- •1.Поняття «Історіографія історії України»
- •2. Історичні праці о. М. Бодянського.
- •3.Мета курсу «Історіографія історії України».
- •4. Одеське товариство історії і древностей. А. О. Скальковський.
- •5.Предмет курсу «Історіографія історії України»
- •6.Гурток харківських романтиків. Ізмаїл Срезневський як історик України.
- •7. Завдання курсу «Історіографія історії України»
- •8. Археографічні видання. Київська комісія для розбору давніх актів.
- •9.Методологія курсу «Історіографія історії України»
- •12.Питання історії козацтва, Визвольної війни середини хvіі століттяу творах м. О. Максимовича.
- •14. М. Максимович – історик Коліївщини.
- •16. М. Костомаров – представник народницького напряму в українській історіографії.
- •17. Соціально-економічна і культурна основа історичних знань в Русі хі – хіі ст.
- •19. Південно-руські літописи хі-хіі ст., та їх місце в історіографії історії України.
- •20. Суспільно-політична, громадська діяльність та історичні погляди в. Б. Антоновича.
- •21. «Повість минулих літ» та її редакції.
- •23. Галицько-Волинський літопис як пам’ятка історіографії
- •24. Історичні погляди о. М. Лазаревського
- •26. Історична спадщина о. Єфименко
- •27. Західноруські літописи
- •28. Історична спадщина м. Драгоманова
- •29. Густинський літопис як пам’ятка історіографії
- •31. Українські літописи кінця XVI - початку XVII ст., та їх місце в історіографії історії України.
- •33. Мемуари XVI - першої половини XVII століть.
- •35. Козацько-старшинські літописи хvіі століття. Літопис Самовидця як історіографічна пам’ятка
- •36. Історія козацтва в дослідженнях д. І. Яворницького.
- •37. Монастирські літописи хvіі століття
- •39. «Хроніка з літописців стародавніх» Феодосія Сафоновича
- •40. «Державницька школа» в новітній українській історіографії. В. Липинський. С. Томашівський
- •41. Історіографічна характеристика «Синопсиса»
- •42. Історіографія 30-40-х рр. Хх ст.. Заходи держави щодо українських істориків.
- •43. Суспільно-політична основа і загальні риси української історіографії XVIII ст.
- •45. Літопис Григорія Граб’янки.
- •47. Літопис Самійла Величка
- •49. Українська історіографія другої половини XVIII ст.
- •51. Історичні дослідження о. Рігельмана
- •53. Історична спадщина п. Симоновського
- •55. Мемуарна література XVIII ст..
- •57. Суспільно-політичні умови розвитку історичних знань в Україні наприкінці хvііі – 1 пол. Хіх ст.
- •59.Місце «Історії Русів» в українській історіографії.
- •61.Історичні дослідження Якова і Олександра Марковичів.
- •63.«Історія Малой Росії» д. М. Бантиш-Каменського
- •65. «Історія Малой Росії» м. А. Маркевича.
5.Предмет курсу «Історіографія історії України»
Історіографія є важливою історичною дисципліною, що вивчає процеси нагромадження знань про розвиток суспільства та удосконалення методів історичних досліджень, історію розвитку історичної думки, боротьбу в ній різних течій, методи дослідження історичних явищ, шляхи формування наукового розуміння історичних процесів. Вона вивчає історію історичних знань, історію науки про розвиток суспільства та історичної думки чи то в цілому, чи окремого народу.
Історіографія як предмет є взагалі складовою частиною історичної науки. Вона розвивалася у нерозривному зв'язку з історичними знаннями та історичною наукою, що зародилася ще в ранній період розвитку культури та освіти й розвинулась у наступні періоди історичного процесу.
Предметом української історіографії є розвиток української наукової праці над дослідженням минулого України і разом з тим розвиток української національно-історичної думки. Вивчення українського минулого веде свій початок, у формі т.зв. літописання, ще від XI ст., ще з того часу, як тільки в Україні зародилось письменство. Період другої половини XVI і XVII ст. є періодом велетенської епопеї національно-визвольної боротьби українського народу з його зовнішніми ворогами. Ці процеси залишили глибокий слід у пам'ятках народної творчості, літератури, мистецтва, а також історіографії. Визвольний і культурний рух тих часів відображено у широкому колі козацьких літописів і різного роду хронік, автори і складачі яких висвітлювали важливі тогочасні події. Цей період можна назвати добою розквіту української козацько-старшинської історіографії. Успіхи в розвитку історичних знань України XVII і першої половини XVIII ст. характеризуються введенням істориками у вжиток відносно великого числа джерел. Історичні твори вже другої половини XVIII ст. являють собою переважно компіляції і систематизацію того, що дали попередні історичні вивчення.
В історіографії України до XIX ст. критика джерел і науковий дослідницький підхід до них майже відсутні. Наукове застосування джерел і науково-критичний підхід до вивчення історії України починається десь з другої третини XIX ст. і набуває широкого розмаху та наукового значення у пореформенний період. Оскільки українська історіографія досягла значних успіхів у XIX ст., цьому періоду присвячується значна частина курсу лекцій. Починаючи з XX ст. була створена перша наукова схема української історії (М. Грушевський), а далі українська історіографія входить в новий період, позначений перемогою національно-державницького напряму (В.Липинський). Різні течії цього напряму репрезентують сучасну українську історичну науку. Великої шкоди історіографії історії України завдали десятиліття панування тоталітарного режиму. Останнім часом відкрилась можливість для ознайомлення з великими джерельними матеріалами та історіографією, залишеною нашими попередниками та вчителями, насамперед В.Антоновичем, М.Драгомановим, Д.Яворницьким, М.Грушевським, Д.Дорошенком та ін. Аналіз історичної думки в Україні на сучасному етапі дає нам підстави заявити, що головним завданням вчених-істориків є повернення історичної пам'яті народові всіх українських земель, прищеплення йому розуміння, що він є народом світового масштабу.