Соціальна педагогіка (підручник)

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи

Зметою оцінювання ефективності соціальної роботи всі проекти та напрямки діяльності доцільно поділити на дві групи: надання соціальних послуг та превентивна робота.

Для розробки критеріїв оцінювання ефективності програм щодо надання соціальних послуг необхідно обов’язково враховувати специфіку об’єктів соціально-педагогічної роботи. В такому випадку можна виокремити такі проблемні групи клієнтів:

1.ВІЛ-інфіковані діти та молодь, хворі на СНІД.

2.Діти, які перебувають у стані бездоглядності.

3.Діти, які зазнали від насильства.

4.Діти-інваліди.

5.Діти ДБСТ.

6.Жінки, які зазнали насильства.

7.Неповнолітні, які перебувають у місцях позбавлення волі.

8.Молоді наркомани.

9.Неповнолітні, які мають умовне засудження.

10.Молодь, яка повернулася з місць позбавлення волі, за зверненням.

11.Різного типу сім’ї, які опинилися у складних життєвих ситуаціях.

12.Жінки, що збираються відмовитись від дітей.

Зметою об’єктивного оцінювання кожної із груп клієнтів складається окрема програма, повинна мати такі складові: кількісні та якісні критерії, форми зняття інформації, інструкції для проведення оцінювання, описання методики обробки результатів, основні алгоритми аналізу результатів та оформлення висновків.

Для оцінювання ефективності соціально-педагогічної роботи з надання послуг конкретним категоріям клієнтів у кожній державній соціальній службі у справах сім’ї, дітей та молоді фахівці повинні користуватися типовою програмою дослідження, за необхідності, адаптувати її, робити аналіз та висновки щодо ефективності проектів чи видів діяльності.

Більшість превентивних соціальних проектів базується на методах інформування та формування у дітей, молоді і дорослих позитивно орієнтованих навичок поведінки.

Як відомо, вплив інформації на індивіда здійснюється за кількома стадіями: усвідомлення ним інформації, знання, ставлення, готовність до дії, прояв уміння і поведінка клієнта.

Щоб здійснити, наприклад, оцінювання ефективності превентивного соціального проекту, необхідно виявити, які зміни відбулися у поведінці клієнта на кожній стадії потенційного проходження інформації.

441

Соціальна педагогіка

Усвідомлення проблеми, на яку сфокусована програма, є показником результативності будь-якого превентивного проекту. Як приклад візьмемо програму формування здоров’я: важливо, щоб молода людина зрозуміла, наскільки є актуальною проблема здоров’я для неї, наскільки є важливими окремі її складові, які за певних умов можуть бути факторами ризику для здоров’я. Усвідомлення проблеми спонукає молодих людей шукати можливі варіанти і шляхи вирішення цієї проблеми.

Зміна усвідомлення та критичної оцінки щодо тієї чи іншої проблеми легко визначається завдяки застосуванню пакету соціологічних індикаторів.

Знання є спонукальним фактором для людини у вирішенні конкретних проблем. Саме знання дозволяють приймати адекватне рішення щодо того, який саме спосіб життя повинна вести конкретна молода людина. При цьому важливе значення мають не стільки знання про бажану поведінку, скільки інформація про шкоду небажаної поведінки чи шкідливих звичок.

Зміну обсягу набутих знань можна визначити за допомогою тестування до початку і після завершення превентивної соціальної програми.

Знання можуть впливати на поведінку молодих людей або, навпаки, можуть не впливати. Як відомо, про шкоду тютюнопаління більше знають самі курці. Тому можна говорити, що знання є необхідним, але недостатнім фактором у визначенні поведінки молодої людини.

Ставлення. Ставлення людини до власного життя, здоров’я може впливати як на пошук інформації щодо конкретної проблеми, так і на поведінку людини щодо власного життя та здоров’я.

Вимір зміни ставлення людини до тієї чи іншої складової життя та здоров’я також здійснюється соціологічними методами.

Готовність до дії – це прояв людиною готовності змінювати свою поведінку під впливом різних соціально-економічних та психологопедагогічних чинників. Зміна цієї готовності визначається також за допомогою соціологічних методів.

