- •1.Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •2.Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
- •3.Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •4.Основні риси філософії піфагорійців.
- •6. Вчення про буття та діалектику
- •7.Атомістика Демокріта та його послідовників(Епікур, Лукрецій Кар).
- •9. Антропоцентризм філософії Сократа.
- •10. Система об’єктивного ідеалізму Платона.
- •11. Енциклопедична філософія Аристотеля.
- •14 Соціально-політичні утопії т.Мора та т.Кампанеллі.
- •15 Беккон як родоначальник класичного емпіризму
- •16. Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія ф.Бекона, Дж.Локка, т.Гоббса.
- •19.Метафізика монізму б.Спінози
- •22.Загальна характеристика критичного періоду творчості Канта
- •23.Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •24.Трансцендентальна естетика Канта
- •25. Морально-етичне вчення Канта.
- •26.Загальна характеристика філософії й.Фіхте
- •27.Філософський ідеалізм Шеллінга
- •28.С-ма класичного ідеалізму г.Гегеля
- •29.Діалектика Гегеля:принципи,закони,категорії
- •30. Основи класичного марксизму
- •31.Антропологія класичного романтизму
- •32-33. Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера.
- •34.Морально-етичні вчення Шопенгауера і Ніцше
- •35.Ф.Ніцше основоположник новітньої філософської антропології
- •36.. Антропалогія Ніцше “Бог помер”
- •37.Морально-етичне вчення ф.Ніцше
- •38.Загальна характеристика психоаналізу
- •39.Сублімація за Фрейдом
- •40.Проблеми невдоволення людини в культурі з.Фрейда
- •41.Основи глибинної психології Юнга
- •42.Культурологічні аспекти психоаналізу к.Г Юнга
- •43. Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •44.Проблема людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням е.Фромма.
- •45. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
- •46. Проблема буття людини в екзистенціалізмі.
- •47.Проблема співвідношення існування та сутності
- •48.Поняття тривоги в екзистенціалізмі
- •49.Проблема часу в філософії екзистенціалізму
- •50.Проблема свободи в екзистенціалізмі
- •51.Проблема самогубства людини
27.Філософський ідеалізм Шеллінга
філософська позиція Шеллінга відіграла особливу роль у розгортанні кризи німецької класичної філософії. Зазнавши глибокого впливу пантеїстичної філософії Спінози, Шеллінг приходить до думки про єдність природи та людського духу. (Природа – це видимий дух, а дух – невидима природа).
У вступі до праці “Система трансцендентального ідеалізму” (1800), яка вважається квінтесенцією його філософських поглядів раннього періоду, він розкриває поняття трансцендентальної філософії; зазначає, що будь-яке знання ґрунтується на збіжності об’єктивного й суб’єктивного, істина полягає якраз у збіжності уявлень із відповідними їм предметами. Сукупність усього винятково об’єктивного у нашому знанні Шеллінг називає природою; сукупність усього суб’єктивного називає “Я” чи інтелігенцією.
Ці два поняття протилежні. Але в кожному знанні потрібний збіг того й іншого, завдання якраз і полягає в тому, щоб пояснити цей збіг. Можливі два варіанти розгляду проблеми: ми приймаємо у якості первинного об’єктивне і запитуємо, як до нього приєднується суб'єктивне, яке з ним збігається? Або в якості первинного визнаємо суб’єктивне, і тоді завдання полягає в тому, щоб пояснити, як до нього приєднується об’єктивне. Як природа стає чимось таким, що уявляється? Як до природи приєднується інтелігенція?
У цьому випадку природа чи об’єктивне сприймається в якості первинного. Це завдання природознавства. Будь-якому природознавству властиве прагнення йти від природи до інтелігенції, привнести у явища природи теорію. Найвищим ступенем досконалості природознавства було б повне одухотворення всіх законів природи, яке перетворило б їх у закони споглядання та мислення. Феномени (матеріальне) повинні повністю зникнути, залишитися мають тільки закони (формальне).
Найдосконалішою була б така теорія природи, у якій природа повністю б розчинилася в інтелігенціях. Природознавству притаманна тенденція наділяти природу розумом, і саме тому природознавство стає натурфілософією, отже, завдання натурфілософії вважати первинним об’єктивне і виводити з нього суб’єктивне.
Якщо ж трансцендентальна філософія існує, то їй залишається йти тільки у зворотному напрямку – виходити із суб’єктивного в якості первинного й абсолютного і виводити з нього об’єктивне. Подібно до того як натурфілософ намагається усунути все суб’єктивне у своїх знаннях, так і трансцендентальний філософ намагається не допускати об’єктивного у чисто суб’єктивний принцип знання. Засобом такого усунення слугує абсолютний скептицизм.
28.С-ма класичного ідеалізму г.Гегеля
Гегель приходить до висновку, що світ істинно пізнається думкою, і це тому, що сам світ – це думка. Уся реальність ґрунтується на логічних законах. Абсолютна Ідея. розвиває себе за правилами діалектичної тріади: теза-антитеза-синтез
. Гегель критикує формальну логіку і натомість пропонує діалектичну логіку. В логічному мисленні виділяє три ступені: розсудочний – на цьому рівні зміст знання розчленований, сторони суперечностей утримуються у відокремленості.
Негативно-діалектичний – це розвиток розсудочного моменту – на цьому ступені протилежності вже не лише фіксуються, але і простежуються як такі, що переходять одна в одну. Це негативний розум, бо він ще не усвідомлює тотожність протилежностей. Спекулятивний (позитивно-діалектичний) – усвідомлюється тотожність протилежностей. Думка розглядається як тотожність мислення та буття.
Історія руху думки, за Гегелем, – це процес пізнання Абсолютним Духом свого власного змісту. Абстрактне в мисленні завжди на початку, конкретне в кінці. Усі конечні речі – це ті речі, наявне буття яких відмінне від його поняття. Тільки в Богові буття збігається з поняттям. Тотожність буття та мислення можна осягнути винятково через спекулятивне мислення.
У своєму розвитку Абсолютна Ідея проходить три етапи: розвиток ідеї в її власному лоні, у “стихії чистого мислення” (логіка), тут ідея розкриває свій зміст у системі взаємозв'язаних і таких, що переходять одна в одну логічних категорій; розвиток ідеї у формі інобуття, тобто у формі природи (філософія природи), і розвиток ідеї у свідомості, праві, моральності, всесвітній історії, тобто в духові (філософія духу). На третьому етапі Абсолютна Ідея повертається до самої себе й осягає свій зміст у різних видах людської свідомості та діяльності.