9. Антропоцентризм філософії Сократа.

Цнтральною у філософській думці Сократа була людина і її свідомість. Відповідно, він був першим антропоцентристом.

Антропоцентризм – уявлення про те, що в центрі світу – людина, тобто все повинно сприйматись через контекст людини.

Сократ вважав, що людина має знання від народження і по життю здатна їх згадувати. Сократ не заперечував теорію переселення душ, потойбічне життя

Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, вчинки, і в цьому полягає основне завдання філософії.

Переконання Сократа в існуванні об'єктивної істини приводить його до висновку, що існують об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.

Сократ підкреслював значення совісті, внутрішнього голосу, який він називав даймоніон і який був гарантією осягнення людиною істини. Даймоніон — не суб'єктивний елемент, він має божественне походження. Згідно з Сократом, за допомогою даймоніону боги виділяють людину і повідомляють сенс всьому у всесвіті. Сократ вважає людину метою всього у світі. Він відкидає натурфілософію з її причинно-наслідковими зв'язками. Сократ протиставляє їй телеологію

Чесноти, тобто пізнання того, що є благо, можуть досягти лише «шляхетні люди»

Сократ звертається до проблеми людини, Сократ, - пізнай самого себе. Людина для Сократа - це, перш за все, її душа. А під "душею" Сократ розуміє наш розум, здатність мислення, і совість, моральне начало. Чеснота пов'язана в Сократа з пізнанням, що є необхідною умовою здійснення добрих вчинків, бо, не розуміючи суті блага, не будеш знати, як діяти в ім'я добра.

Обговорюючи проблему людини, Сократ ставив запитання про такі істотні характеристики людини як “мужність”, “розсудливість”, “краса”. Розуміючи неможливість існування загального як конкретно-індивідуального існування, Сократ каже: “Я вічно блукаю і не знаходжу виходу”

Доброчесність і розум зовсім не суперечать одне одному, оскільки мислення вкрай необхідне для відкриття Доброго, Прекрасного і Справедливого.Сократ розкриває поняття щастя й можливості його досягнення. Джерело щастя знаходиться не в тілі і не в чомусь зовнішньому, а в душі, не в насолоді речами зовнішнього матеріального світу, а в почутті внутрішньої виконаного. Людина щаслива тоді, коли її душа впорядкована й доброчесна.

10. Система об’єктивного ідеалізму Платона.

Платон уважає, що матеріальний світ, який нас оточує і який ми пізнаємо своїми чуттями – це лише тінь, він похідний від світу ідей (ейдосів). Тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища й предмети матеріального світу плинні, виникають, гинуть, змінюються, ідеї незмінні, нерухомі та вічні. Для Платона всі зміни – це зло, божественний лише спокій. Ідею (абстракцію) Платон відриває від реальних одиничних предметів, абсолютизує та проголошує первинною. Реальні речі – це поєднання ідеї (справжнього буття) із пасивною матерією без форми (небуттям). Найдетальніше вчення Платона про ідеї розроблено у творах “Бенкет”, “Федон”, “Федр”. З елеатами Платона поєднує те, що буття (ідеї) вічне, незмінне і пізнаване лише розумом, ідеї – це сутності, це те, що існує насправді.

Тільки ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. За ці властивості Платон визнає їх справжнім, дійсним буттям і зводить у ранг єдиного предмета справжнього щирого пізнання. Ідеї ​​утворюють ієрархію. Вище всього стоїть ідея краси і добра. Пізнання, чи досягнення, цієї ідеї є вершиною дійсного пізнання і свідченням повноцінності життя. Об'єктивний ідеалізм - ідеї існують поза і незалежно від людини.