43. Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.

Залежність характеру людини від його способу життя Фромм висловив в понятті соціального характеру.

Соціальний характер змінюється разом зі зміною суспільства, культури. Фромм розрізняв такі його типи: накопичувальний, що сприймає, ринковий, експлуататорський, некрофіліческій.

Вкрай важлива категорія вчення Е. Фромма про особистості - любов. Під нею він розумів і життєву потребу кожної людської істоти, і велику, що об'єднує людей силу. Проте сучасне західне суспільство не створює для її (любові) розвитку відповідних умов; навпаки, замість об'єднує любов продукується роз'єднують зло. 

Е. Фромм аналізує різні види любові, особливо виділяючи любов між батьками і дітьми. За таким критерієм, як об'єкти кохання, вчений виділяє такі її види: братерська любов, материнську любов, еротичну любов, любов до себе, любов до Бога. 

Фромм стверджує, що любов - рідкісне явище в сучасному суспільстві, а її місце зайняли численні форми псевдолюбові, які насправді є формами її розкладання. Він вважає, що люди помилково говорять про любов іншим і вселяють це почуття собі з тієї причини, що хочуть врятуватися від самотності, який інакше було б нестерпним. Вступаючи в шлюб, людина вступає в «союз двох проти всього світу», і цей егоїзм приймається за любов і близькість.

«Любов - як взаємне статеве задоволення і любов - як робота в складі команди і притулок від самотності - ось дві нормальні форми розкладання любові в сучасному західному суспільстві, патологія любові, наступна соціально обумовленим зразками». Я повністю згодна з думкою філософа і підтримую його, тому що теж вважаю любов рідкісним почуттям у сучасному світі, світі, в якому головну роль відіграють гроші, влада, слава. Безліч відносин будуються на власну вигоду - як матеріальної, так і моральної.

Почуття самотності, на мій погляд, є одним із самих руйнівних. Воно штовхає людину до рук більш-менш відповідного супутника життя, закриває довгу і виснажливу «дорогу» в пошуках свого ідеалу. Але все ж, справжня любов існує. Я вважаю, що це така любов, при якій людина без жалю може віддати все що має, з радістю ділиться своїми почуттями, може «перевернути гори», при цьому, не просячи в замін таких же вчинків. 

В інших дослідженнях вчений підкреслює, що в кожній людині закладено дві тенденції - любов до життя (біофілія) і любов до смерті (некрофілія). Людина може стати біофіліі або некрофілом. Якщо він втрачає прагнення до життя, торжествує інстинкт смерті. У Фромма поняття некрофілія будуватися не на сексуальній основі, це поняття значно ширше і багатше. Мова йде про прагнення до руйнування в самих різних формах. Людина сама вирощує у собі комплекси некрофіла, пов'язані з жорстокістю, дистрофією почуттів. 

44.Проблема людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням е.Фромма.

Проблема людської агресії посідає значне місце у творчій спадщині видатного американського психоаналітика і мислителя - гуманіста Еріха Фромма (1900-1980). Безпосередній свідок Першої і Другої світових воєн, виникнення фашизму і більшовизму, що спричинили загибель десятків мільйонів людей, не міг лишатися осторонь цієї актуальної проблеми сучасності. Тим більше, що світ практично впродовж усієї другої половини ХХ століття був на порозі нової - термоядерної війни, у якій уже не могло бути ні переможців, ні переможених. 

Е.Фромма вражає схильність людини, та й суспільства в цілому, до агресії. Незважаючи на багатовіковий досвід цивілізації і культури, на соціальний прогрес, людина так і не змогла відмовитися від своїх згубних пристрастей - бажання ґвалтувати й вбивати.

Е.Фромм намагається зрозуміти: де ж корені людської агресивності? Чи є вона вродженою схильністю людини, чи спричиняється зовнішніми соціальними причинами?

"Історія людства, - підкреслює Е.Фромм у праці "Душа людини", - написана кров'ю. Це історія насильства, що ніколи не припиняється, оскільки люди майже завжди підпорядковують подібних до себе засобом сили.

Учений звертає увагу і на той факт, що "ці люди не відрізняються від середньої людини: вони егоїстичні і навряд чи готові відмовитися від власних переваг на користь інших, але разом з тим вони не відзначаються ні особливою злісністю, ні особливою жорстокістю. Але коли такі люди, які в нормальному житті, швидше, сприяли б добру, ніж злу, приходять до влади, керують мільйонами і розпоряджаються страшною зброєю руйнування, вони можуть завдати величезної шкоди.

