Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_do_ispitu_1.docx
Скачиваний:
147
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
376.47 Кб
Скачать

21. «Повість минулих літ» та її редакції.

Основу давньоруського літописання становить «Повість минулих літ». Укладена Нестором у Печерському монастирі близько 1110р., вона піддавалася редакції в 1116 р. ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром, а в 1118 р. - одним з прибічників князя Мстислава Володимировича (після чого, до речі, в ній з'явилася значна норманська вуаль).

«Повість минулих літ» утримується в Лаврентіївському й Іпатіївському літописних зводах. Лаврентіївський зберігся в єдиному примірнику, написану ченцем Лаврентієм у 1377 р. для суздальсько-нижегородського князя Дмитра. Іпатіївський (назва від Іпатіївського монастиря під Костромою, звідки походить список) датується початком XV ст. Він утримує ряд зводів південно-руського літописання, зокрема київський 1198 р. і Галицько-Волинський XIII ст.

У «Повісті» літописець ставив головною своєю метою показати, звідки походить народ руський і держава Русь з центром у Києві. Ці питання були висунуті політичним життям кінця XI ст. й початку XII століття, в часи зростаючих князівських міжусобиць - ознак розпаду Київської держави і спроб Володимира Мономаха зберегти єдність руських земель під зверхністю Києва.

Історія Русі розглядається літописцем на широкому тлі з точки зору тодішніх про неї уявлень, з певною державною і церковно-релігійною тенден­ційністю.

Незважаючи на цю тенденційність, автори літопису дають дуже багато об'єктивно правдивих історичних даних.

«Повість» складається з певних не чітко окреслених частин, іноді уривків. Почина­ється літопис оповіданням в плані церковно-біблійного викладу всесвітньої історії від легендарного потопу Ноя і поділу світу серед Ноєвих синів до розселення слов'ян у середній і східній Європі. Тут же вміщено церковну легенду про проповідь християнської віри апостолом Андрієм Первозванним серед населення Криму і по всій течії Дніпра аж до Новгорода. Києву, як центру і вогнищу в справі поширення християнства і освіти, літописець відводив особливе місце як киянин і, разом з тим, як ідеолог і представник християнського віровчення. Історія Києва з землею полян поставлена в літопису на найчільніше місце в житті всієї решти східних, західних і південних слов'ян, починаючи від оповідання без дати про трьох братів - Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь. Старшому з братів - Кию літописець надав княжого походження. Цим він, по-перше, виявив свою ідеологію як представник київської великокнязівської влади. По-друге, від цього місця він почав розв'язувати поставлену в заголовку «Повісті» проблему — «Хто первее почал княжити» на Русі, оскільки ці події були далекими від пори життя і діяльності літописця, то дана проблема, не маючи під собою історичного джерела, не знайшла свого розв'язання. В міру труднощів, перед якими опинився літописець, він шукає шляхів до розв'язання питання про походження Русі від князів Рюриковичів. Слід підкреслити, що для давніх руських літописців, взагалі було властиво шукати назви міст, земель і походження держави від імен тих чи інших осіб. Так, назва Київ виведена від Кия, племен радимичів - від імені Радима, вятичів — від Вятка і т. ін.

Історію слов'янських племен і Русі в цілому літописець подає як внутрішній процес, у зв'язку з сусідніми племенами і народами неслов'янського походження. Для нього слов'яни і Русь суть єдине поняття - «а всяк словенск язьік єсть Русь». Під 852 р. він вміщує коротке оповідання про початок царювання імператора Михайла у Візантії й тут підкреслює, що з цього часу греками почала прозиватися земля Руська «Яко при сем царе приходиша Русь на Царьград». Проте пізніший складач або редактор літопису, шукаючи відповіді на питання, «хто первее почал княжити» на Русі,розв'язує це питання за допомогою легенди про закликання варягів, незважаючи на те, що вона суперечить всьому попередньому і наступному літописному викладу історії Русі.

За літописною повістю варяги раніш приходили із-за моря «на Чудь, Словене, на Меря, и на всех Кривичах, на козаре имахуть на поляне, и на Северах, и на Вятичих имаху по беле и веверице от дьіма», тобто збирали данину від слов'янських племен і деяких інших сусідів, аж поки не були вигнані за море.

Під 862 р. літописець сформулював легенду про закликання варягів так: «Вся земля наша велика и обильна, а наряда в ней нет, да пойдете княжити и володеть нами. И избрашея трие брата с родьі своими и пояша всю Русь и придоша к словеном первее... и оттех варяг прозвася русская земля». Цією повістю про закликання варягів у літопису відкривається ніби нова його частина - історія утворення й дальшого розвитку древньоруської держави. Складач літопису ввів у дію неіснувавше плем'я варягів-русів, вивівши його з Скандинавії на землю східних слов'ян. Літописець змальовує також поєдинок юнака Кожум'яки з печенігом-велетнем, мудрість і хитрість жителів міста Білгорода (тепер с. Білгородка біля Києва), які, обманувши печенігів, зуміли витримати тяжку облогу, осліплення і прозріння Володимира в час його хрещення та ін.

Слідом за повістями, в яких відображено часи виникнення і розвитку древньоруської держави ІХ-Х століть, її боротьбу з зовніш­німи ворогами, в «Повісті» знайшла висвітлення й доба роз­квіту культури XI ст., часів князювання Ярослава Мудрого та його трьох синів — Ізяслава, Святослава й Всеволода.

Початковий звід літопису закінчується на 1093 р. З цього часу печерський чорноризець Нестор не лише доповнив попередній звід «Повістей», а й продовжив його на підставі власних спостережень і даних живих свідків історичних подій. Свідченням цього є повісті про міжусобиці синів Ярослава, напади половців на руські міста, зокрема на Київ, спустошення ними Печерського монастиря (1096 р. - Лавр, літ.), про з'їзд князів у Любечі, осліплення Василька, з'їзди у Вітичеві та біля Долобського озера.

У 1116 р., на догоду київському князю, Сільвестр піддав літопис новій переробці й редагуванню. Він вмістив у літопису наведену вище промову Володимира Мономаха на Долобському з'їзді князів у 1103 р. і справедливо зробив його натхненником об'єднавчих тенденцій, які найбільше проявлялися в Києві. Володимир Мономах показаний у літопису нової доробки як найвидатніший державний і культурний діяч. Ймовірно, що саме у Видубецькому монастирі, в одну з редакцій «Повісті минулих літ» було внесено відоме «Повчання» Володимира Мономаха. Після редакції Сільвестра «Повість минулих літ» набула вигляду цілісного закінченого твору давньої Русі. Вона являє собою визначну пам'ятку староруського письменства та взагалі одну з важливих і цікавих пам'яток нашої давньої вітчизняної культури, в тому числі староруської історіографії та літератури.

Майже вся література Київської держави в період її розквіту, особливо в часи Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, пронизана ідеєю показу величі руської землі. Особливо це торкається літописного зводу «Повість минулих літ» і такого пам'ятника літератури та ораторського мистецтва, як «Слово про закон і благодать» Іларіона написаного між 1037-1050 рр. та ін.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]