Соціальна педагогіка (підручник)

Розділ 6. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

Література

1.Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посіб. /3а заг. ред. проф. Капської А. Й. – К.: 2000.

2.Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / 3а заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Пінчук., С. В. Толстоухової. – К., 2000.

3.Соціальна педагогіка: Навч. посіб. /3а. Ред. А. Й. Капської. –К., 2000.

4.Іванова І. Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. – К.: Логос, 2000.

5.Холостова Е. И., Дементьева Н. Ф. Социальная реабилитация: Учеб. пособ. – М., 2002.

6.Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. – К.: А.Л.Д., 1995.

7.Добровольская Т. А., Шабалина Н. Б. Инвалид и общество, социально- психологическая интеграция // Социс. 1991. – № 5, С. 3–8.

8.Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями: Навч.-метод. посіб. для соц. працівників і соц. педагогів / За ред. проф. А. Й. Капської – К.: ДЦССМ, 2003.

9.Права дітей з особливими потребами Посіб. –довід. нормативноправових документів / За заг. ред. академіка О. Л. Копиленко. – К.: РННЦ „ДІНІТ”, 2002.

§ 2. Виявлення реального стану вирішення проблеми дитячої інвалідності

Нині, коли ринкова політика змусила частково демократизувати державні структури і зробити кілька кроків у бік лібералізації економіки, соціальні працівники і соціальні педагоги знайшли себе в соціальній політиці стосовно дітей з обмеженими функціональними можливостями. Вони повернули професійну діяльність не в бік політичних реформ, а до людини, зосередившись на створенні місцевих організацій, різних громад, які добре знають потреби жителів і тому роблять усе, щоб підтримати задоволення їхніх потреб.

Не можна однозначно стверджувати, що питання соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами перебуває десь на задвірках сімейної політики. Навпаки, проблемі захисту дітей з обмеженими функціональними можливостями в останні роки приділяється все більше уваги. Позитивну роль у цьому відіграв Закон України від 16

301

Соціальна педагогіка

листопада 2000 року “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, де вперше порушене питання про необхідність пошуків шляхів і механізмів поліпшення життя таких дітей та створення умов для їхньої інтеграції в суспільство; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів».

Деталізації заходів з удосконалення системи підготовки і перепідготовки спеціалістів для роботи з цією категорією дітей є відображенням уваги держави до цієї проблеми у затвердженій в Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів у Положенні про міжвідомчу координаційну раду з питань ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, Постанові Кабінету міністрів (від 12 жовтня 2000 року) та Положенні про навчально-реабілітіційний центр (Наказ Міністерства освіти й науки України від 28 серпня 1997 року). Певним стимулом в активізації соціально-реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами став Указ Президента України від 2 грудня 2002 року “Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю”, на який відгукнулися обласні і міські державні адміністрації, соціальні служби для молоді, управління у справах сім’ї та молоді.

Ці документи поєднані основною ідеєю з Конвенцію ООН про права дитини, в якій статтею 23 визначається право дитини-інваліда вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють формуванню впевненості в собі, а також право дитини на особливе піклування, доступ до освіти, відновлення здоров’я, забезпечення соціального, культурного і духовного життя.

Ці положення знайшли також відображення і в Національній програмі “Діти України”, в якій реабілітація дітей-інвалідів розглядається як проблема національного значення, що потребує першочергового розв’язання.

І якщо до 90-х років XXІ століття соціальна політика щодо інвалідів мала, переважно, компенсаційний характер, коли вся увага концентрувалась на грошових виплатах, то сьогодні, у XXІ столітті, створення реабілітаційних центрів передбачає завдання іншого характеру: адаптацію дітей і молодих інвалідів до соціального і життєвого середовища, створення умов для реалізації інтересів та потреб інвалідів.

