Соціальна педагогіка (підручник)

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

ції та соціальної адаптації є основним засобом надання можливості неповнолітнім та молоді повернутися до життя у суспільстві, знайти своє місце за покликанням.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Загальні риси характеру неповнолітніх і молодь, що звільнилися з місць позбавлення волі.

2.Розкрити соціальні проблеми неповнолітніх та молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.

3.Скласти таблицю нормативних документів України з питань захисту прав неповнолітніх та молоді, які повертаються з місць позбавлення волі.

4.Розкрити функції державних органів України, які займаються вирішенням соціальних проблем неповнолітніх і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.

5.Визначити основні форми і методи діяльності центрів соціальних служб для молоді з вирішення соціальних проблем неповнолітніх і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.

6.Обґрунтувати завдання і функції соціального працівника та педагога у роботі з неповнолітніми і молоддю, які звільнилися з місць позбавлення волі.

7.Розкрити суть основних етапів соціальної роботи з молодими особами, які повернулися з місць позбавлення волі.

Література

1.Курс інформаційно-консультативної та психокорекційної роботи із засудженими, які готуються до звільнення з виховних колоній: Практ. посіб. для використ. у роботі центрів соц.-психол. реабіліт. засудж. виховн. колоній Авельцева Т. П., Голишкіна Т. В., Вакуленко О. В., Янчук О. Б. / Під заг. ред. С. І. Скокова, О. Б. Янчука – К., 2003. (Модуль “Правова підготовка”, С. 92 – 143)

2.Башкатов И. П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей. – М.: Прометей, 1993.

3.Беца О. Соціальна адаптація осіб, звільнених із місць позбавлення волі // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 2. – С. 5–14.

401

Соціальна педагогіка

4.Гнат І. Досвід роботи Львівського регіонального центру соціальної адаптації та притулку для звільнених із ув’язнення // Соціальна політика та соціальна робота. – 2002. – № 2. – С.103–114.

5.Діти “групи ризику”: психологічні, соціальні та правові аспекти / Київська міська державна адміністрація; Служба у справах неповнолітніх. – К., 2001.

6.Завацька Л. М. Технології професійної діяльності соціального педагога: Навч. посіб. для ВНЗ. – К.: Видавничий дім «Слово», 2008.

7.Збірник нормативних документів і методичних рекомендацій з питань організації виховної та соціально-психологічної роботи серед осіб, засуджених до позбавлення волі / Упор.: С. Скоков, Ю. Олійник, О. Янчук. – К.: Леся, 2002.

8.Соціальна адаптація осіб, звільнених від покарання: проблеми та шляхи їх вирішення. – К.: Сфера, 2003.

9.Яровий А. О. Організаційно-правові питання соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від відбуття покарання //Матеріали наук.-практ. конф. Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого „Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України”, 30.06.2001 р., м. Харків. – С. 198–200.

402

Розділ 8. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ

§ 1. Теоретичні засади технологізації соціально-педагогічної роботи

Суспільна свідомість на початку ХХІ століття визначається інтересом до соціальних технологій, до технологізації соціальної діяльності, що є закономірною складовою світової технологічної революції. Технологізація соціального простору нині виступає як чинник забезпечення соціального функціонування суспільства, при цьому соціальні технології значною мірою є інтелектуальним ресурсом, використання якого дозволяє не тільки вивчати та передбачати соціальні зміни, але й активно впливати на процес соціального розвитку суспільства, отримувати прогнозований соціальний результат.

Те, що сьогодні відбувається в сфері соціальних технологій можна визначити як технологічну революцію, викликану до життя сукупністю важливих технологічних факторів. До них належать: швидке оновлення сфер суспільного життя, тобто динаміка соціальних змін; глобальна демократизація суспільних систем; процес переходу цивілізованих суспільств до інформаційної сфери існування; визначення соціального простору як основного об’єкта технологізації [5, С. 3].

Саме тому ефективне формування соціальної політики України можливе лише на основі технологізації соціальних процесів, за рахунок оптимального використання соціальних ресурсів і можливостей соціальних установ і широкого кола працівників соціальної сфери.

Технологія (грец. techne – мистецтво, майстерність, уміння) – сукупність прийомів і способів одержання, обробки чи переробки; опис виробничих процесів, інструкцій з виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки. Усі відомі на сьогодні технології поділяють на дві групи: промислові та соціальні. До промислових належать технології переробки природної сировини (нафти, руди, деревини тощо) чи отриманих з неї напівфабрикатів (готових металів, прокату, окремих деталей і вузлів виробів тощо). Соціальною визначають технологію, у якій вихідний і кінцевий результат – людина, а основні параметри вимірювання – її якості та властивості [3, С. 294].

