27.Філософський ідеалізм Шеллінга

філософська позиція Шеллінга відіграла особливу роль у розгортанні кризи німецької класичної філософії. Зазнавши глибокого впливу пантеїстичної філософії Спінози, Шеллінг приходить до думки про єдність природи та людського духу. (Природа – це видимий дух, а дух – невидима природа).

У вступі до праці “Система трансцендентального ідеалізму” (1800), яка вважається квінтесенцією його філософських поглядів раннього періоду, він розкриває поняття трансцендентальної філософії; зазначає, що будь-яке знання ґрунтується на збіжності об’єктивного й суб’єктивного, істина полягає якраз у збіжності уявлень із відповідними їм предметами. Сукупність усього винятково об’єктивного у нашому знанні Шеллінг називає природою; сукупність усього суб’єктивного називає “Я” чи інтелігенцією.

Ці два поняття протилежні. Але в кожному знанні потрібний збіг того й іншого, завдання якраз і полягає в тому, щоб пояснити цей збіг. Можливі два варіанти розгляду проблеми: ми приймаємо у якості первинного об’єктивне і запитуємо, як до нього приєднується суб'єктивне, яке з ним збігається? Або в якості первинного визнаємо суб’єктивне, і тоді завдання полягає в тому, щоб пояснити, як до нього приєднується об’єктивне. Як природа стає чимось таким, що уявляється? Як до природи приєднується інтелігенція?

У цьому випадку природа чи об’єктивне сприймається в якості первинного. Це завдання природознавства. Будь-якому природознавству властиве прагнення йти від природи до інтелігенції, привнести у явища природи теорію. Найвищим ступенем досконалості природознавства було б повне одухотворення всіх законів природи, яке перетворило б їх у закони споглядання та мислення. Феномени (матеріальне) повинні повністю зникнути, залишитися мають тільки закони (формальне).

Найдосконалішою була б така теорія природи, у якій природа повністю б розчинилася в інтелігенціях. Природознавству притаманна тенденція наділяти природу розумом, і саме тому природознавство стає натурфілософією, отже, завдання натурфілософії вважати первинним об’єктивне і виводити з нього суб’єктивне.

Якщо ж трансцендентальна філософія існує, то їй залишається йти тільки у зворотному напрямку – виходити із суб’єктивного в якості первинного й абсолютного і виводити з нього об’єктивне. Подібно до того як натурфілософ намагається усунути все суб’єктивне у своїх знаннях, так і трансцендентальний філософ намагається не допускати об’єктивного у чисто суб’єктивний принцип знання. Засобом такого усунення слугує абсолютний скептицизм.

28.С-ма класичного ідеалізму г.Гегеля

Гегель приходить до висновку, що світ істинно пізнається думкою, і це тому, що сам світ – це думка. Уся реальність ґрунтується на логічних законах. Абсолютна Ідея. розвиває себе за правилами діалектичної тріади: теза-антитеза-синтез

. Гегель критикує формальну логіку і натомість пропонує діалектичну логіку. В логічному мисленні виділяє три ступені: розсудочний – на цьому рівні зміст знання розчленований, сторони суперечностей утримуються у відокремленості.

Негативно-діалектичний – це розвиток розсудочного моменту – на цьому ступені протилежності вже не лише фіксуються, але і простежуються як такі, що переходять одна в одну. Це негативний розум, бо він ще не усвідомлює тотожність протилежностей. Спекулятивний (позитивно-діалектичний) – усвідомлюється тотожність протилежностей. Думка розглядається як тотожність мислення та буття.

Історія руху думки, за Гегелем, – це процес пізнання Абсолютним Духом свого власного змісту. Абстрактне в мисленні завжди на початку, конкретне в кінці. Усі конечні речі – це ті речі, наявне буття яких відмінне від його поняття. Тільки в Богові буття збігається з поняттям. Тотожність буття та мислення можна осягнути винятково через спекулятивне мислення.

У своєму розвитку Абсолютна Ідея проходить три етапи: розвиток ідеї в її власному лоні, у “стихії чистого мислення” (логіка), тут ідея розкриває свій зміст у системі взаємозв'язаних і таких, що переходять одна в одну логічних категорій; розвиток ідеї у формі інобуття, тобто у формі природи (філософія природи), і розвиток ідеї у свідомості, праві, моральності, всесвітній історії, тобто в духові (філософія духу). На третьому етапі Абсолютна Ідея повертається до самої себе й осягає свій зміст у різних видах людської свідомості та діяльності.