Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Соціальна педагогіка (підручник)

.pdf
Скачиваний:
465
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.34 Mб
Скачать

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

підставі отриманої інформації тут формується регіональний банк даних про дітей, які підлягають усиновленню.

Історично обумовленою і визнаною державою є встановлення опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки. Ця процедура передбачає виховання неповнолітніх дітей, а також захист їхніх особистих та майнових прав і інтересів.

За законом, опіка встановлюється над дітьми, які не досягли чотирнадцяти років, а піклування – над дітьми віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опікуни, зазвичай, обираються з осіб, які є близькими родичами підопічного, що передбачає, насамперед, збереження між дитиною й опікуном родинних зв'язків. За таких умов дитина має турботу й увагу близьких їй людей.

Правила опіки і піклування визначають умови встановлення опіки (піклування) над дітьми. Опіка оформляється за місцем проживання дитини чи опікуна (піклувальника). Правила визначають перелік осіб і закладів (установ), що у випадку одержання відомостей про необхідність опіки над неповнолітнім повинні негайно сповістити органи опіки та піклування. Насамперед, це стосується близьких родичів й інших осіб, які спілкуються з такими дітьми.

Якщо підтверджується факт відсутності опіки з боку батьків, органи опіки і піклування забезпечують тимчасове влаштування дитини до сім’ї, яка погоджується взяти її до визначення подальшої долі чи передавання до навчально-виховної установи для сиріт або у притулок для неповнолітніх. За відсутності у дитини необхідних документів органи опіки і піклування обов'язково забезпечують їх юридичне та фактичне оформлення.

Державна система соціально-виховних інститутів передбачає забезпечення оптимальних умов життєдіяльності для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, залежно від віку і стану здоров'я. Державні заклади (установи), що опікуються цими проблемами, підпорядковані різним міністерствам і відомствам: Міністерству освіти і науки України, Міністерству охорони здоров'я України, Міністерству праці і соціальної політики України, а це, значною мірою, ускладнює процес соціального захисту таких дітей.

На подолання негативних явищ, зокрема попередження дитячої бездоглядності і безпритульності, профілактики правопорушень серед дітей, спрямовані Укази Президента України “Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей, їхньої соціальної реабілітації в суспіль-

381

Соціальна педагогіка

стві” (від 18 березня 1998 року № 200/98) і “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності” (від 28 січня 2000 року

113/2000).

Зметою забезпечення тимчасового влаштування безпритульних дітей, а також визначення їхнього статусу і подальшого місця проживання службами у справах неповнолітніх створюються притулки для неповнолітніх, діяльність яких регулюється Постановою Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для неповнолітніх служби в справах неповнолітніх” від 9 червня 1997 року № 565.

Відповідно до положення, притулок для неповнолітніх – “це установа соціального захисту, створена для тимчасового перебування в ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років”. Основні завдання притулку такі: соціальний захист неповнолітніх, які опинилися у складних умовах, створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх.

У притулок приймаються діти, що заблукали, були покинуті батьками чи опікунами, жебракують, і при цьому місце перебування їхніх батьків не встановлено; залишилися без опіки батьків (усиновителів) чи опікунів (піклувальників); залишили сім’ю чи навчальний заклад; вилучені кримінальною міліцією у справах неповнолітніх із родин, перебування в яких загрожувало їхньому життю і здоров'ю; втратили зв'язок з батьками під час стихійного лиха, аварії, катастрофи, інших надзвичайних подій; не мають постійного місця проживання і засобів до існування; самі звернулися по допомогу до адміністрації притулку.

Термін перебування неповнолітніх у притулку становить до 90 діб. Підставою для прийняття до притулку може бути: звернення неповнолітнього до адміністрації притулку, направлення служби у справах неповнолітніх, акт кримінальної служби у справах неповнолітніх, письмове звернення керівника органу управління освіти.

Працівники притулку вживають заходів для встановлення особи неповнолітнього, надсилають відомості про нього органам за місцем останнього його перебування. Адміністрація притулку інформує служби у справах неповнолітніх про батьків (усиновителів), опікунів (піклувальників) або посадових осіб, які не забезпечують права й інтереси неповнолітнього, провокують його асоціальну поведінку,

382

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

самовільне залишення сім’ї, навчального закладу, створюють загрозу здоров'ю й інтелектуальному розвитку.

Після визначення місця подальшого влаштування вихованці притулків повертаються до сім’ або у навчальний заклад, де вони перебували раніше, якщо повернення неповнолітнього до місця попереднього проживання неможливе, працівники притулку сповіщають про це службу у справах неповнолітніх за місцем розташування притулку та проживання неповнолітнього й разом із органами опіки і піклування вживають заходів для подальшого його влаштування.