Важливим кроком у створенні умов для активної життєдіяльності стала Постанова Кабінету Міністрів України “Про Компенса-

302

Розділ 6. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

ційну програму розв’язання проблем інвалідності”, прийнята 1992 році, у якій викладений комплекс дій, спрямованих на поетапне вирішення проблем інвалідів у сфері:

-профілактики інвалідності, медичної, соціально-трудової реабілітації;

-надання інвалідам протезно-ортопедичної допомоги і забезпечення транспортними засобами;

-культури, відпочинку, фізкультури та спорту;

-поліпшення матеріально-побутових умов проживання;

-поширення наукових досліджень із проблем інвалідності;

-створення інвалідам рівних можливостей та умов для здобуття освіти, їх реабілітація в освітніх закладах.

Для фінансування робіт і державних програм із соціального за-

хисту інвалідів постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1991 року № 92 створений Фонд соціального захисту інвалідів з відділеннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Враховуючи основні причини розвитку дитячої інвалідності (спадкові хвороби, вроджені вади розвитку та дитячий травматизм), з метою зниження негативного впливу цих факторів на стан здоров’я населення України в навчальні плани загальноосвітніх закладів введені предмети, які засобами просвітницької роботи стимулюють молодь до здорового способу життя – “Фізична культура і здоров’я” та “Основи безпеки життєдіяльності людини”.

У вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації, незалежно від форм власності, Державними стандартами вищої освіти передбачається вивчення курсу ”Безпека життєдіяльності людини” як обов’язкової загальноосвітньої дисципліни, що містить розділи долікарської допомоги і валеології. Передбачається вивчення майбутніми вчителями курсів “Основи валеології” і “Основи медичних знань” як складових фахової підготовки педагогів усіх профілів.

Водночас, з урахуванням реальної ситуації в Україні розроблена ціла система соціального захисту інвалідів, це, зокрема:

-пенсійне забезпечення;

-державне соціальне страхування;

-державна соціальна допомога;

-система пільг та компенсацій як соціальна підтримка;

-соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи;

-фінансове забезпечення програм соціального захисту інвалідів;

303

Соціальна педагогіка

-медичне забезпечення інвалідів;

-освіта інвалідів;

-соціальна і професійна реабілітація тощо.

Система соціальної реабілітації дитини лише тоді зможе спрацю-

вати на повну потужність, якщо вона у своїй сукупності сприятиме відновленню фізичного, психічного і соціального статусу дитини з вадами більш якісно при значно менших фінансових витратах, оскільки основні витрати лягають на плечі батьків, котрі виховують дитину.

Така система характеризується відкритістю та доступністю, наближена до місця проживання дитини, що дозволяє батькам або особам, які їх замінюють, брати участь у реабілітаційному процесі. Діти не вилучаються із сім’ї, не порушуються біологічні, фізіологічні та психологічні зв’язки дитини з матір’ю, рідними та близькими людьми.

Вирішуючи комплексно питання дитячої інвалідності та реабілітації, відділення Фонду соціального захисту інвалідів акцентують основну увагу на підтримці діяльності і створенні реабілітаційних центрів для дітей-інвілідів.

Створення системи ранньої соціальної реабілітації дітейінвалідів при здійсненні професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями дає змогу завершити формування цілісної реабілітаційної системи в Україні, проводити цілеспрямовану загальнодержавну політику, запроваджувати новітні реабілітаційні методики, спільними зусиллями спрямувати їх на допомогу дітям-інвалідам.

Оптимальним варіантом, як стверджують дослідники, батьки і спеціалісти, є спеціалізована служба “Центри соціально-психолого- педагогічної реабілітації дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями” (далі – служба), діяльність якої регламентує Положення, розроблене Державним центром соціальних служб для молоді”.

Із метою оптимального вирішення проблеми соціального захисту і підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями УДЦССС, Державним комітетом у справах сім’ї та молоді, а також Державним інститутом проблем сім’ї та молоді було проведене соціологічне дослідження “Соціальна адаптація дітей та молоді з функціональними обмеженнями”, яке дозволило виявити основні соціальні проблеми дітей і молоді з функціональними обмеженнями та їхніх батьків, окреслити можливі шляхи удосконалення процесу вирішення проблем цієї групи.