У громадянському житті вони, ймовірно, розорили б конкурента. У нашому світі могутніх і суверенних держав (причому "суверенний" означає: той, що не піддається ніяким моральним законам) вони можуть викоренити всю людську расу. Головною небезпекою для людства є не садист чи нелюд, а нормальна людина, наділена незвичайною владою". 

Крім влади, вважає Е.Фромм, мають існувати ще й інші - психологічні - причини, що спонукають людей до агресії. "Для того, щоб мільйони поставили на карту своє життя і стали вбивцями, - зазначає він у "Душі людини", - їм потрібно вселити такі почуття, як ненависть, обурення, деструктивність і страх.

Поряд із зброєю ці почуття є неодмінною умовою для ведення війни, але вони не є її причиною, так само, як і гармати та бомби, окремо взяті не є причиною воєн. Багато хто вважає, що атомна війна в цьому розумінні відрізняється від війни традиційної. Той, хто натисненням кнопки запускає атомні бомби, кожна з яких здатна забрати сотні тисяч життів, навряд чи відчуває те, що й солдат, який убиває за допомогою штика чи кулемета

. Але, навіть якщо запуск атомної ракети в свідомості згаданої особи переживається тільки як слухняне виконання наказу, все ж лишається запитання: чи не повинні міститися у глибших шарах його особистості деструктивні імпульси чи, щонайменше, глибока байдужість щодо життя, для того, щоб така дія взагалі стала можливістю?. 

Варто звернути увагу на те, що існування людської агресивності Е.Фромм вважає незаперечним фактом об'єктивної реальності. "Практично кожного, - зазначає він у "Втечі від свободи", - хто мав можливість спостерігати суспільні процеси в нашому суспільстві, особисті стосунки між людьми, вражає колосальний рівень схильності до руйнування. Ця тенденція проникла практично в усі сфери життєдіяльності суспільства. 

Згідно з Е.Фроммом, агресія наявна навіть у таких, здавалося б, далеких від неї духовних явищах, як любов, обов'язок, патріотизм та ін. Вона часто має такий завуальований характер, що її, на думку дослідника, важко розпізнати і запобігти їй. Так, учений підкреслює, що в чистому вигляді схильності до руйнування не існують, а раціоналізуються, набираючи різних форм. Можна сказати, що немає нічого на світі, що б не використовувалося як раціоналізація руйнівності. Любов, обов'язок, патріотизм - усі ці поняття та багато інших використовували, використовують і будуть використовувати для того, щоб приховати за ними руйнування самого себе й інших людей" [5, 222]. 

Е.Фромм намагався пояснити походження і суть цього досить дивного і суперечливого феномена агресії, базуючись на факторах різних наук: психології, нейрофізіології, палеонтології, антропології, етології та інших; він створює свою, оригінальну концепцію людської агресивності. 

Як одну з основних причин агресивної поведінки дослідник називає нездатність людини реалізувати свою життєву потенцію. Не випадково підвищену схильність до агресивності Фромм приписує, насамперед, маргіналам, людям, що не знайшли себе в житті, а також нездатним само реалізуватися

Введення Фроммом дихотомії "продуктивна агресія" - "деструктивна агресія", на наш погляд, сприяло творчому розвитку фрейдівської дихотомії двох "первинних позивів": "інстинкту життя" й "інстинкту смерті". Однак у цьому випадку Фромм, на нашу думку, значно ближче підійшов до розв`язання цієї суперечності й, отже, до вирішення проблеми людської агресивності. 

В інтерпретації Фромма агресія, у її "раціональній" формі, за своїм змістом фактично збігається з первинним "покликом життя", представленим у концепції Фрейда. Агресія виступає тут немовби у двох основних іпостасях - і як позитивний елемент психічної організації індивіда, що слугує виживанню людини й суспільства, і як деструктивний елемент, що несе насильство й смерть. Причому обоє вони присутні в людській психіці на однакових правах. Так, хоча "злоякісна" агресія, на думку Фромма, "не потрібна для фізіологічного виживання людини", вона "водночас являє собою важливу складову частину його психіки". 

Визнання цього своєрідного дуалізму того самого явища - людської агресивності - можна, на наш погляд, вважати серйозним науковим здобутком Фромма. Воно, по-суті, є відповіддю на питання Фрейда про можливу єдність і взаємозумовленість двох основних полярних підвалин у психіці людини: "позивів життя" й "позивів смерті".