Уміння. Для того, щоб зміцнити поведінку (наприклад, кинути палити) чи дотримуватись оптимально визначеної стосовно здоров’я поведінки, необхідно володіти певними уміннями. Відповідний „пакет” умінь, що допомагають молоді вести здоровий спосіб життя, зазвичай, містять всі превентивні проекти.

442

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи

Виміряти наявність чи відсутність тих чи інших умінь можна як теоретично, шляхом використання конкретних контрольних завдань, так і шляхом проведення практичних занять, у ході яких ці уміння проявляються.

Поведінка. Зміна поведінки молоді після їхньої участі у превентивному соціальному проекті є важливим показником його результативності, але складним щодо її досягнення. Тому міжнародна практика досить рідко використовує показник зміни в поведінці клієнта як показник ефективності превентивних заходів. Хоча, на нашу думку, вимір змін у поведінці індивіда також можна визначати за допомогою соціологічних методів: вхідним та вихідним анкетуванням, проведенням фокус-груп з учасниками соціальних проектів.

Отже, можна зробити такий висновок: оцінювання превентивних проектів соціально-педагогічної роботи слід проводити за допомогою методу соціологічних опитувань до початку дії конкретних програм та після їх завершення.

З метою організації проведення оцінки ефективності превентивних соціальних проектів фахівцям необхідно розробити типові інструментарії, які повинні мати запитання та тести за такою тематикою:

1)профілактика правопорушень дітей та молоді;

2)профілактика ЗППШ та ВІЛ/СНІД;

3)профілактика паління;

4)профілактика вживання алкоголю;

5)профілактика вживання легких наркотиків;

6)профілактика вживання легких наркотиків;

7)сексуальне виховання молоді;

8)підвищення фізичної активності дітей та молоді;

9)підтримка психічного здоров’я дітей та молоді;

10)інші можливі проблеми.

Для оцінювання ефективності дії превентивних соціальних про-

ектів у кожній державній соціальній службі чи центрах спеціалісти повинні користуватися типовою програмою дослідження, адаптувати її, а за необхідності, робити висновки щодо ефективності соціальної роботи загалом.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Дати характеристику основних напрямків оцінювання ефективності соціальної роботи.

2.Визначити види оцінювання і розкрити їх суть.

443

Соціальна педагогіка

3.Розкрити основні принципи, на яких базується оцінювання соціально-педагогічної роботи.

4.Виявити складові, що характеризують і стимулюють зміну поведінки дітей та молоді.

Література

1.Антипина Г. С. Теоретико-методологические проблемы исследования малых социальных групп. – Л., 1982.

2.Бургос М. История жизни. Рассказывание и поиск себя // Вопросы социологии. – 1992. – Т. 1. – № 2.

3.Бутенко И. А. Использование новых технологий при опросах // Социол. исслед. – 2000. – № 10. С. 118–124.

4.Журавлев В. Ф. Анализ коммуникации в качественном інтервью // Соціологія: М. – 1996. – № 7.

5.Как провести социологическое исследование / Под ред. М. К. Горшкова, Ф. Э. Шереги. – М.: Политиздат, 1994. – №3. – С. 110–116.

6.Оценка с привлечением к участию: Метод. реком. – К.: Межд. Альянс по ВИЧ/СПИД в Украине, 2001.

7.Паніна Н. В. Технологія соціального дослідження. – К.: Наукова думка, 1996.

8.Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с //Соціальна робота. – Книга 4.

444

РОЗДІЛ 9. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА

ПІДТРИМКА МОЛОДІЖНИХ ІНІЦІАТИВ

§ 1. Громадські, дитячі та молодіжні об'єднання як інститут соціалізації і соціального виховання підростаючого покоління

На початку ХХІ століття перед українським народом з новою силою постала проблема пошуку спільної консолідуючої ідеї, сучасної моделі соціально-економічного устрою та приватного життя, співзвучної необхідності подальшої демократизації суспільних відносин, пошуку консенсусу у виробленні стратегії розбудови в Україні економіки та громадянського суспільства.