На вирішення проблем дитячої бездоглядності, створення належних умов для соціально-психологічної реабілітації дітей, їх фізичного і розумового розвитку спрямована Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003–2005 роки, затверджена Указом Президента України від 21 лютого 2003 року № 154/2003.

У програмі визначено, що робота, яка проводиться в регіонах з метою запобігання бездоглядності серед дітей, їх соціальноправового захисту, є малоефективною. Щорічно спостерігається зростання кількості сімей, що з різних причин не виконують виховних функцій щодо власних дітей. Малоефективним є контроль з боку громадськості за вихованням і утриманням дітей з неблагополучних сімей, що призводить до збільшення кількості таких дітей, які не отримують адекватного соціального захисту і стають “дітьми вулиці”.

Основними завданнями Програми є:

-підвищення ефективності роботи щодо запобігання дитячій бездоглядності шляхом удосконалення нормативно-правової бази;

-поліпшення існуючих та пошук нових форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих ситуаціях;

-виявлення неблагополучних сімей і забезпечення захисту прав дітей, які виховуються в них;

-удосконалення системи і підвищення ефективності діяльності установ соціального захисту дітей (із поліпшенням побутових умов);

-розробка науково-методичних основ запобіганню дитячій бездоглядності;

-забезпечення підготовки і перепідготовки фахівців соціального захисту дітей.

Аналіз документів про роботу окремих міністерств і відомств із

цією категорією молоді, як “діти вулиці”, дозволив вичленити окре-

383

Соціальна педагогіка

мі аспекти діяльності державних структур щодо соціальної допомоги дітям та підліткам.

Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерства освіти і науки України виконує певні функції щодо профілактики бездоглядності:

-виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків, та їх розміщення у навчально-виховних закладах;

-здійсненняконтролюзавідвідуваннямтакимидітьминавчальновиховних закладів, загальноосвітніх шкіл.

Міністерство освіти розробило систему інформування про сім’ї

потенційних усиновителів, опікунів і піклувальників.

Крім того, міністерство постійно працює над механізмом повернення дітей шкільного віку до навчання, які з різних причин покинули школу.

Головне управління медичної допомоги дітям і матерям (Міністерство охорони здоров'я України переважно, надає медичну допомогу дітям, у тому числі “дітям вулиці”.

Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличного середовища правозахисними органами. Перш, ніж потрапити до навчальновиховного закладу, вони направляються у стаціонарні відділення лікарень з метою повного медичного обстеження, де, за потреби, отримують необхідну медичну допомогу.

Міністерство у справах сім'ї та молоді:

-виявляє можливості та створює умови для розвитку альтернативних форм сімейної опіки: прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу;

-здійснює профілактичні заходи щодо попередження безпритульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;

-розробляє документи, що складають основу державних Концепцій, законів.

Державний центр у справах сім'ї та молоді взяв на себе функцію

координатора роботи обласних, міських та районних центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ) щодо надання юридичної, психологічної і соціальної допомоги “дітям вулиці”.

Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з дітьми вулиці, дітьми-сиротами, “Телефонів Довіри”, консультативних пунктів. У цьому домінуючу роль відіграють обласні і районні центри ССМ.

384

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх Міністерства внутрішніх справ України основним своїм завданням щодо захисту прав неповнолітніх бачить налагодження тісної взаємодії із зацікавленими міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодо профілактики бездоглядності дітей та підлітків.

Важливою і відповідальною функцією таких відділень є здійснення обліку тих дітей і підлітків, які належать до групи ризику: правопорушників, наркоманів, алкоголіків тощо із метою профілактики негативних явищ.

Районними відділеннями кримінальної міліції у справах неповнолітніх проводиться практична робота з “дітьми вулиці”.

Зокрема, це:

-пошук і повернення до постійного місця проживання неповнолітніх, які залишили сім’ю (за можливості повернення туди);

-виявлення дорослих осіб, які “втягують” неповнолітніх у злочинні дії, проституцію, наркоманію, пияцтво, жебрацтво;

-притягнення до відповідальності батьків за невиконання своєї соціально-виховної функції стосовно дітей.

Сьогодні до вирішення проблеми “дітей вулиці” залучені різні

служби: кримінальна міліція, служби у справах неповнолітніх, соціальні служби для молоді, підпорядковані різним управлінням міністерств. Проте конкретно ніхто не несе відповідальності за долю кожної такої дитини. Різноплановий підхід виявляється у пошуках шляхів вирішення цієї серйозної проблеми.

Які ж можливі шляхи надання соціально-педагогічної допомоги дитині?

1.Профілактична соціальна робота. Дитина, яка перебуває на стадіях “роздумів і підготовки”, розглядає вихід на вулицю як можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціальнопрофілактична робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних громадських організацій, різних спортивних секцій. Завданням етапу є повернення дитини до стану байдужості щодо виходу на вулицю. Тобто потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід на вулицю як кращий варіант вирішення її життєвих проблем.

