12.Питання історії козацтва, Визвольної війни середини хvіі століттяу творах м. О. Максимовича.

Найбільше місце з проблем історії України ХУІ-ХУІІ століть у творах Максимовича займали питання історії козацтва і визвольної боротьби українського народу проти панської Польщі. Взагалі ці проблеми в українській історіографії першої половини XIX ст. були центральними, і в розв'язанні їх існував цілий ряд суперечливих поглядів.

До історії козацтва і народних рухів в Україні відноситься значне число творів Максимовича, зокрема «Повідомлення про літопис Григорія Грабянки, виданий у 1854 р. Київською Тимчасовою комісією», «Про причини взаємного озлоблення поляків і малоросіян в XVII ст.», «Історичні листи про козаків Придніпровських», «Замітки про козацьких гетьманів», «Дослідження про гетьмана Петра Конашевича-Сагайдач-ного» та праця, що близько прилягає до цього дослідження, - «Сказання про Петра Сагайдачного», «Листи про Богдана Хмельницького», «Спогади про Богдана Хмельницького», «Про історичний роман Куліша «Чорна рада» та ін.

Особливе місце серед праць Максимовича займають роботи «Огляд городових полків і сотень, що були на Україні з часів Богдана Хмельницького» та «Бубнівська сотня». У них автор дослідив і більш-менш докладно показав історико-географічне і адміністративно-політичне становище України в період Визвольної війни (середини XVII ст.) і в перші десятиліття після неї. Тут показано створення геть­манського, козацько-старшинського устрою України в перші десятиліття перебування її в складі Російської держави.

Визвольну війну українського народу проти шляхетської Польщі Максимович розглядав як справедливу, загальнонародну війну, що виникла і розгорталась саме в той період, коли нестерпним став гніт і панування Польщі над українським народом. В перелічених вище статтях Максимович дав високу і в своїй основі вірну оцінку діяльності Богдана Хмельницького.

В міру доступних для тогочасної науки джерел, він завжди домагався того, щоб досягнути істинності і достовірності історичного факту, без чого історична наука не могла рухатися вперед. Незважаючи на деяку слабкість і нерозвиненість в науковому відношенні концепції про походження й історію українського козацтва, Визвольну війну і союз України з Росією, М.Максимович своїми критичними дослідженнями вніс значний вклад в українську історіографію XIX ст. Значне коло питань, поставлених і розв'язаних ним, лишаються цінними до наших днів.

14. М. Максимович – історик Коліївщини.

М.О.Максимович може вважатися першим істориком Коліївщини. З цього питання йому належать праці: «Сказання про Коліївщину «, «Вісті про гайдамаків» і «Мліївський староста Данило Кушнір».

Перша з них — «Сказання про Коліївщину» була написана в 1839 р., в той час, коли синтезовані праці з цього питання ще не виходили з друку і жоден представник нашої історіографії ще не досліджував Коліївщину. Максимович готував її для першого числа свого альманаха «Киевлянин» (1839). Але цензурні умови часів миколаївської реакції перешкодили тоді опублікуванню цієї праці. її було надіслано місцевим цензурним комітетом у Петербург з особистою думкою цензора.

«Сказання про Коліївщину» було надруковане лише після смерті Максимовича в 1875 р. Бартенєвим, коли дещо пом'якшилися цензурні перешкоди. «Вісті про гайдамаків» Максимович надрукував у журналі «Москвитянин» в 1845 р., як критичний розгляд праці Скальковського «Наїзди гайдамаків на Західну Україну у XVIII ст.», видану в Одесі в тому ж 1845 р.

Погляди Максимовича на Коліївщину були прогресивними, передовими в порівнянні з його сучасниками А.Скальковським та П.Кулішем. Максимович у своїх дослідженнях засобами історичної науки виправдовував прогресивність і справедливість боротьби народних мас проти гнобителів; його погляди в цьому напрямкові збігалися з народними.

Від Максимовича почалася тривала наукова дискусія про авторство «Історії Русів» і місце цього цікавого твору в українській історіографії. Своїм науково-критичним ставленням до джерел Максимович дослідив ряд стародавніх руських пам'яток і козацьких літописів. Максимовичу як історику належить значна роль у розробці ряду важливих проблем археології та історико-топографічних питань. Ці дослідження вміщено в другому томі далеко неповної збірки його творів з цих галузей історичної науки. Творчість М.О.Максимовича становить цінну спадщину вітчизняної історичної науки.

На Михайловій Горі, в невеликій хаті, яку Максимович називав «безкабінетною храминою», вчений працював тридцять років. Тут його відвідували не раз його кращі і найтепліші друзі - М.В.Гоголь, Т.Г.Шевченко та ін. У цій тісній хатині провів він і останні дні свого життя. Помер Максимович 10 вересня 1873 р. Праці Максимовича цього останнього, найбільшого в житті періоду, саме й характеризують його як видатного історика.