруженості волі, чим менше ми виявляємо волю, тим менше страждаємо.
Шопенгауерівська філософія песимістична. Він уважає, що світ складається зі страждань і нудьги. Людина сама собою – це явище волі, тому її існування складається з безперервного невтомного хотіння та прагнення, саме хотіння має в своїй основі нестаток, а отже, і страждання. Отже, життя – це завжди страждання. Страждання – умова діяльності генія. Тільки тоді коли у нас виникає розлад із дійсним світом і незадоволення ним, ми звертаємося до світу думки. Незадоволена воля запитує: “Що таке цей світ?”