Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Соціальна педагогіка (підручник)

.pdf
Скачиваний:
464
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.34 Mб
Скачать

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

3)матеріально-економічні умови сім’ї: - матеріальний добробут сім’ї; - побутові умови;

4)умови навчання та розвитку дітей: - санітарно-гігієнічні умови; - харчування;

5)культурно-освітній рівень сім’ї: - освіта батьків;

- взаємовідносини в сім’ї (між батьками, між батьками і дітьми, між дітьми і членами сім’ї похилого віку);

- сімейне дозвілля; - ставлення сім’ї до соціально-культурних цінностей (книг, творів

мистецтва, музики, спорту, сімейних традицій); - ставлення сім’ї до наркогенних речовин;

6)тип сімейного виховання.

ІІ. Індивідуально-типологічні особливості школяра:

1)стан здоров’я учня (здоровий, хворіє іноді, хворіє часто, оперативні втручання, травми, інфекційні хвороби, стан психіки, фізичні вади);

2)спадковість (можливі ускладнення, пов’язані зі зловживанням батьків наркогенних речовин);

3)психологічні особливості особистості:

-тип темпераменту;

-характерологічні риси;

-інтелектуальний розвиток;

-цінності та інтереси;

-альтернативні цінності та інтереси.

ІІІ. Соціально-психологічний статус у колективі:

1)положення у формальній групі;

2)характер спрямованості неформальної групи;

3)положення у неформальній групі.

Особливість роботи та визначені завдання зумовлюють різно-

манітність методів психолого-педагогічної діагностики. У цьому випадку рекомендується використовувати такі:

-повікову стандартизовану анкету В. М. Бенюмова для вивчення особливостей сімейного оточення учня;

-спостереження за спеціальною індивідуальною програмою на предмет визначення можливих умов і факторів адиктивної поведінки;

371

Соціальна педагогіка

-невербальну тестову методику Ровена для вивчення інтелекту;

-методику ПДО А. Є Лічко для визначення типу акцентуації характеру;

-методику вивчення інтересів за К. К. Платоновим;

-методику вивчення інтересів школярів за О. Я. Польською;

-методику визначення самооцінки за А. В. Петровським;

-методику вивчення поведінки учня на уроці за Д. В. Ніколенко;

-методику вивчення особливостей міжособистісних стосунків в учнівському колективі за А. В. Петровським А. Л. Коломинським;

-методику визначення типу темпераменту за Айзенком. Діяльність педагога на першому етапі профілактики адиктивної

поведінки учнів було б доцільно завершити включенням отриманих показників вказаних параметрів у повікову методичну системупрограму:

 

Можливі умо-

Мотиви

Рівень інформова-

Найбільш чут-

 

ви та фактори

 

проявів

ності підлітків щодо

ливі до вихов-

Вік

адиктивної

адиктивної

наслідків вживання

ного впливу

 

поведінки під-

 

літка

поведінки

наркогенних речовин

особистості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Другим етапом профілактичної діяльності педагога є визначення мети і завдання. Вони висуваються відповідно до вікових особливостей розвитку дітей та молоді та найбільш загальних вимог до виховання сьогодні.

На основі чітко сформульованих та усвідомлених завдань профілактики адиктивної поведінки школярів формується відповідна система адекватних засобів, форм та методів роботи, визначаються місце, час, умови, за яких будуть реалізовані поставлені завдання, тобто моделюється третій етап профілактичної діяльності вчителя.

Роботу на цьому етапі доцільно зосередити на складанні науковомотивованої програми індивідуальної роботи з підлітками, котрі є групою “ризику”; що мають досвід адиктивної поведінки; з різним рівнем антинаркогенної інформованості. Керуватись у створенні такої програми педагог може повіковою методичною системоюпрограмою профілактики адиктивної поведінки учнів.

Методика профілактичної діяльності фахівців на цьому етапі може мати такі її напрямки:

372

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

1)здійснення антинаркогенного виховання дітей і підлітків;

2)організація альтернативної діяльності неповнолітніх;

3)проведення антинаркогенного навчання батьків;

4)психолого-педагогічноа допомога учням, що набули досвіду вживання наркогенних речовин та корекція їх поведінки. Система-програма орієнтована на її творче використання та пе-

редбачає широку варіативність причин адиктивної поведінки та методів її профілактики.