На сьогоднішньому щаблі історичного поступу України вирішального значення набуває увага до молоді і, зокрема, до проблем її соціалізації та соціального виховання. На рівні ЮНЕСКО, “Римського клубу”, міжнародних культурологічних організацій розв’язання кардинальних проблем виховання й соціалізації молодого покоління пов’язується з ліквідацією суперечностей між усталеними старими формами, методами і засобами виховання й завданнями формування сучасної особистості, що поєднує пошуки й активне впровадження у зазначені процеси нових, нестандартних форм, методів і засобів соціально-педагогічного впливу на юнаків і дівчат, формування у молодої людини здатності до самостійного, критичного мислення, швидкого засвоєння нових знань і адаптацію до швидкоплинних реалій сьогодення.

Аналізуючи проблеми соціалізації й виховання, не варто забувати, що вони є похідними від суспільних процесів, соціальних зрушень. Фактор часу –“темпоральний феномен” – має бути головним у підходах до аналізу зазначених проблем, адже внаслідок соціальноекономічних і культурологічних змін старяться певні світоглядні орієнтації на життєві пріоритети й виникає потреба в нових педагогічних підходах до описання сучасних чинників виховання й соціалізації.

З таких позицій, наприклад, стає зрозумілою непродуктивність абстрактної постановки про передумови, мету та методи виховання молоді без урахування реального соціально-економічного та ідеологічного стану українського суспільства, його нагальних економічних, соціально-політичних, національно-етнічних, моральнопсихологчних, екологічних та інших проблем, його внутрішньої стратифікації та тенденцій її еволюції.

445

Соціальна педагогіка

Сучасна орієнтація українського суспільства на європейські і Північно-Американські моделі соціального устрою потребує детального ознайомлення з європейськими і Північно-Американськими підходами до вирішення проблем соціалізації і виховання молодого покоління, творчого запозичення найбільш ефективних форм, методів і засобів соціально-педагогічного впливу на юнаків і дівчат.

Варто зазначити, що завдяки колективним зусиллям представників Європейського Союзу в Європі створені всі умови для формування громадян нового типу – творчих, мобільних, демократичних, підприємливих; людей, які поділяють загальнолюдські гуманістичні цінності світової цивілізації. Своє місце у цій системі посів і європейський молодіжний рух. Проте відсутність у науковому базисі педагогіки конкретно-соціологічних даних і соціологічних концепцій стосовно ролі і значення діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань у загальному процесі соціалізації і виховання молодого покоління позбавляють теоретиків і практиків можливостей адекватного розуміння особливостей взаємозв’язку різноманітних аспектів і складових не тільки індивідуального розвитку молодої особи, але й системної цілісності впливу діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань, яка значною мірою спрямовує і стимулює цей розвиток.

Цілісне розуміння ролі і сутності дитячого і молодіжного рухів в соціально-педагогічному контексті за таких умов деформується, оскільки відсутнім є глибокий аналіз їхньої діяльності, її соціалізаційної і виховної спрямованості. Звідси існуюча й сьогодні проблема дослідженості національних дитячого і молодіжного рухів як інституту соціалізації і соціального виховання особистості.

Зазначимо, що соціально-педагогічна зумовленість особливостей соціалізації й соціального виховання членів громадських дитячий і молодіжних об’єднань, своєю чергою, залежить від регіональних, соціально-економічних, культурно-історичних, політикоідеологічних особливостей української нації. Пізнання цих обставин і дає нам можливість зрозуміти сутність участі дитячого руху в процесі виховання, а молодіжного руху – в процесі підготовки молоді до самостійного трудового життя та виконання громадянських обов’язків. Продиктовано це тим, що об’єктивність соціалізації має певну специфіку, Так, Н. М. Лавриченко зазначає, що особливу роль у процесі соціалізації відіграють ідеологія, релігійні та філософські доктрини. “Проте як ідеальні регулятиви соціально-педагогічної

446

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив

діяльності, які відображають її глибинні спонуки та закономірності, ці ідеї існують і діють на всіх рівнях суспільної та індивідуальної свідомості і, насамперед, на рівні масової буденної свідомості”.

Вихід українського дитячого і молодіжного рухів в кінці 90-х років ХХ століття на принципово новий рівень розвитку, початок їхнього оформлення в повноцінний інститут соціалізації й соціального виховання потребують наукового обґрунтування і відповідних дій як з боку вчених, так і державних інституцій.