304

Розділ 6. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

Висновки, зроблені після проведення опитування методом анкетування респондентів трьох категорій, показали, що основні проблеми дітей і молоді з функціональними можливостями зосереджені у 8 основних сферах:

-матеріальне забезпечення (різниця між реальним прожитковим мінімумом і встановленими виплатами по інвалідності, брак реалізації встановлених законодавством пільг і нестача деяких додаткових, недостатність безкоштовного забезпечення технічними і медичними засобами лікування, реабілітації, компенсації вад і захворювань);

-медичне обслуговування (недостатня кількість і якість послуг безкоштовного лікування, а також профілактики, реабілітації і ранньої діагностики, брак спеціалізованих закладів і кваліфікованих фахівців, особливо в невеликих поселеннях, нестача заходів щодо оздоровлення і санаторного лікування, зокрема брак путівок для дітей з батьками);

-психологічна допомога дітям і батькам (нестача відповідних осередків і фахівців, матеріально-технічного та інформаційнометодичного забезпечення інноваційних методів роботи);

-освіта і професійне навчання (нестача спеціальних груп у дитячих садках і спеціальних класів у загальноосвітніх школах, спеціальних шкіл, особливо в малих поселеннях, недостатня якість надомного навчання і спеціальної підготовки педагогів, що його здійснюють, недостатність закладів професійного навчання і можливостей безкоштовного продовження освіти);

-працевлаштування дітей і батьків (невиконання законодавчих квот щодо працевлаштування, нестача спеціальних робочих місць, прийнятного режиму і умов праці, брак можливостей надомної праці, спеціалізованих підприємств, недостатність зусиль Державної служби зайнятості);

- спілкування, заняття улюбленими справами (нестача осередків

– клубів, денних центрів соціальної адаптації, центрів соціальнопсихологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями – спеціалізованих служб ЦССМ, творчих майстерень тощо, інноваційних форм роботи – груп взаємодопомоги, спеціальних змін у таборах відпочинку тощо, інших форм роботи державних і громадських організацій, які займаються проблемами інвалідності);

-підготовка дітей і молоді до самостійного життя (нестача центрів соціальної адаптації, центрів соціально-психологічної ре-

305

Соціальна педагогіка

абілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями – спеціалізованих служб ЦССМ, закладів професійної орієнтації і навчання, діяльності щодо сприяння працевлаштуванню, створення спеціалізованих служб знайомств тощо);

-вільне пересування (невиконання вимог законодавства щодо пристосування будівельних споруд і транспорту до потреб людей з функціональними обмеженнями, певна нестача транспортних пільг).

Виявлення реальних проблем дітей і молоді з обмеженими

функціональними можливостями потребує вирішення низки актуальних питань.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Характеристика законодавчої бази стосовно захисту дітей і молодих інвалідів.

2.Дати аналіз реальної необхідності соціального захисту інвалідів.

3.Визначити основні сфери, в яких проявляються проблеми дітей та молоді з функціональними обмеженнями, і окреслити по одній із них можливі шляхи вирішення.

§3. Створення соціально-педагогічних умов для оптимальної життєдіяльності дітей і молоді з функціональними обмеженнями

Зважаючи на те, що і Державний центр ССМ, і місцеві спеціалізовані центри ставлять собі за мету створити всі можливі умови, щоб допомогти дітям інтегруватися в соціальне середовище, у суспільство, важливо було звернути увагу на одну із проблем, яка стосується, насамперед, дітей – форма і місце навчання. Причому особливий інтерес викликають відповіді самих дітей з функціональними обмеженнями (паралельно проводилося опитування їхніх батьків і експертів).

Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з обмеженими можливостями, найбільш значущими є такі:

1)матеріальне забезпечення сімей;

2)психологічний клімат в сім’ї;

3)загальна культура сім’ї;

4)реабілітаційна культура сім’ї;

5)реабілітаційна активність;

6)ставлення до патології дитини.

306

Розділ 6. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

Із метою виявлення особливостей сім’ї, окрім структурних і функціональних характеристик, важливо знайти також індивідуальні особливості членів конкретної сім'ї. До них належать: соціально-демографічні, фізіологічні, психологічні, патологічні звички окремих членів сім’ї, а також характеристика дитини, вік, рівень фізичного, психічного, мовного розвитку, інтереси, здібності, освітня установа, яку вона відвідує, рівень навчання і спілкування, наявність поведінкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві і психічні відхилення.

Поєднання індивідуальних характеристик членів сім’ї з її структурними і функціональними можливостями утворюють комплексну характеристику – статус сім’ї. Для визначення статусу доцільно користуватись такими поняттями:

-соціально-економічний статус;

-соціально-психологічний статус;

-соціально-культурний статус.

Індивідуальні характеристики членів сім’ї фіксуються у ході

інтерв’ю, безпосереднього спостереження і (або) за результатами обстежень, проведених іншими спеціалістами (лікарем, психологом, корекційним педагогом).

Структурні компоненти сім’ї визначаються, переважно, під час бесіди з її членами чи у процесі вивчення офіційних документів (медична соціальна карта).

Для визначення психологічного клімату сім’ї можна використовувати відкрите та опосередковане спостереження, тести (тестопитувальник, опитувальник для батьків, малюнок сім’ї), а також результати спостережень, проведених психологом чи психотерапевтом.

Рівень загальної культури містить показник освіти дорослих членів сім’ї, побутову та поведінкову культуру членів сім’ї. При цьому можна застосовувати інтерв’ю, що дозволяє виявити коло інтересів, розвиток духовних потреб, організацію дозвілля, спільні форми відпочинку.

У ході вивчення умов забезпечення ранньої реабілітації дітей зверталася увага на ряд показників, які дозволили виявити певні “білі плями” у роботі з цією категорією дітей та їх батьками:

-матеріальне забезпечення;

-медичне обслуговування;

-психологічна допомога дітям і батькам;

307

Соціальна педагогіка

-освіта і професійне навчання;

-працевлаштування дітей і батьків;

-спілкування, заняття улюбленими справами;

-підготовка дітей і молоді до самостійного життя;

-вільне пересування.

Зокрема, відповіді експертів стосувалися причин, що зумовлю-

ють матеріальні, медичні, освітні проблеми сімей, які виховують дітей і молодь з функціональними обмеженнями.

Відповіді показують, що найбільш гострою із ряду проблем, з якими стикаються сім’ї з дітьми і молоддю з функціональними обмеженнями, є причина недостатнього матеріального забезпечення. Експерти вважають, що матеріальні проблеми зумовлені такими факторами (наводяться в порядку частоти згадувань):

-нестабільна економічна ситуація в країні;

-недосконалість законодавчої бази стосовно матеріального забезпечення і соціального захисту родин, що виховують дітей-інвалідів;

-значна мінусова різниця між державними виплатами на дітейінвалідів і реальним прожитковим мінімумом;

-ліквідація, в багатьох випадках, допомоги матерям, що не працюють і доглядають дітей-інвалідів, з причин незначного перебільшення норми доходів на члена сім’ї, яка є жебрацькою і образливою;

-наявність частини безробітних батьків, котрі виховують дітейінвалідів;

-дорогі ціни на лікування й медикаменти;

-високі комунальні платежі;

-відсутність будівництва державного житла унеможливлює покращення санітарно-житлових умов, тобто поліпшення здоров’я дітей і батьків;

-недоступність безкоштовного санаторно-курортного лікування;

-нестача центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, недостатня можливість залишити дитину у денний час і піти працювати, брак інших форм розвантаження батьків для роботи та відпочинку;

-відсутність центрів ранньої діагностики, що збільшує кількість інвалідів та ін;

-дорожнеча діагностики й консультування;

-недоступність спеціалізованої допомоги в невеликих населених пунктах;

308

Розділ 6. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

-відсутність профілактичних заходів;

-відсутність інформації для батьків про методи ранньої діагностики і реабілітаційні заходи та ін.