Методика реалізації складеної науково-мотивованої програми індивідуальної роботи зі школярами може мати два аспекти:

1)профілактичну роботу з класним колективом загалом чи мікроколективом, деякі члени якого мають досвід адиктивної поведінки;

2)індивідуальну роботу з окремими особами групи “ризику”. Найважливішою особливістю етапу реалізації програми вихов-

ного впливу на особистість є його тісний зв’язок з етапом вивчення особистості. Початковий етап профілактики не тільки забезпечує збір необхідної для вихователя інформації про індивіда, визначає спрямованість і специфіку профілактичних заходів, він частково реалізує виховний вплив на особистість школяра. Адже у процесі бесіди, анкетування та інших методів вивчення особистості активізуються процеси самоконтролю, що сприяє перегляду та переоцінці деяких її поглядів та переконань, почуттів і звичок, взаємовідносин з оточуючими, що є важливою передумовою для розвитку у вихованця психологічної готовності до сприйняття виховного впливу, дотримання таких правил поведінки, які диктуються загальними завданнями і умовами профілактики. Непорозуміння між педагогом та вихованцями, що пов’язані з деякими педагогічними вимогами, корекцією поведінки школяра, спостерігаються у практиці виховної роботи і пояснюються саме тим, що у процесі організації навчальновиховної діяльності та відпочинку школярів перед ними ставляться вимоги, які сприймати психологічно вони не готові.

Отже, на першому етапі профілактичної роботи особистість підлітка не тільки вивчається, але й певною мірою постійно перебудовується. А програма індивідуальної роботи з учнями на четвертому етапі профілактичної діяльності не тільки реалізується, але й вдосконалюється під час подальшого вивчення особистості і визначення результативності виховного та корекційного впливів на неї.

373

Соціальна педагогіка

Особливого значення для реалізації програми індивідуальної роботи зі школярами має уміння вихователя знайти, побачити, відчути домінанту у складній системі життєвих планів та інтересів дитини. Такою домінантою може бути її бажання досягти якихось результатів, знайти себе, своє місце, улюблену справу тощо. Якщо така домінанта відсутня, педагогу необхідно створити її у процесі індивідуальної роботи, навчити вихованця критично оцінювати свої можливості, побачити власні недоліки, активізувати нові позитивні інтереси. Це може надати педагогові суттєвої допомоги у ломці старих негативних і вихованні нових позитивних якостей особистості.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Охарактеризувати соціально-педагогічні фактори адиктивної поведінки молоді.

2. Яку роль відіграють індивідуально-типологічні особливості особистості на адиктивну поведінку? Дати характеристику індивідуально-типологічним особливостям.

3.Охарактеризувати вплив негативної молодіжної субкультури на формування адиктивної поведінки молоді.

4.Визначити і охарактеризувати типи педагогічної профілактики адиктивної поведінки.

5.Які особливості профілактичної діяльності педагога щодо попередження адиктивної поведінки учнів?

6.Змоделювати дві проблемні ситуації щодо профілактики адиктивної поведінки і запропонувати шляхи їх вирішення.

7.Розробити програму соціальної профілактики адиктивної поведінки (для конкретної соціальної групи або конкретної особи).

Література

1.Гаркавенко М. В. Профілактика емоційної напруженості учнів // Початкова школа, 1996, – № 2.

2.Габиани А. А., Аргунова Ю. Н. Правовые меры борьбы с наркотизмом. – М.: Знание. – 1989. – № 8.

3.Каган М. С. Философия культуры. Становление и развитие: Учебн. пособ. для студ. ВУЗов./ Каган М. С., Сергеев К. А., Светлов Р. В. и др. – С.-П.: Унив.-СПб. – 1995.

4.Кон И. С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. – М.: Политиздат, – 1984.

374

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

5.Личко А. Е., Битенский В. С. Подростоковая психология. – Л. – 1995.

6.Противонаркотическое образование. Обозрение целей, подходов и эффективности. Парадигма для оценки / Перевод. Оригинал на англ. яз. – 1988.

7.Маюров А. Н. К истории антиалкогольного воспитания и просвещения в России и СССР // Современные проблемы борьбы с отклоняющимся поведением. Тезисы Всес. науч. конф. «За здоровый способ жизни» (борьба с социальными болезнями). – М. – 1987. – 1987.

8.Максимова Н. Ю. Диагностика и коррекция поведения трудных.// Вопросы психологии. – 1988. – № 3.

9.Колесов Д. В. Предупреждение вредных привычек у школьников. – 2-е изд. – М.: Педагогика, 1984.

10.Анисимов Н. Л. Профилактики пьянства, алкоголизма и наркомании среди молодежи. – М.: Юридическая литература, 1988.

