51. Історичні дослідження о. Рігельмана

У 1785-1786 рр. інженер генерал-майор Олександр Рігельман закінчив свою велику компілятивну працю в чотирьох частинах — «Літописне повіствування про Малоросію, її народи і козаків», яка була надрукована О.Бодянським у 1847 р. в «Чтениях Общества истории и древностей Российских», а також видана окремою книгою.

Олександр Рігельман походив з німецької родини, що прибула в Росію з нареченою царевича Олексія Петровича, принцесою Браун-швейг-Бранденбурзькою, Софією Шарлотою. Юнаком він був зарахований в шляхетський корпус для навчання і обрав напрямок військово-інженерної служби, на якій перебував сорок чотири роки, здобувши чин генерал-майора, високі урядові нагороди, маєтки і почесті.

О.Рігельман брав активну участь у російсько-турецьких війнах -в 1734-1739 рр. та в часи Катерини II (1768-1774 рр.).

У зв'язку з службовими дорученнями Рігельман довгий час перебував серед козаків на Запоріжжі, на Дону, на Полтавщині і Чернігівщині. Він був свідком військової майстерності козаків у битвах з турками, дивувався їх відвазі і героїзму, збирав документальний матеріал, вивчав життя і побут українського народу.

Свій твір Рігельман почав писати наприкінці 70-х років і закінчив у 1782 р., після того, як пішов у відставку. Останні сім років він присвятив своїй праці, проживаючи в своєму невеликому маєтку в с.Андріївці, недалеко від Чернігова.

«Літописне повіствування» Рігельмана є великою компіляцією з козацько-старшинських літописів та різного роду діаріушів, а головне з книги Митецького «Історія про козаків запорозьких». Крім того, для описання останньої третини XVIII ст. до 80-х років він використав власні спостереження і довгий час ведені ним записи.

Книга Рігельмана ілюстрована зображенням українців різних станів - гетьмана Богдана Хмельницького, полковника, сотника, козаків, шляхтича, шляхтянки, знатних панів, простих селянок тощо. В додаткові вміщено також дві карти - одну стародавню, періоду роздрібненості Русі на феодальні князівства і землі, а друга карта України і сусідніх з нею земель кінця XVIII ст. Наприкінці книги Рігельман подав короткі свідчення про слобідсько-українські козацькі полки та про козаків донських, уральських, кубанських і терських. Запоріжців він вважає найдавнішими з усіх козаків, історію яких він описує. У 1778 р.Рігельман написав твір «История, или повествование, о донских козаках».

Власної оригінальної концепції в погляді на історію українського козацтва Рігельман не створив. Він лише вміло узагальнив те, що дала історіографія ХУП-ХУПІ століть. У поглядах на давню історію до XVII ст. над ним найбільше тяжіла концепція київського «Синопсиса», а про ХУП-ХУПІ століття - авторів провідних напрямків козацько-старшинського літописання. Відрізняє «Літописне повіствування» Рігельмана від творів ряду інших авторів те, що в ньому велике місце зайняло описання побуту та звичаїв українського народу взагалі і запорізького козацтва зокрема.

Головним напрямком і змістом усіх цих творів є ворожа поміщицько-реакційна концепція в освітленні історії Запоріжжя та в поглядах на вільнолюбну масу козацтва та її військову опору -Запорізьку Січ. Запоріжжя постає в творах дворянських істориків як шкідливе кубло розбійників, що заважає поміщикам і купцям господарювати в південній Україні, вести торгівлю з Туреччиною, Кримом тощо. Головним чином, ненависть поміщицьких істориків обрушувалась на Запоріжжя за його вільнолюбні традиції, завдяки яким запорізька громада керувалася, обирала і скидала керівні верхи волею козацького колективу. Все це йшло всупереч ідеології самодержавства і поміщиків.

Російська дворянська історіографія про Запоріжжя створювала ідейну основу для виправдання колоніального наступу царизму на Україну й ідейно обґрунтовувала необхідність ліквідації давнього зосередження незадоволених народних мас в особі вільнолюбної Запорізької Січі. У XVIII ст. не виявилось жодного історика, який би став на захист інтересів і збереження волі запоріжців.