2.Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям “дії і післядії”. Тобто дитина вже знаходиться на вулиці, а соціальний працівник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження у

385

Соціальна педагогіка

дитини бажання залишити вулицю. Метою соціальної роботи у такій ситуації є повернення дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та вирішення проблем дітей, пов'язаних, найчастіше, з сім’ями, особливо кризовими, школою, ровесниками.

3.Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у ситуації, коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого способу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байдужості дитини до власної долі, пробудження бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близькими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілкування з дітьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше бояться думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сформованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтується, насамперед, на реальній можливості зробити це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допоможуть; це може бути варіант самостійного життя – працевлаштування, отримання житла. Рідше – це варіант повернення до сім’ї, на жаль, до цього часу, зазвичай, усередині сімейні стосунки остаточно зруйновані.

4.Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямок реалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося розбудити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому активізується спілкування таких дітей із соціальними працівниками. Діти звертаються за допомогою до соціально-психологічних реабілітаційних центрів, соціальних служб для молоді. Метою діяльності соціального працівника на цьому етапі є допомога дитині у поверненні до нормального життя.

5.Соціальний супровід. П'ятий напрямок – це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім’ї або до сім’ї родичів, до інтернатної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім’ї, до якої вона повернулася. Аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності,

що реалізує соціальний педагог або соціальний працівник, дозволя-

386

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

ють стверджувати, що всю роботу з дітьми вулиці можна розділити на три великих етапи:

1.Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.

2.Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повернення дитини з вулиці.

3.Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім’єю, прийомною сім’єю, загальноосвітніми установами інтернатного типу тощо).

Виходячи із таких основних етапів соціальної роботи, можна ба-

чити логіку професійної соціальної роботи з дітьми вулиці.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Визначити й охарактеризувати категорії „дітей вулиці”.

2.Визначити основні соціальні інститути щодо захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки і окреслити їх функції.

3.Визначити зміст соціально-педагогічної діяльності різних соціальних інститутів, спрямовану на підтримку і захист цієї категорії дітей.

4.Розкрити основні напрямки соціальної роботи спеціаліста з „дітьми вулиці”.

Література

1.Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування / Антіпкін Ю. Г., Балим Л. В., Волинець Л. С. та ін. – К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2000.

2.Дети в кризисных ситуациях: профилактика негативных явлений и социальнопсихологическая помощь / Под. общ. ред. И. Д. Зверевой. – К.: Наук світ, 2001.

3.Дети улицы. Что нужно знать для успешного управления проектом – Child Hope. Великобритания. ЮНИСЕФ, 1998.

4.Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402 – ІІІ.

5.Звіт за підсумками соціологічного опитування підлітків щодо визначення напрямків діяльності центрів денного перебування дітей, які не мають достатньої батьківської опіки. Архіви Українського інституту соціальних досліджень, 2002.

6.Конвенція ООН про права дитини. – К.: Столиця, 1997.

387

Соціальна педагогіка

7.Лагідний Д. Діти вулиці і під’їздів: Де бере початок дитяча бездоглядність? Де корінь цього зла? // Українська газета. – 2002. – 12 вересня. – С. 2.

8.Лукашов С., Зайцевская Т. Социальная помощь детям на улице. – ЮНИСЕФ. – Украина, 2000.

9.Максимова Н. Ю., Толстоухова С. В. Соціально-психологічний аспект профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. – К: УДЦССМ, 2000.

10.Максимова Н. Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированный школьниками: Метод. реком. – К.: АПН Украины. Институт психологии, 1997.

11.Надання допомоги “дітям вулиці” та соціально незахищеним дітям та молоді / За ред. С. Толстоухової, К. Акстяман // Інформаційно-методичний збірник. – Випуск 3–4. – К.: Ліга соц. працівників України. Інтернаціональний Союз Німеччини, 2003.

12.Рябоконь Л. Як забрати дітей з вулиці?: Київський притулок для неповнолітніх // День. – 2002. – 23 жовтня. – С. 12.

13.Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Пінчук, С. В. Толстоухової. – К., 2000.

14.Як добре мати рідний дім!: Центр соціальної опіки “Отчий дім” повертає безпритульним дітям радість життя // Перехрестя. – 2002. – № 3. – С. 33 – 35.