Розв’язання цих завдань гальмується низкою суперечностей, зокрема між:

-глобалізацією процесу соціалізації молодого покоління, загальноєвропейською тенденцією до уніфікації виховних орієнтирів і особливостями національних систем виховання та соціалізації, що протидіють культурологічній глобалізації;

-зростанням ролі дитячого і молодіжного рухів в житті суспільства та відсутністю науково-педагогічного осмислення зазначеного явища;

-необхідністю врахування впливу діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань на процеси формування особистості

івідсутністю досліджень національних дитячого і молодіжного рухів як інституту соціалізації і соціального виховання молодого покоління;

-оцінкою діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань з боку вітчизняних науковців як ефективного чинника соціалізації і відсутністю відповідного наукового забезпечення зазначеної оцінки;

-вимогами органів влади щодо посилення впливу суспільних інститутів на процес формування світогляду, ціннісних орієнтацій

іморальних переконань молодого покоління та не розробленістю механізму залучення сучасних дитячого і молодіжного рухів до цього процесу;

-необхідністю залучення до організації діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань соціальних педагогів, соціальних працівників і практичних психологів та їхньою реальною участю в ній;

-еобхідністю залучення соціально активної частини громадян до волонтерської діяльності, боротьби з поширенням ВІЛ/СНІД, наркоманії серед молоді і реальною участю у ній членів молодіжних організацій.

447

Соціальна педагогіка

Розв’язання означених суперечностей потребує обґрунтування змісту діяльності громадських дитячих та молодіжних об’єднань, функцій і завдань національних дитячого і молодіжного рухів, їхньої ролі в процесі соціалізації й соціального виховання.

На початку ХХІ століття реальністю нашої дійсності стало існування численного спектру різноманітних громадських дитячих і молодіжних об’єднань та їхня активна участь у процесі соціалізації й соціального виховання як підростаючого, так і молодого поколінь, що не може не викликати інтересу до цієї проблематики.

Водночас, реально оцінюючи формування соціальнопедагогічних засад діяльності дитячих і молодіжних організацій, варто визнати, що вони все ще знаходяться в стадії становлення і самовизначення, перебувають під впливом різноманітних соціальних, педагогічних і психологічних факторів, серед яких головними є:

-наростаючий процес глобалізації процесу соціалізації молоді;

-криза традиційних ідейно-моральних і духовно-етичних цінностей та формування нових;

-незадовільне матеріальне становище значної частини підлітків та молодих людей, а також розчарування діями політичних партій і державних інституцій призвели до того, що молодь все більше турбують проблеми захисту її соціальних прав;

-недостатня ефективність державної молодіжної політики та партнерської співпраці з суб’єктами молодіжного руху;

-аморфний соціально-педагогічний стан громадських дитячих та молодіжних об’єднань, болючість переходу від періоду романтизму до соціально значущої і суспільно корисної діяльності.

Аналіз цілого ряду наукових праць підтверджує висновок А.Й.Капськоїпроте,щоуспіхпроцесусоціалізації“залежитьнелише від об’єктивних причин, але зумовлюється низкою суб’єктивних обставин, оскільки передбачається активна діяльність особистості з перетворення соціальних умов для власного розвитку, формування

івідокремлення особистісних якостей відповідно до власних ідеалів

іпереконань” [9, С. 11]. Важливим є судження А. Й. Капської про те, що інститутами соціалізації молодого покоління є сім’я, неформальні групи, навчальні групи, об’єднання, масова комунікація, спільноти, дитячі та молодіжні організації, в яких особистість долучається до системи норм і цінностей, і які виступають своєрідними трансформаторами соціального досвіду”.

448

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив

С. Я. Харченко підкреслює, що “для нас все більш актуальною постає виявлення І. Я. Коном однієї із головних макросоціальних тенденцій, яка полягає у зміщенні значущості конкретних агентів соціалізації. Ця тенденція має пряме відношення до всього молодіжного руху. Перебудовні процеси надали дітям і молоді широкі можливості самоутвердження не тільки в межах традиційних інститутів соціалізації, але й поза ними. Одним із таких масових проявів цих можливостей самореалізації і стали дитячі та молодіжні громадські об’єднання. Їхня роль визначається реальною можливістю реалізації потреби в самоутвердженні, самовизначенні, самостійності особистості” [10, С. 12].

