5.Предмет курсу «Історіографія історії України»

Історіографія є важливою історичною дисципліною, що вивчає процеси нагромадження знань про розвиток суспільства та удос­коналення методів історичних досліджень, історію розвитку історичної думки, боротьбу в ній різних течій, методи дослідження історичних явищ, шляхи формування наукового розуміння історичних процесів. Вона вивчає історію історичних знань, історію науки про розвиток суспільства та історичної думки чи то в цілому, чи окремого народу.

Історіографія як предмет є взагалі складовою частиною історичної науки. Вона розвивалася у нерозривному зв'язку з історичними знаннями та історичною наукою, що зародилася ще в ранній період розвитку культури та освіти й розвинулась у наступні періоди історичного процесу.

Предметом української історіографії є розвиток української наукової праці над дослідженням минулого України і разом з тим розвиток української національно-історичної думки. Вивчення українського минулого веде свій початок, у формі т.зв. літописання, ще від XI ст., ще з того часу, як тільки в Україні зародилось письменство. Період другої половини XVI і XVII ст. є періодом велетенської епопеї національно-визвольної боротьби українського народу з його зовнішніми ворогами. Ці процеси залишили глибокий слід у пам'ятках народної творчості, літератури, мистецтва, а також історіографії. Визвольний і культурний рух тих часів відображено у широкому колі козацьких літописів і різного роду хронік, автори і складачі яких висвітлювали важливі тогочасні події. Цей період можна назвати добою розквіту української козацько-старшинської історіографії. Успіхи в розвитку історичних знань України XVII і першої половини XVIII ст. характе­ризуються введенням істориками у вжиток відносно великого числа джерел. Історичні твори вже другої половини XVIII ст. являють собою переважно компіляції і систематизацію того, що дали попередні історичні вивчення.

В історіографії України до XIX ст. критика джерел і науковий дослідницький підхід до них майже відсутні. Наукове застосування джерел і науково-критичний підхід до вивчення історії України починається десь з другої третини XIX ст. і набуває широкого розмаху та наукового значення у пореформенний період. Оскільки українська історіографія досягла значних успіхів у XIX ст., цьому періоду присвячується значна частина курсу лекцій. Починаючи з XX ст. була створена перша наукова схема української історії (М. Грушевський), а далі українська історіографія входить в новий період, позначений перемогою національно-державницького напряму (В.Липинський). Різні течії цього напряму репрезентують сучасну українську історичну науку. Великої шкоди історіографії історії України завдали десятиліття панування тоталітарного режиму. Останнім часом відкрилась можливість для ознайомлення з великими джерельними матеріалами та історіографією, залишеною нашими попередниками та вчителями, насамперед В.Антоновичем, М.Драгомановим, Д.Яворницьким, М.Грушевським, Д.Дорошенком та ін. Аналіз історичної думки в Україні на сучасному етапі дає нам підстави заявити, що головним завданням вчених-істориків є повернення історичної пам'яті народові всіх українських земель, прищеплення йому розуміння, що він є народом світового масштабу.