§ 6. Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми та молоддю, які повертаються з місць позбавлення волі

Сьогоденний стан суспільної моралі серед інших чинників характеризується й таким, що за роки кризових явищ в економіці поглибилося розшарування суспільства на багатих і бідних, значною мірою утрачені важелі формування світогляду молодого покоління. Споконвічні заповіді “не вбий”, “не вкради”, “полюби ближнього” тощо недостатньо утверджуються у свідомості дітей, підлітків і молоді як з боку сім’ї, так і з боку державних та громадських інститутів суспільства. Навпаки, відбувається масова пропаганда культу сили, грошей, здобутих будь-яким шляхом, ідеалізація та романтизація злочинного світу. Усе це створює у значної частини молодих людей уявлення про вседозволеність будь-якої поведінки, широкі можливості швидкого збагачення кримінальним способом. Формування

388

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

такого “криміналізованого” менталітету – не остання причина того, що питома вага молоді у складі засуджених протягом останніх років невпинно зростає.

Природньо, такий стан молодіжної злочинності не може задовольнити суспільство, що зумовлює відповідні завдання правоохоронним органам, державним і громадським організаціям, причетним до вирішення проблем молоді. Враховуючи, що профілактика злочинності значною мірою пов’язана з профілактикою рецидиву, одним із важливих завдань є створення умов для ресоціалізації та адаптації неповнолітніх і молоді, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі.

Значна частина цієї роботи припадає на систему соціальних служб для молоді поліпшення якої сприяє відповідна нормативноправова база. Але ефективно реалізовувати завдання, що постають перед ЦССМ, вельми складно. Адже саме неповнолітні й молодь становлять ту частину звільнених з місць позбавлення волі, яка найчастіше, порівняно з дорослими звільненими, опиняється у складній життєвій ситуації. Це зумовлено двома характерами проблем.

По-перше, це низка негативних соціальних чинників юридичного та матеріального характеру – відсутність, зазвичай, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, досвіду спілкування і обстоювання своїх прав у численних інстанціях, брак набутих протягом попереднього життя на волі міцних соціальних зв’язків, які б допомогли у вирішенні проблем, які постають після звільнення з місць відбування покарань. По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціальнопсихологічних стереотипів, усталених навичок дотримання загальноприйнятих соціальних норм поведінки, які полегшують адаптацію до життя на волі. Усе це зумовлює неабиякі труднощі легалізації і набуття прийнятного соціального статусу, проблеми у працевлаштуванні, подальшому навчанні, стосунках з оточенням.

Подолання зазначених труднощів і проблем потребує цілеспрямованої скоординованої роботи багатьох державних установ і громадських організацій щодо ресоціалізації та соціальної адаптації молодих людей, які повертаються з місць позбавлення волі, і однією з найважливіших ланок цієї роботи стають ЦССМ. Але для того, щоб діяльність соціального педагога та працівника щодо соціальнопсихологічної допомоги і соціального супроводу зазначеної категорії молоді була ефективною, він повинен мати чітке уявлення про

389

Соціальна педагогіка

доцільні напрямки, передові технології і методики соціальної роботи у цій сфері.

Структуру об’єкта соціально-педагогічної роботи за цим напрямком становлять три категорії клієнтів: неповнолітні (віком від 14 до 18 років), які повернулися з місць позбавлення волі; молодь (віком від 18 до 35 років), яка повернулася з місць позбавлення волі;

представники соціального оточення (передусім, батьки, діти яких повернулися з місць позбавлення волі, громада).

Мета соціально-педагогічної роботи із зазначеними вище категоріями клієнтів ЦССМ – допомогти неповнолітнім та молоді пройти процес ресоціалізації та соціальної адаптації після звільнення з місць позбавлення волі, знайти своє місце у житті.

Ця мета має досягатися через реалізацію таких завдань:

-допомогти неповнолітнім та молоді оволодіти основами законодавства України з питань забезпечення їхніх прав, виконання громадянських обов’язків з урахуванням інтересів і потреб звільнених, надати знання щодо механізмів застосування чинного законодавства;

-сприяти діяльності державних органів і громадських організацій щодо реалізації їхніх функцій стосовно практичного вирішення соціальних проблем зазначеної категорії молоді;

-переконати молодих людей, звільнених з місць позбавлення волі, у необхідності їхніх активних дій щодо ресоціалізації та адаптації до нових умов життя, довести їх ефективність, показати шляхи і механізми цієї діяльності;

-визнати основні соціальні проблеми, що виникають у неповнолітніх і молоді після повернення з місць позбавлення волі;

-здійснювати соціально-психологічне консультування з проблем міжособистісних стосунків серед неповнолітніх і молоді, звільнених з місць позбавлення волі;

-вести роботу з батьками та найближчими родичами цієї категорії молоді щодо сприяння вирішенню соціально-психологічних проблем, які очікують клієнтів після звільнення з місць позбавлення волі.

Основним очікуваним результатом соціальної роботи з непо-

внолітніми та молоддю, які повернулися з місць позбавлення волі, має стати набуття прийнятного для суспільства соціального статусу особистості, формування відчуття психологічного комфорту клі-

390

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.