11.Профилактика правонарушений в среде неформальных группировок // Под ред. Н. И. Ветрова. – Горький. – 1989.

12.Маюров А. Н. Антиалкогольное воспитание. – М.: Просвещение. – 1987.

§5. Проблеми соціально-педагогічної роботи

з„дітьми вулиці”

Усередині 90-х років у нашій країні постала серйозна проблема: на вулицях опинились тисячі дітей, котрі жили у підвалах, каналізаційних люках, навіть у контейнерах для сміття. Так, в Україні відкрито почало звучати поняття “діти вулиці”.

Хто ці діти? Звідки вони з’явилися? Чому до цього часу залишаються на вулиці?

За визначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці – це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і незайняте житло, і незаселені землі і т.п.) стала постійним місцем перебування”.

Безперечно, це визначення не охоплює велику кількість груп дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже серед них є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. У ряді країн паралельно функціонують два поняття: “діти, які працюють на вулиці” і “діти, які живуть на вулиці”. Іноді зустрічається таке поняття, як “діти, котрі живуть на вулиці разом зі своєю сім’єю”.

375

Соціальна педагогіка

За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), до «дітей вулиці» належать:

діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселенння житла, безробіття батьків, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти);

діти – вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли із них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).

Збільшення кількості “дітей вулиці”, насамперед, зумовлено

проблемами сімейного життя. Як зазначалось у доповіді ЮНІСЕФ Незалежній комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році, дитина потрапляє на вулицю через те, що її сім’я переживає кризу, і якщо ще не розпалася, то перебуває на межі розпаду.

Результати досліджень Інституту проблем сім’ї та молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді показали, що до “дітей вулиці” в Україні слід віднести такі групи неповнолітніх:

-безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;

-бездоглядні діти – діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

-діти-втікачі з навчально-виховних закладів – діти, яких не влаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;

-діти-втікачі із зовні благополучних сімей – діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;

376

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

-діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці; діти, позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

ВУкраїні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії дітей, тому “діти вулиці” розглядаються як неструктурований об’єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначеного місця проживання; діти, які мають сім’ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки; мають дім і сім’ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних категорій дітей існує різна мотивація виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення суті поняття “діти вулиці”:

1) головною ознакою, за якою дитину можна віднести до “дітей вулиці” є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2) “діти вулиці” – діти, які офіційно не визнані позбавленими батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки з певних причин належним чином не займаються їхнім вихованням. Поняття “діти вулиці” об’єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей.

Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень із визначення основних характеристик “дітей вулиці”, з’ясування їхнього стилю життя і потреб. Основними висновками досліджень, проведених на замовлення ЮНІСЕФ, закладів системи Державного комитету України у справах сім’ї і молоді, громадських і міжнародних організацій, є:

-більшість “дітей вулиці” – діти підліткового віку;

-хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

-більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

-надто часто “діти вулиці” проживають у нетипових для України сім’ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

-серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди, які мають постійну роботу;

-значна частина дітей вулиці має проблеми з батьками, найближчими родичами;

377

Соціальна педагогіка

-значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до статусу “вуличної” має низьке матеріальне становище сім’ї;

-значна частина “дітей вулиці” заробляє гроші самостійно, причому досить часто “робота” дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіжки, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;

-“діти вулиці” часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровесників і дорослих на вулиці та вдома;

-діти нерегулярно харчуються, часто голодають;

-“діти вулиці” вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, палять.

Основні психофізичні характеристики дітей, які формуються

в умовах вулиці, визначаються раннім залученням дитини до жорстких умов виживання. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки: були покинуті батьками або самі покинули сім’ю, котра не забезпечувала нормальних умов життя.

Усі наведені вище характеристики більшою мірою притаманні дітям, які остаточно мешкають на вулиці, хоча на початкових етапах “виходу з дому” вони мало відрізняються від середньостатистичної української дитини.

Постає питання: “Яким є шлях дитини на вулицю?” Враховуючи особливості “дітей вулиці” як групи ризику, ми ви-

окремили п’ять стадій зміни стилю життя дитини у процесі “виходу на вулицю”:

1.Стадія байдужості: дитина навіть не розглядає можливість виходу на вулицю, причому “вихід на вулицю” передбачає широке розуміння цього поняття.

2.Стадія роздумів – дитина по-справжньому задумується над тим, щоб залишити домівку й піти на вулицю.

3.Підготовча стадія – дитина має намір вийти на вулицю.

4.Стадія дії – дитина практично реалізує кроки для виходу на вулицю.

