Наталя Миколаївна Процьків

Книги: Борісова, Кузнецова.

Цивільно-правовий договір.

1. Поняття і значення цивільно-правового договору.

2. Види цивільно-правових договорів.

3. Зміст цивільно-правових договорів.

4. Порядок укладення, зміни і розірвання договору.

1. Договір – це одна з підстав виникнення цивільно-правових зобов’язань.

Цивільно-правовий договір – це домовленість двох сторін, яка спрямована на створення, зміну або припинення цивільних відносин.

Специфіка договору полягаю в тому, що для укладення договору потрібне єдине волевиявлення сторін.

Принцип свободи договору складається з 3-х елементів:

• Свобода укладення договору.

• Свобода вибору контрагента.

• Свобода змісту договору.

Принцип свободи договору знаходить своє відображення в наступних моментах:

• І юридичні і фізичні особи є вільними в укладенні договору, а це означає, що примус до укладення договору заборонений.

• Сторони мають право самостійно визначати умови договору, але ці умови не мають суперечити закону.

• Громадяни та юридичні особи є вільними у виборі контрагента.

• Принцип рівноправності контрагентів.

• Сторони мають право укладати договір, в якому містяться елементи різних договорів.

• Сторони мають право вести переговори, не забороненим законодавством способом.

• Якщо умови договору не визначені сторонами, то вони визначаються звичаями ділового обороту.

Свобода договору не може бути абсолютна. Обмеження свободи договору потрібне для захисту слабшої сторони в договорі; для захисту інтересів кредитора; для захисту інтересів держави.

За загальним правилом договір дозволяє визначити попит і пропозиції.

Цивільно-правовий договір виконує наступні функції:

• Ініціативна функція. Договір є результатом погодження сторін і одночасно є актом виявлення ініціативи.

• Програмно-координаційна функція. Договір з однієї сторони є програмою дій контрагентів, а з іншої сторони є засобом врегулювання цих дій контрагентів.

• Інформаційна функція. Означає, що в договір міститься інформація про права та обов’язки сторін.

• Захисна функція. За допомогою договору захищаються права сторін.

• Регулятивна функція. Означає, що договір регулює поведінку сторін.

• Стабілізуюча функція (мета). Договір стабілізує сторони.

2. Існують 3 підстави поділу цивільно-правових договорів.

В залежності від розподілу прав і обов’язків між сторонами:

• Односторонні.

• Двосторонні.

В залежності від наявності зустрічного задоволення:

• Оплатні. Відносяться договори, які передбачають отримання певної компенсації.

• Безоплатні. Які не передбачають компенсацію сторонам від контрагента.

В залежності від моменту виникнення договору:

• Реальні. Від моменту передачі речі.

• Консенсуальні. Від моменту досягнення згоди по істотних умовах.

Існують ще певні критерії поділу.

В залежності від мети:

• Основні.

• Попередні. Сторони зобов’язуються у певний строк укласти договір в майбутньому на умовах, які передбачені в попередньому договорі. Цей договір повинен містити умови на яких в подальшому буду укладений основний договір. Якщо після укладення попереднього договору, одна із сторін відмовляється укласти основний договір, то ця сторона зобов’язана відшкодувати збитки за ухилення від виконання договору.

В залежності від того, на користь якого суб’єкту буде виконуватися договір:

• Договори, які будуть виконуютися на користь контрагентів.

• Договори, які будуть виконуватися на користь третіх осіб.

В залежності від призначення:

• Основні.

• Додаткові.

3. Зміст цивільно-правових договорів складають умови, які розкривають права та обов’язки.

Якщо умови укладенні в письмовій формі, то ці умови можуть бути передбачені в самому документі, крім того умови передбачаються і законодавством.

Всі умови можна поділити на 3 види:

• Істотні умови – це ті умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Такі умови визначені законом (умова про предмет договору, завжди є істотною у будь-якому договорі).

• Звичайні умови – це ті умови, які передбачені нормативним актом і наявність яких само собою розуміється. А це означає, що сторони не зобов’язані додатково відносно них домовлятися.

• Додаткові умови – це ті умови, які не передбачені законодавством, без яких договір може існувати, але ці умови сторони передбачають договором для кращого його виконання.

Зміст договору завжди залежить від волевиявлення сторін та від змісту норм законодавства. Крім того, зміст договору не повинен суперечити інтересам держави та суспільства.

Типові договори - Це певні зразки, які забезпечують однакове оформлення конкретних договорів. Вони використовуються при укладенні публічних договорів та договорів про приєднання.

Публічний договір – це договір, за яким одна сторона, яка займається підприємницькою діяльністю та є суб’єктом господарювання, зобов’язана продати товар, виконати роботу або надати послуги будь-якій особі, яка до неї звернеться, і при цьому умови договору мають бути однакові як і для всіх споживачів.

Договір приєднання – це договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і приймаються іншою стороною без заперечення (тобто в цілому). Як правила однією стороною такого договору є монополіст.

Існують випадки, коли окремі умови договору не завжди є конкретними і зрозумілими, і з приводу них виникає спір. В даному випадку виникає потреба в тлумаченні договору.

Тлумаченні договору здійснюється самими сторонами, але на вимогу однієї із сторін, чи навіть обох сторін, рішення про тлумачення договору постановляє суд.

В даному випадку суд зобов’язаний встановити правову природу договору, також взяти до уваги буквальне значення термінів, які містяться в договорі, при цьому кожна з умов договору повинна тлумачитись в концепції всього договору.

Якщо не має можливості визначити дійсну волю сторін, до уваги береться мета договору, зміст попередніх переговорів, поведінка сторін при виконанні договору та звичай ділового обороту.