- •1.Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •2.Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
- •3.Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •4.Основні риси філософії піфагорійців.
- •6. Вчення про буття та діалектику
- •7.Атомістика Демокріта та його послідовників(Епікур, Лукрецій Кар).
- •9. Антропоцентризм філософії Сократа.
- •10. Система об’єктивного ідеалізму Платона.
- •11. Енциклопедична філософія Аристотеля.
- •14 Соціально-політичні утопії т.Мора та т.Кампанеллі.
- •15 Беккон як родоначальник класичного емпіризму
- •16. Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія ф.Бекона, Дж.Локка, т.Гоббса.
- •19.Метафізика монізму б.Спінози
- •22.Загальна характеристика критичного періоду творчості Канта
- •23.Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •24.Трансцендентальна естетика Канта
- •25. Морально-етичне вчення Канта.
- •26.Загальна характеристика філософії й.Фіхте
- •27.Філософський ідеалізм Шеллінга
- •28.С-ма класичного ідеалізму г.Гегеля
- •29.Діалектика Гегеля:принципи,закони,категорії
- •30. Основи класичного марксизму
- •31.Антропологія класичного романтизму
- •32-33. Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера.
- •34.Морально-етичні вчення Шопенгауера і Ніцше
- •35.Ф.Ніцше основоположник новітньої філософської антропології
- •36.. Антропалогія Ніцше “Бог помер”
- •37.Морально-етичне вчення ф.Ніцше
- •38.Загальна характеристика психоаналізу
- •39.Сублімація за Фрейдом
- •40.Проблеми невдоволення людини в культурі з.Фрейда
- •41.Основи глибинної психології Юнга
- •42.Культурологічні аспекти психоаналізу к.Г Юнга
- •43. Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •44.Проблема людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням е.Фромма.
- •45. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
- •46. Проблема буття людини в екзистенціалізмі.
- •47.Проблема співвідношення існування та сутності
- •48.Поняття тривоги в екзистенціалізмі
- •49.Проблема часу в філософії екзистенціалізму
- •50.Проблема свободи в екзистенціалізмі
- •51.Проблема самогубства людини
49.Проблема часу в філософії екзистенціалізму
У “Бутті і ніщо” Сартр розглядає проблему часу. На його думку, темпоральність – це організована структура, тотальність, в яку входять три елементи: минуле, теперішнє, майбутнє. Темпоральний феномен потрібно розглядати у його тотальності.
Минуле – це завжди зростаюча тотальність у-собі, якою ми є. Однак, оскільки ми не мертві, ми не є цим у-собі в модусі тотожності. Завдяки смерті для-себе назавжди перетворюється на у-собі настільки, наскільки воно цілком проникло у минуле. Сартр згадує слова Мальро “Смерть перетворює життя на долю”. У змісті минулого як такого я нічого не можу ані відняти, ані додати. Минуле, яким я був, є тим, чим воно є; – це якесь у-собі як речі світу. І цей буттєвий зв’язок, який я маю підтримувати з минулим, – це зв’язок типу в-собі.
Тобто це ототожнення із собою. Але, з другого боку, я не є своїм минулим. Я не є ним, оскільки я ним був. Минуле, зауважує Сартр, – та онтологічна структура, яка зобов’язує мене бути тим, чим я є поза собою. Для-себе є завжди по той бік того, чим воно є. Минуле – це в-собі, котрим я є як перевищений.
Для-себе є своєю основою, оскільки воно завдає поразки у-собі, щоб бути собою. Але воно не досягло, однак, свого визволення від у-собі. Перевищене у-собі продовжує існувати й переслідує для-себе як свою первісну випадковість. Я не можу повернутися в минуле, воно є у-собі, а я є для-себе; минуле – це те, чим я є, без можливості ним жити.
Минуле – це субстанція. Єдиний спосіб, у який я міг би бути минулим, це бути собою у-собі, щоб згубити себе у ньому шляхом ототожнення: це те, в чому мені відмовлено за сутністю. Минуле подає себе як для-себе, що стало у-собі. На відміну від минулого, яке є у-собі, теперішнє є для-себе. Те, що існує в теперішньому, відрізняється від будь-якого іншого існування своїм характером присутності. Але стосовно чого теперішнє є присутністю і що є теперішнім?
Теперішнє – це присутність. Для-себе присутнє у бутті у формі втечі; теперішнє – це постійна втеча від буття. Теперішнє оприсутнює себе як утечу. Неможливо осягнути теперішнє як миттєвість, бо мить була б моментом, у якому теперішнє є. Для-себе є втечею від буття співприсутнього і від буття, яким воно було, в напрямку до того, яким воно буде.
Як теперішнє воно не є тим, чим воно є (минуле), і є тим, чим воно не є (майбутнє). Майбутнє є тим, чим я маю бути, оскільки я можу не бути ним. Я проектую себе до майбутнього, щоб там злитися з тим, чого мені бракує. Для-себе ніколи не стане у теперішньому таким, яким мусило б бути у майбутньому. Майбутнє не реалізується. Минуле є буттям, яким я є по той бік від себе, але це – буття, яким я є без можливості не бути ним. Майбутнє робить лише пред-ескіз із перспективи, в якій для-себе буде спонукати себе бути як оприсутнююча втеча від буття до іншого майбутнього.
Воно є тим, чим я був би, як би не був вільним, і тим, чим я лише й можу бути спонукуваний, оскільки я вільний. Я є своїм майбутнім у постійній перспективі можливості не бути ним. Звідси виникає тривога, яка виходить з того, що я не повною мірою є тим майбутнім, яким я маю бути і яке надає свого сенсу моєму теперішньому, я є буттям, сенс котрого завжди проблематичний. Майбутнє не є, воно себе уможливлює.
Майбутнє – постійне уможливлення можливостей, як сенс теперішнього для-себе, оскільки цей сенс проблематичний і оскільки він як такий радикально уникає теперішнього для-себе. Темпоральність не існує, але для-себе, існуючи, темпоралізує себе. Для-себе може існувати лише в темпоральній формі.