5.Стадія підтримки дії – дитина перебуває на вулиці.

Процес переходу від активної дії до стану байдужості (повер-

нення з вулиці) також охоплює п’ять стадій.

1а. Стадія байдужості – дитина навіть не розглядає питання можливості повернення додому чи іншого варіанту повернення з вулиці.

2а. Стадія роздумів – дитина по-справжньому роздумує над тим, щоб повернутися з вулиці.

3а. Дитина приймає рішення повернутися з вулиці найближчим часом.

378

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

4а. Стадія дії – дитина робить спроби повернутися з вулиці.

5а. Стадія підтримки дії – дитина, яка повернулася з вулиці, назад не повертається.

Очевидно, говорячи про “дітей вулиці”, ми – насамперед, маємо на увазі дітей, які знаходяться на стадіях 4, 5, 1а і 2а, тобто тих, хто вже перебуває на вулиці. Саме на вивчення поведінки таких дітей має бути спрямована увага фахівців. При цьому зрозуміло, що відповідно до термінології, запропонованої вище, абсолютно всі діти мають досвід самостійного існування на вулиці, у них порушені попередні соціальні зв’язки (з сім’єю, родичами, школою, друзями), їхній стиль життя (передусім, токсикоманія), людські цінності і набуте соціальне оточення міцно тримає їх на вулиці. Спеціалісти притулків відзначають, що з такими дітьми працювати дуже важко і можливість їх звернення за допомогою чи повернення в сім’ю (або інтернат) мінімальна.

Однією із важливих характеристик клієнтів є їх статевовікові характеристики. На рис. 7.1 наведена вікова структура клієнтів Центрів.

18 і старше

6–7 років

8–9 років

4%

6%

 

2%

 

 

 

10–11 років

16–17 років

 

8%

 

 

14%

 

 

12–13 років 30%

14–15 років 36%

Рис. 7.1. Вікова структура клієнтів Центрів ССМ (у % від загальної кількості клієнтів)

379

Соціальна педагогіка

Як свідчать дані, представлені на рис, 80 % від загальної кількості клієнтів мають вік від 12 до 17 років. Найбільш помітну частину становлять підлітки у віці 12–13 років – 30 % і 14–15 років – 38 %. Діти віком 6–7 років становлять лише 2 %, 8–9 річні 6 %, 10–11 річні – 8 %. Молоді люди від 18 років становлять лише 4 %. Можна зробити висновок про те, що підлітки виявились найбільш незахищеною категорією, яка потребує допомоги й підтримки. Це досить важливий висновок, хоча б тому, що соціально-виховна робота у державних притулках проводиться за програмами, орієнтованими на дошкільників. Консультаційні пункти і центри спрямовані на роботу з підлітками.

За гендерною ознакою співвідношення дітей чоловічої й жіночої статі приблизно рівне: хлопчики й юнаки складають 48 %, дівчатка й дівчата – 52 %. Це не відповідає твердженню, що хлопчики частіше опиняються у ситуаціях, що потребують втручання й допомоги спеціалістів. Можна сказати, що стан прояву готовності вийти на вулицю у хлопчиків і дівчаток однаковий.

Для того, щоб відповісти на запитання, чому діти – клієнти центрів опинилися у складній життєвій ситуації, проаналізуємо основні відомості про їхніх біологічних батьків.

Аналіз статистичних показників свідчить, що 54 % клієнтів центрів проживають у рідних сім’ях, 20 % (кожен п’ятий) спілкується з батьками, але з ними не проживає; у 2 % дітей обоє батьків померли, у 16 % померла мама, у 12 % помер батько; у 2 % немає ніяких відомостей про батьків; 2 % клієнтів відповіли, що “їх покинула мати”, або “батько у в’язниці”, “немає батька”.

Інформація про дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, повинна подаватися керівниками установ, а також посадовими особами органів опіки і піклування, що мають відомості про таких дітей, у семиденний термін у відповідні районні відділи (управління) місцевих державних адміністрацій.

Пріоритетною формою влаштування дитини, котра з певних причин залишилася без батьківської опіки, є її усиновлення, тобто “..прийняття усиновителем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина здійснюється на підставі рішення суду”.

Якщо дитина, щодо якої можливе усиновлення, протягом одного місяця з дня перебування на обліку не була усиновлена чи влаштована на виховання у сім’ю, чи над нею не була встановлена опіка (піклування) громадянами України за місцем її проживання, то відомості про неї передаються до обласного управління освіти. На

380

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.