філософія / 65. Екзистенціалізм Сартра

65.Екзистенціалізм Сартра

Ім'я Сартра нерозривно пов'язане з поняттям екзистенціалізму. З усіх філософів, входять до цього напрямку, лише він упевнено себе називав екзистенціалістом. Екзистенціалізм- це філософія існування.

Ставлення Сартра до екзистенціалізму ясно викладені у праці «Екзистенціалізм- це гуманізм». У цьому вся праці він захищає даний філософський напрям від звинувачень пессимистичности,нигилизации традиційних цінностей, пасивності. Сартр порівнює позиції класичних философов-рационалистов XVIII-XIX століть (Декарт, Ляйбніц, пізніше Вольтер, Кант) відносини із своїми.

Якщо есенція передує екзистенції, то Бог творить людину, закладаючи в нього певне поняття, завдяки чому людина і існує. Сартр порівнює творіння людини виготовлення ножа: «Отже, поняття "людина" в божественному розумі аналогічно поняттю "ніж" в розумі ремісника. І бог творить людину, відповідаючи технікою і задумом, точно як і, як ремісник виготовляє ніж у відповідність до його визначення і технікою виробництва. Скасування Бога у філософів – атеїстів не вплинув цю концепцію, перейменувавши «Божий задум» в «людську природу», однакову в усіх.

Для атеїстичного екзистенціалізму характерний зворотний погляд. Спочатку людина існує, і на початку це існування не визначено поняттям, оскільки власна сутність реалізується людиною лише в процесі існування, з власної волі. «Для екзистенціаліста людина тому не піддається визначенню, що спочатку нічого собою технічно нескладне. Людиною він працює лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама.» Під словами «робить себе сама» мається на увазі наявність в людини бажань, і волі, що розвиваються за ходом існування, з допомогою яких людина змінюється. Це в Сартра називається суб'єктивністю. Людина для Сартра це проект, який переживається суб'єктивно, тим він височить над іншої природою.

Проте в суб'єктивізму є ще одне значення. Людина відповідальна як за себе так і за решту людей. Він може вийти за межі своєї свідомості, своєї суб'єктивності. Це Сартр називає глибоким змістом екзистенціалізму. Людина, роблячи власний вибір, робить її за всіх людей відразу, вибирає для людства благо, оскільки він неспроможна вибрати зло. Своїми діями, на думку Сартра, ми творимо образ ідеального чоловіка й стверджуємо певні цінності.

Далі Жан-Поль Сартр розкриває поняття «тривога», «відчуженість», «розпач». Отже, Сартр стверджує : «Экзистенциалист охоче заявляє, що людина – це тривога.» Тривога людини виникає саме тому, що він своєю дією стверджує ідеал і цінність, виступає «законодавцем». Сартр вважає, що людина має відчувати це почуття, і якщо не відчуває- отже вона втікає від відповідальності. Але такі роздуми не повинні відговорити людину від дії, потрібно приймати на себе відповідальність.

Перейдемо до занедбаності. Про занедбаності разом із Сартром саме сповідував і інший атеїстичний екзистенціаліст- Мартін Гайдеґґер. Він характеризував занедбаність в смерті - страхом, перед «ніщо».

У Сартра відчуженість- це усвідомлення своєї самотності у світі, за відсутності Бога. Це з іншої сторони і є свобода. Сартр наводить цитату з Достоєвського «Якщо Бога немає, усе дозволено». Людина немає виправдань, посібників, які первинні, а які – вторинні, власне навіть цінностей він не бачить. Тому його доводиться щоразу створювати свій власний ідеал й має бути відповідальним за свій вибір. Так відчуженість приходить разом із тривогою.

Наступне поняття яка- це розпач. За словами Сартра розпач приходить до людини в останній момент,коли він усвідомлює, що може справді розраховувати лише на свої сили.

Далі автор обгрунтовує гуманність екзистенціалізму. Головний його аргумент- те, що це вчення не розглядає людини, як об'єкт, тоді як матеріалісти ставить її з неживими предметами. Суб'єктивність , яку можна опанувати за істину.

Далі йде розмірковування про свободу. Сартр стверджує, що воля людини повністю залежить від волі іншох людини. Якщо індивід хоче свободи собі, він має бажати її й ж для решти.

Наприкінці своєї праці Сартр пояснює гуманізм. Він засуджує той гуманізм, що ставить людину, як мету і найвищу цінність. Жан-Поль стверджує, що не можна високо оцінювати все людство по видатним досягненням малої його частину. На його думку, затвердити цінність дозволить лише нелюдина.