6. Вчення про буття та діалектику

Виникла в м.Елеї на півдні Італії у VI-V ст. до н.е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський, Мелісс Самоський, Горгій.

На відміну від мілетської та піфагорейської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей. Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, позірність усіх помітних змін та відношень між речами, бо в іншому випадку будь-яке вчення про ту чи іншу річ стає простою марою, жодне знання не е опорою ані в теорії, ані в практичному житті.

ПАРМЕНІД..Для Парменіда найважливіше визначення буття - осягання його розумом: те, що можна пізнати тільки розумом, і є буття. Почуттям буття недоступне. Тому «одне й те ж є думка і те, про що думка існує». У такому твердженні Парменіда підкреслюється тотожність буття й мислення. Буття - це те,, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе, «як думка про нього». Мислення ж - це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результат мислення - знання (episteme). Почуттєве сприйняття має справу з безліччю різноманітних речей і одиничних предметів, що оточують людину.. Усі речі, в чому смертні вбачають істину, вірячи в неї, все це — лише ім'я порожнє. Його цікавить те, що залишається неминущим у вічному потоці загальних змін. Від безпосередньої дяності буття як множинного Парменід іде до визнання існування, справедливо вважаючи, що без існування світу як єдиного не було б і його чуттєвої множинності. Та потім зосереджує увагу на грані єдиного в бутті, що відкрилася йому.. Тепер буттям філософ називає тільки єдине й нерухоме, а множинне й чуттєве - небуттям, всупереч судженням людей. Звідси всі парадокси вчення Парменіда.

ЗЕНОН.. 1) Проти множинності: якщо усе складається з багато чого, чи якщо суще реально поділяється на відособлені частини, то кожна з цих частин виявляється і нескінченно малою, і нескінченно великою. Так виходить, нове протиріччя: усі виявляється рівним нічому. Справді, те, що не має величини, не може, приєднуючи до іншого, його збільшувати (нуль не є доданок); тому і всі, що складається з неподільних, позбавлені величини, саме не має ніякої величини, чи є (матеріально) ніщо. За словами Гегеля, «Зенонова діалектика матерії донині не спростована».

2) Проти руху. Щоб пройти відомий простір, тіло що рухається повинне спершу пройти половину цього простору, а для цього — спочатку ще половину цієї половини і т.д. до нескінченності, тобто воно ніколи не рушить з місця; на цій підставі швидконогий Ахіллес ніколи не може наздогнати повільну черепаху (апорія "Ахіллес і черепаха"). Інший аргумент: тіло, що рухається, напр. стріла, що летить, у кожен момент руху займає визначений простір, тобто знаходиться в спокої і, таким чином, весь рух розкладається на моменти спокою, отже, представляє внутрішнє протиріччя (тому що з нулів руху не можна скласти позитивну величину).

КСЕНОФАН. В «Глузуваннях» Ксенофан дав гостру критику яка є першою спробою спростування міфології. Він стверджував, що існує тільки один вічний Бог, який не має ні людського, ні звіриного вигляду, але бачить чує і мислить всім своїм єством, а світом керує за допомогою розуму. Ксенофан гостро критикував різні філософські школи. Йому належить ціла космогонія, типова взагалі для досократівської філософії. Проте він доходить до такого рівня абстракції, щоб мислити матерію як єдине суще, що суміщає в собі основні протиріччя матерії як філософського принципу.. Все і обмежене і нескінченне. Все єдине і множинне. Все тілесне і безтілесне. Все божествене і матеріальне. Все суще і несуще. Все є свідомістю, відчуттям, мисленням, і все матеріальне. Ксенофан впевнено проводить думку про неперервність, єдність, вічність, незнищенність і незмінність сущого, що без сумніву вплинуло на всю елейську школу.