403

Соціальна педагогіка

Сучасна соціологія розглядає соціальні технології як інноваційну систему методів виявлення і використання прихованих потенціалів соціальної системи, отримання оптимального соціального результату при найменших управлінських витратах. Дотриманням системного підходу вирізняються й погляди на соціальні технології в дослідженнях теорії соціальної роботи, де соціальні технології розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Можна сказати, що соціальні технології це – соціальні програми, що містять певні алгоритми, засоби та способи діяльності. У цьому контексті можна погодитись з загальним визначенням соціальних технологій як технологій соціального функціонування суспільства загалом і окремих соціальних груп, зокрема.

Типовим є погляд на соціальні технології як інтелектуальний ресурс суспільства у вигляді узагальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики соціальної діяльності.

До особливостей соціальних технологій належить такі прояви: участь великої кількості індивідів, що наділені волею та свідомістю; суб’єктивність змісту соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються, насамперед, лідерами, і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва, переконання окремих мікросоціумів); комплексний характер соціальних технології і технологій соціальної роботи, зокрема; превентивність змісту більшості соціальних технологій.

Аналіз наукової літератури з проблем соціальної роботи дозволяє виділити такі етапи реалізації соціальних технологій:

-теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об’єкту технологічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з’ясування соціальний зв’язків між ними;

-методичний, пов’язаний з добиранням методів, засобів впливу, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансформації результатів аналізу в висновки та рекомендації;

-процедурний; пов’язаний з практичною діяльністю по апробації обраної послідовності використання інструментарію.

Логіку реалізації етапів соціальних технологій можна подати у

вигляді схеми (рис. 8.1).

404

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи

Конкретизація мети

Вибір можливих варіантів дій

Вибір інструментарію

Організаційно-процедурна робота

Очікуваний результат

Рис. 8.1. Етапи реалізації соціальних технологій

Таким чином, структура соціальних технологій визначається наявністю:

•програми (проекту), у межах якої (якого) розв’язується певна проблема;

•заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

•певного стандарту (нормативу) діяльності;

•критеріїв оцінки результатів.

Будь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування

та впровадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації

полягає у:

-формуванні процесу;

-наданні йому цільової спрямованості;

-оптимізації соціально-педагогічної діяльності;

-забезпеченні сталості соціального процесу;

-створенні механізмів саморегуляції процесу;

405

Соціальна педагогіка

-забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов. Багатоваріантність підходів до класифікації соціальних техно-

логій дозволяє визначити такі основні види соціальних технологій:

-правового забезпечення функціонування суспільства;

-політичні технології адміністративного регулювання;

-економічного функціонування суспільства;

-інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп’ютерної мережі;

-духовно-культурного розвитку суспільства.

Визначення соціальних технологій може бути в кожному з ком-

понентів соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як у циклі навчальних дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.

Аналіз соціально-педагагогічної літератури [5; 10] дозволив визначити такі класифікаційні ознаки угрупування соціальних технологій:

•залежно від рівня суспільних відносин (технології макросистем; технології мезосистем; технології мікросистем);

•за мірою практичного втілення в організаційний процес (інноваційні; конструкторські; традиційні);

•за місцем експериментальної перевірки та апробації (кабінетні; лабораторні; польові);

•за масштабністю соціальних операцій (глобальні; регіональні; локальні); Розуміння соціальної роботи як інтегрованою, універсаль-

ного виду діяльності, спрямованого на задоволення соціальногарантованих та особистісних інтересів і потреб людей, передусім, соціально-незахищених верств населення дозволяє визначати такий підхід, при якому під соціальними технологіями розуміється професійна діяльність суб’єктів соціальної роботи, побудована відповідно до соціальних програм, проектів. Тобто, технології соціальної роботи розглядаються як способи професійного впливу на соціальний об’єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні цієї системи соціальних впливів [6]. На нашу думку, у цьому контексті більш влучним є використання терміну “технології соціальної роботи (діяльності)”.

Технології соціальної роботи – це сукупність форм, методів та прийомів, що використовуються соціальними службами, закладами

406

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи

соціального обслуговування, соціальними працівниками для вирішення завдань соціальної роботи.

Технології соціальної роботи більшість дослідників розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів [5; 6]. При такому підході головними складовими змісту технологізації є:

•розмежування процесу на внутрішні етапи, фази;

•координація зусиль всіх підрозділів;

•визначення поетапності дій;

•визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій;

•корекція дій залежно від змін у цьому процесі.

Сучасними дослідниками технологізації соціальної роботи від-

значається така особливість, як синтетичність чи поліфакторність соціальних процесів. Такий підхід дозволяє визначити зміст і простежити реалізацію таких технологічних компонентів: структурного, функціонального, нормативного, операційного та інструментального.

Структурний компонент технологізації містить суть поняття керованих та некерованих соціальних ситуації та можливої післядії (результату та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань, як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнтування, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції та їх подальшу координацію та синхронізацію.

Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме:

-нормативного;

-традиційно-ритуального;

-конвенціонального (неформальні зобов’язання, угоди);

-оціночного;

-статусного (вплив на статус людини);

-символічного;

-психотерапевтичного;

-соціоекологічного (вплив на життєве середовище);

-раціонального (переконання);

407

Соціальна педагогіка

-сугестивного (навіювання);

-стимулюючого;

-селекційного;

-ситуаційного.

Ефективність соціальної роботи сьогодні залежить від визна-

чення й усвідомлення таких закономірностей:

•тенденцій життєдіяльності особи чи соціальної групи;

•особливостей їх соціального досвіду;

•влучності у постановці соціального діагнозу;

•добору адекватних шляхів розв’язання проблеми;

•визначення критеріїв і механізмів оцінки процесу та результатів соціальної роботи.

Сукупність цих закономірностей потребує визначення факто-

рів, що характеризують специфіку сучасних технологій соціальної роботи. До них належать:

-динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту та форми роботи;

-неперервність, що визначається потребою постійної підтримки контакту з клієнтом;

-циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів, операцій;

-дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка проявляється в нерівномірній мірі впливу на клієнта на різних етапах діяльності.

Суб’ект-суб’єктних стосунків технології соціальної роботи на-

бувають тільки в ситуації усвідомлення клієнтом (чи групою) наявності проблеми та потреби і бажання її розв’язати.

Нині в практиці соціальної роботи визначають такі види прикладних технологій соціальної роботи:

-соціального контролю;

-соціальної профілактики;

-соціальної терапії;

-соціальної реабілітації;

-соціально-правового захисту;

-соціального страхування;

-соціального опікунства;

-соціального посередництва;

-соціального супроводу;

-соціального патронажу;

408

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи

-соціальної корекції;

-рекламно-інформаційні тощо.

Узагальнення наведених вище поглядів на систему технологі-

зації соціальної роботи дозволяє зробити висновок, що основним завданням розвитку технологій соціальної роботи сьогодення є розробка шляхів результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціального результату.

Тому визначення соціальних технологій може бути в кожній із характеристик соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як в навчальній дисципліні і соціальній роботі як виді професійної діяльності.

Саме остання характеристика обумовлює сутність соціальнопедагогічної діяльності. Ця група технологій виступає у формі умінь та практичного досвіду в реальній роботі соціального педагога.

Дослідник проблем технологізації соціальної роботи Н. В. Заверико визначає соціально-педагогічну технологію як класичний різновид соціальної технології, що інтегрує якості соціальної та педагогічної технологій. Соціально-педагогічна технологія – це способи взаємодії соціального педагога (соціального працівника) із клієнтом, що забезпечують його соціалізацію в наявних або спеціально створюваних умовах. Сутність соціально-педагогічної технології полягає в операціоналізації процесу надання послуг і соціально-педагогічної допомоги, створенні алгоритму взаємодії соціального педагога з клієнтом. Соціально-педагогічна технологія має такі характерні риси: універсальність (можливість застосування на різних за специфікою об’єктах для вирішення подібних або часто виникаючих завдань); конструктивність (націленість на вирішення конкретних проблем перевіреними та обґрунтованими способами); результативність (орієнтація на кінцевий результат, що перевіряється); оперативність (можливість реалізувати технологію в оптимальний термін); відносна простота (наявність проміжних етапів й операцій, доступність для фахівця певної кваліфікації); надійність (наявність деякого запасу міцності, механізму, що дублюється); гнучкість (здатність до адаптації в умовах, що змінюються). Соціально-педагогічна технологія як сукупність визначених прийомів і методів впливу має власну структуру, що містить певні елементи: визначення

409

Соціальна педагогіка

мети, вибір відповідного рішення, організація соціальної дії, аналіз результатів [3, С. 295].

Технології соціально-педагогічної роботи – це сукупність способів, дій соціальних педагогів, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об’єкта, сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків.

Технології соціальної-педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову – прикладний аспект. В основі реалізації соціально-педагогічних технологій закладені принципи соціальності та розвитку. Їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності.

Під соціально-педагогічними технологіями розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах з метою досягнення оптимального результату.

Для розробки соціально-педагогічних технологій необхідно враховувати такі обставини: особистісні якості соціального педагога, індивідуалізацію і персоналізацію соціально-педагогічних дій. До найбільш повторюваних недоліків соціально-педагогічних технологій належать навчальний, моралізаторський та прагматичний характер роботи.

Основним завданням соціально-педагогічних технологій є – розробка методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціально-педагогічного результату.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.У чому полягає зміст технологізації соціальної роботи?

2.Розкрити зміст основних технологічних компонентів соціальної роботи.

3.Визначити особливості технологій соціально-педагогічної роботи.

4.Розробити перелік об’єктивних та суб’єктивних умов реалізації соціально-педагогічних технологій.

5.Заповнити таблицю “ Класифікація соціальних технологій”.

410