Причинами психологічних проблем дорослих членів родини є:

-усвідомлення неможливості забезпечити гідне життя своїй дитині;

-страх перед майбутнім дитини (труднощами працевлаштуванням, створення власної сім’ї);

-поширеність хибних уявлень щодо інвалідності (наприклад, думка, що фізично обмежена людина неповноцінна й інтелектуально);

-брак інформації про виховання і характер взаємостосунків з дітьми і молоддю з обмеженими можливостями і, відповідно, нерозуміння батьками проблем, власних дій;

-підвищене відчуття відповідальності, намагання зробити усе за дитину часто трансформується в гіперопіку;

-прагнення сховати дитину від оточуючих, а також – звуження кола її спілкування, ізольованість та ін.

Причини психологічних проблем самих дітей і молоді з функціо-

нальними обмеженнями, на думку експертів, наявні у зв’язку з:

-відчуттям непотрібності і “меншовартості” (формуванню останнього сприяють демонстрації співчуття або навпаки – відсторонення оточуючих);

-недоступністю багатьох закладів культури, нестачею спілкування взагалі, зокрема з однолітками, внаслідок обмежень у пересуванні, з інших причин;

-відсутність інформації, замкненість лише на власних проблемах;

-усвідомлення своєї залежності від батьків і близького оточення та ін.

Стосовно проблем у сфері освіти дітей і молоді з функціональни-

ми обмеженнями, то експерти зазначають такі причини:

-неспроможність відвідувати загальноосвітню школу, оскільки наявні труднощі у пересуванні та віддаленість спеціальних навчальних закладів, що заважає отримати спеціальність;

-недостатня адаптованість навчальних програм загальноосвітніх і навіть спеціальних шкіл для дітей з певними порушеннями, брак індивідуального підходу та навчальних програм, адаптованих до особливостей різних видів інвалідності дітей, які навчаються вдома;

309

Соціальна педагогіка

Причини недостатнього спілкування дітей і молоді з функціональними обмеженнями:

-труднощі пересування, відсутність спеціального обладнання в громадських місцях, взагалі знижений рівень мобільності інвалідів;

-психологічний бар’єр у спілкуванні, неготовності людей сприймати інвалідів рівними собі;

-психологічні комплекси батьків, які соромляться своєї дитини і не прагнуть розширювати коло її спілкування;

-відмежованість від середовища загальноосвітніх шкіл, недостатня кількість центрів соціальної адаптації і спеціалізованих навчальних закладів;

-відсутність клубів для спілкування або їх територіальна недоступність;

-небажання здорових дітей спілкуватися з інвалідами та ін. Звичайно, названі вище лише окремі причини серед десятків

інших. Проте вони можуть привернути особливу увагу державних структур, різних соціальних інститутів і громадських організацій до питання щодо шляхів усунення окреслених причин і механізмів впливу на досягнення певних змін у тій ситуації, яка склалася навколо дітей і молоді з функціональними обмеженнями, і зокрема – навколо сімей, які виховують таких дітей.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Здійснити характеристику функціоналу сімей, які виховують дітей з функціональними обмеженнями.

2.Охарактеризувати основні проблеми, з якими стикається ця категорія клієнтів.

3.Окреслити основні шляхи усунення визначених проблем в одному із конкретних мікросередовищ.

§4.Принципи і закономірності соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями

Закономірності, представляючи одну із найбільш важливих складових теорії соціально-педагогічної реабілітації, обумовлюють її зміст у практиці соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями і визначають стратегічні шляхи впровадження наукових досягнень у сфері соціального захисту. Основні закономірності ба-

310