36.. Антропалогія Ніцше “Бог помер”

“Класичний нігілізм” безапеляційно знищив усяку мету поза і вище сущого. Для цього нігілізму слова “Бог помер” означають не лише безвладдя християнського Бога, але і безвладдя всього надчуттєвого, чому людина повинна і хотіла б підпорядкуватися. Це безвладдя означає розпад попереднього порядку. Індивідуум зіпсований, коли він утрачає свої інстинкти, коли вибирає те, що для нього шкідливе.

Усім вищим цінностям людства не вистачає волі до влади. З нігілізмом, тобто переоцінкою всіх попередніх цінностей у межах сущого як волі до влади і перед обличчям вічного повернення того ж самого, стає необхідним нове покладання сутності людини. Оскільки “Бог помер”, зразком для людини може стати лише сама людина – “тип”, “образ” людства, яке покладає на себе завдання переоцінки всіх цінностей у масштабах єдиної волі до влади і налаштоване вступити в абсолютне панування над землею.

Бог Помер (або Бог Мертвий) - Слова Ф. Ніцше, які він асоціював з головною, з його точки зору, подією новітнього часу - розкриттям повної порожнечі у всьому, чим жила культура і цивілізація, провалом моральності та духовності в Ніщо, торжеством нігілізму. Нігілізм відкинув всяке лицедійство, всяку гру в пристойності і благородство "кинув свою тінь на всю Європу". Винуватцем "смерті Бога" Ніцше оголосив християнство за перекручення того, що приніс Ісус людям: "Ми його вбили - ви і я! Всі ми його вбивці!"

Звідси - всі прийдешні катастрофи, через які належить проходити років 200, щоб вийти потім на новий шлях, і Ніцше жадав: швидше б вони почалися. М. Хайдеггер коментував це згідно своїм пошукам Буття: "Бог - найменування сфери ідей, ідеалів ... Слова" Бог мертвий "означають: надчуттєвий світ позбувся своєї дієвої сили. Він не подає вже життя.

Прийшов кінець метафізики ... не залишається зовсім нічого, чого б трималася, на що могла би спертися і чим могла би спрямовуватися людина ". Але не потрібно вважати слова "Бог мертвий" формулою невіри, тому що "суперечка з християнством аж ніяк не обов'язково має спричинити за собою боротьбу з християнським духом". К. Ясперс вважав, що Ніцше знову адресував історичного християнства "старий, значною мірою виправданий докір, лунали з усіх сторін, в тому числі з XIII століття з Далекого Сходу: християни не виконують того, чого навчають, не роблять самі того, що заповідано їх священними книгами "

37.Морально-етичне вчення ф.Ніцше

Мораль філософ пов'язував із творчим началом людини. Вона може бути проявом або позитивної творчості, самореалізації індивіда, що є результатом природного спонукання (аристократична мораль), або негативної, що служить демагогічним прикриттям руйнівних емоційно-вольових імпульсів (рабська мораль). Чимало його висловлювань наводять на думку, ніби він ототожнював рабську мораль з мораллю загалом, а переоцінювання цінностей розглядав як звільнення від будь-яких моральних цінностей.

Проте немало міркувань Ф.-В. Ніцше засвідчують протилежне. Наприклад, критикуючи мораль, він вдавався до моральних суджень, понять зі сфери етики, писав про мораль майбутнього, хоча й називав цей історичний етап розвитку моралі позаморальним.

Перший етап розвитку моралі є доморальним (коли цінність вчинку визначалася цілковито його наслідком), другий — моральним (коли критерієм цінності вчинку вважали характер наміру), третій — позаморальним (йому властиві стосунки, вчинки, зумовлені не намірами, а чимось глибшим, ґрунтовнішим, стосовно чого наміри є зовнішнім виявом). Позаморальні вчинки здійснюють за відсутності ситуації вибору, роздвоєння "Я" людини, без орієнтації на певні норми. Вчинена людиною дія є самостимульованою, глибоко особистісною, виявом смислу її життя.

Свідки такої дії розцінюють її як високоморальний вчинок, оскільки вона відповідає найсуворішим нормам моралі. Однак похвала може принизити людину, бо такі дії позаморальні, вищі для неї від моральних, орієнтованих на зовнішні норми. Йдеться про дії, в яких концентровано виявляється смисл особистого життя людини, і водночас такі, наслідки яких відповідають найсуворішим вимогам моралі. Філософ вважав, що позаморальна поведінка є привілеєм тільки аристократів.

Етичним поглядам Ніцше властиві презирливе ставлення до простих людей, засудження демократичних засад у житті суспільства, заперечення всезагального характеру моралі тощо. Вони мають як прихильників, так і опонентів. їх виважена оцінка наводить на думку, що проголошувана мислителем "воля до влади" означає насамперед владу над собою, панування над собою.

Однак, досягнувши панування над собою, надлюдина повинна панувати над обставинами, над природою і всіма нестійкими креатурами (лат. — створення) з ослабленою волею. Ця надлюдина нічого власне надлюдського в собі не містить. Вона — суверенний, автономний індивід, сильна особистість. Тезу філософа "по той бік добра і зла" не варто вважати закликом до аморальності, бо вона принаймні не означає " по той бік гарного і поганого". У ній, очевидно, йдеться про те, що оцінювання спостережуваних явищ залежить від того, суб'єктом якого відношення є людина: за прагматичного відношення вона оцінює явища як корисні чи шкідливі, за естетичного — як прекрасні чи потворні, за морального — як добрі чи злі.