22. Стилістичні норми української мови. Стилістичні помилки в діловому та науковому стилях: тавтологія, плеоназм, штампи.

Стилістична норма — усталена й суспільно усвідомлювана функція мовної одиниці.Стилістична норма одночасно буває і якоюсь іншою мовною нормою (фонетичною, морфемною тощо). Стилістичне мовлення — це передусім мовлення нормативне, бо не можна дотриматися стилістики мор¬фем, слів, речень, порушуючи при цьому інші мовні норми, насамперед фонетичну Норма в мові — це її узвичаєна, узаконена, загальноприйнята, обов’язкова одиниця — фонетична, морфемна та ін. Стилістична норма є функціональним явищем, яке стає мовленнєвою реалією тільки за умов, що мовці:добирають і використовують лише такі мовні одиниці, які властиві літературній мові; вживають слова і фразеологізми із закріпленою за ними семантикою;комунікативні одиниці мови, особливо речення, а також еквіваленти речень (стверджувальні, заперечні, питальні та ін.) формують за усталеними в мові синтак¬сичними моделями;дотримуються вимог певного стилю мови.

Серед найтиповіших стилістичних помилок і недоліків в офіційно-діловому стилі є:

1) неправильне вживання усталених словесних формул: відповідно до, згідно з, (а не відповідно з, згідно до);

2) уживання розмовної лексики: академічна відпустка (а не академка), залікова книжка (а не заліковка);

3) надуживання іншомовними словами в документах, коли є відповідники в українській мові: б;

4)неправильне відмінювання прізвищ: кінотеатр імені;

5)надмірне вживання закінчення -у(-ю) в давальному відмінку іменників чоловічого роду

Тавтологія — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої. Плеона́зм— надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання

23. Особливості використання граматичних форм іменників

Іменник — самостійна частина мови, що об'єднує слова, які називають предмети, опредмечені знаки, процеси, дії та відповідають на питання хто? що?

Слід пам'ятати, що особливості ділової мови вимагають:

1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія,

2. Використання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому родi

3. Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб

4. Уникати двозначності та багатозначності іменників без додаткового пояснення. неправильно правильно

5. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним імен¬никам, які забезпечують однозначність і водночас узагальненість змісту

Звертання і вітання — це ті елементи мовного етикету, які передусім сигналізують про соціальні відношення, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Тому головним чинником, який впливає на вибір того чи іншого звертання, є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування Так, на урочистих зборах промовець, звертаючись до аудиторії, вживе звертання “Товариші!” з атрибутами шановні, вельмишановні, високоповажані або без них. Звертання товарищ, функціонуючи в ролі власне звертання, в сучасній українській літературній мові реалізує одне із своїх ., звертаючись на вулиці чи в транспорті до незнайомої людини, ми цілком доречно вживемо слово-звертання товариш. У системі дипломатичного етикету звертання товариш (і) теж функціонує із значенням людини-товариша по класу, по партії. До офіційних представників чи громадян інших країн звертаємося, вживаючи слово пан (панове). Однією з форм звертань до незнайомої людини в сучасній українській мові є слово громадянин (громадянка, громадяни).