М. П. Гур’янова, підкреслюючи особливу роль дитячого і молодіжного рухів у здійсненні соціального виховання, зазначає, що “дитячі і молодіжні об’єднання – це різновид соціально-педагогічної діяльності дітей і молоді у відкритому мікросередовищі. Тому їх можна розглядати як один із методів і ефективну форму соціального виховання, як самодостатній соціальний інститут, який відіграє важливу роль в особистісному самовизначенні молодої людини” [1, c. 249–250].

Важливою проблемою є соціалізації дівчат і молодих жінок, адже значну частину членів сучасних громадських молодіжних об’єднань складає саме жіноча молодь. Зокрема, Г. М. Лактіонова вказує на те, що “великий потенціал для здійснення превентивного виховання, соціальної профілактики мають молодіжні організації. Саме тому підтримка їх діяльності, турбота про підготовку лідерів цих організацій з числа здібних до громадської діяльності дівчат, залучення юнок до соціальної творчості, участі у русі милосердя, волонтерської діяльності є також складовими соціальної профілактики” [7, С. 17].

Аналізуючи соціалізаційні процеси у Західній Європі, Н. М. Лавриченко зазначає, що “в сучасній європейській спільноті набувають дедалі більшої ваги та значення як агента соціалізації виробничі структури та об’єднання підприємців, а також різноманітні громадські, професійні, молодіжні, етнічні групи та течії”[293, С. 152].

На нашу думку, особливо великий потенціал розвитку особистісних рис і моральних властивостей молодої людини закладений в діяльність сучасних громадських дитячих і молодіжних об’єднань. Як зазначає М. П. Гур’янова, “дитячі і молодіжні об’єднання – це, насамперед, соціальний рух та соціально-педагогічна діяльність,

449

Соціальна педагогіка

для яких характерними є елементи самоорганізації, самостійності, солідарності, взаємодопомоги …” [1, С. 250]. Проте потенціал зазначеної діяльності для прискорення саморозвитку і самореалізації молодої людини може бути реалізований лише у випадку, коли вона стає активним суб’єктом цієї діяльності. Для цього необхідно, щоб діяльність у молодіжних організаціях дозволяла молодій людині задовольняти як мінімум дві потреби – у співробітництві і в досягненні.

Сучасний дитячий і молодіжний рух ми розглядаємо як функціонування інституту соціалізації і соціального виховання підростаючого покоління.

Зазначене трактування функціональної сутності національного молодіжного руху дає можливість розглядати його як фокус системи соціально-педагогічного впливу на процес соціалізації і соціального виховання особистості.

Таким чином, основним завданням соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських дитячих і молодіжних об’єднань є спри-

яння процесу соціалізації і соціального виховання молоді.

Звідси випливає важливий теоретичний висновок, а саме: свідома і цілеспрямована соціалізація молоді в межах спілки молоді (дитячої спілки) є результатом організованої соціально-педагогічної діяльності. Відповідно, педагогічним змістом соціально-педагогічної діяльності є цілеспрямоване засвоєння членами молодіжної (дитячої) організації соціального досвіду. Тому процес інтеріоризації суспільних уявлень, ідеалів, цінностей і норм, форм поведінки, способу і стилю життя, життєвих мотивацій і потягів ми розглядаємо як опосередковане відображення соціально-педагогічної діяльності. Необхідно також зазначити, що процес інтеріоризації, на нашу думку, відбувається також у результаті функціонування міжособистісних відносин, психологічних впливів, міжособистісних взаємодій і спілкування. Таким чином, діяльність спілки молоді (дитячої спілки) постає у двох рівнях: як процес предметної і як процес духовнопсихологічної діяльності, що і дає право розглядати соціальнопедагогічну діяльність сучасних громадських дитячих і молодіжних об’єднань у контексті не лише педагогіки, а й соціальної психології.

Враховуючи зазначене, нашу увагу привертають не лише соціально-педагогічні, а й соціально-психологічні засади діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань, їхнє комплексне

450